Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/4737/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1547/24 Справа № 175/4737/23 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року в цивільній справі номер 175/4737/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Краматорський відділ реєстрації актів цивільного стану, про встановлення факту смерті, В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 , заінтересована особа Краматорський відділ реєстрації актів цивільного стану, з заявою про встановлення факту смерті, обґрунтовуючи свою заяву тим, що син заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1998 році він був пострижений у монахи Святогірської Лаври у м. Святогірськ Слов`янського (зараз Краматорського) району Донецької області. З цього часу він постійно мешкав у ОСОБА_3 . З початком бойових дій у 2022 році м. Святогірськ та ОСОБА_4 зазнали руйнування внаслідок обстрілів з боку окупаційних військ РФ. 30 травня 2022 року під час чергового обстрілу було пошкоджено приміщення Лаври за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого загинув ОСОБА_2 разом з двома іншими мешканцями ОСОБА_3 , всі вони були поховані на території ОСОБА_3 . Офіційно смерть його сина не була зареєстрована. З цієї причини свідоцтва про смерть його сина видано не було. У подальшому, на запит заявник отримав відповідь ГУ СБУ у Донецькій та Луганській області у якої підтверджена смерть його сина за вказаних обставин. Заявник просив суд встановити юридичний факт смерті його сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Святогірськ Краматорського району Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання свідоцтва про його смерть у ВРАЦС м. Краматорська Донецької обл. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Краматорський відділ реєстрації актів цивільного стану про встановлення факту смерті - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд аргументував це тим, що наданий заявником витяг з ЄРДР є документом про внесення певних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та не може беззаперечно бути доказом, що підтверджує факт, який просить встановити заявник. Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при розгляду справ про встановлення юридичних фактів смерті допустимі будь-які докази, що вказують на смерть людини у певних обставинах. Закон не обмежує види цих доказів. Ними можуть бути як документи офіційних органів влади, так і інформація з інтернет-ЗМІ. Так, інформація щодо подій 01.06.2022 року та загибелі сина заявника була оприлюднена на офіційному сайті Святогірської Лаври: https://svlavra.church.ua/2022/06/04/tragicheskaya-gibel-bratii-svyatogorskoj-lavry-1-iyunya-2022-g-2/. ЦПК України не встановлює обов`язкове надання певних доказів, крім тих, що надані заявником, тому він вважаю, що у даному разі ці докази цілком достатні для вирішення справи. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України (а.с. 50, 57). В апеляційній скарзі заявника ОСОБА_1 заявлено клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 34-35). 12 січня 2024 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява заінтересованої особи Краматорського відділу ДРАЦС про розгляд справи без участі представника заінтересованої особи (а.с. 54-55). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю не з`явившихся осіб. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6). З витягу з ЄРДР №12022052420000085 вбачається, що 01.02.2022 року в ході огляду соц. мереж виявлено, що 30.05.2022 року під час обстрілу окупаційних військ РФ було пошкоджено приміщення лаври, за адресою АДРЕСА_1 , в ході обстрілу, зокрема, загинув ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12-14). Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог заяви. Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду першої інстанції є правильним з огляду на наступне. У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог заяви, оскільки заявник ОСОБА_1 не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свою заяву про встановлення факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Будь-яких нових доказів суду заявник не надав. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: