Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/16026/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16026/22 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Домусчі С. Д., Градовського Ю. М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористану, під час військової служби, додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік, передбаченою пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551 ХІІ від 22.10.1993 (далі Закон № 3551-ХІІ), виходячи з місячного грошового забезпечення, без включення, до його складу, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, передбаченої абзацом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» (далі Постанова №18); - зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та грошову компенсацію за невикористану, під час військової служби, додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік, передбаченою пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, виходячи з місячного грошового забезпечення із включенням до його складу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови № 18, із врахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_1 зазначав, що проходив службу в ВЧ НОМЕР_1 та у період з 31.10.2019 по 17.06.2021 приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій. Позивач пояснює, що у період здійснення зазначених заходів, отримував винагороду, яка передбачена абзацом 2 пункту 1 Постанови №

18. При звільненні зі служби в червні 2021 року, у зв`язку із закінченням строку контракту, йому була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога, грошова компенсація за невикористану під час військової служби додаткову відпустку, але розмір цих виплат був занижений, оскільки відповідач не включив до його складу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови №

18. Позивач вважає такі дії ВЧ НОМЕР_2 протиправними, оскільки зазначена винагорода нараховувалась і виплачувалась йому щомісяця, входила до складу його грошового забезпечення, що свідчить про її системний характер, а тому зазначена винагорода не є одноразовим видом грошового забезпечення. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року позов повернутий ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, як такий що поданий з пропуском строку звернення до суду, передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП України. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2023 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року скасовано, справу № 420/16026/22 направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористану під час військової служби додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік, виходячи з місячного грошового забезпечення без включення до його складу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови №

18. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбаченою пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551 ХІІ, виходячи з місячного грошового забезпечення із включенням до його складу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, передбаченої абзацом 2 пункту 1 Постанови № 18, із врахуванням раніше виплачених сум. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як військовослужбовець, отримував грошову винагороду за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях щомісячно під час проходження служби. Суд визнав, що вказана грошова винагорода входила до складу грошового забезпечення позивача, що свідчить про її системний характер. Врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 у подібних правовідносинах, суд зазначив, що оскільки з листопада 2019 по червень 2021 року винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції нараховувалася і виплачувалася позивачу щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні. Таким чином суд дійшов висновку, що вказана складова повинна включатися до складу грошового забезпечення під час розрахунку грошової допомоги позивача при звільненні та компенсації за невикористану відпустку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. В апеляційній скарзі, ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилаючись на положення Інструкції про порядок розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції та інших заходах в умовах особливого періоду Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 18.03.2016 № 188, зазначає, що винагорода за участь в антитерористичної операції є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній. Скаржник стверджує, що означена винагорода не має систематичного характеру, залежить від певних обставин, без настання яких вона не може бути нарахована та виплачена, зокрема, її розмір не є фіксованим та залежить від часу участі в АТО чи заходах. Таким чином, на думку скаржника, така винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, та не входить до складу грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у період знаходження його у щорічній основній або додатковій відпустці. На переконання скаржника, жодними діями чи бездіяльністю ВЧ НОМЕР_1 не були порушені законні права та інтереси позивача, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 у період з 24.07.2002 по 17.06.2021 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, у тому числі з 31.10.2019 по 17.06.2021 - у НОМЕР_3 загоні морської охорони - військова частина НОМЕР_2 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 16.12.2019 позивач має статус учасника бойових дій. Наказом начальника Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України № 93-ОС від 17.05.2021 ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Наказом від 17.06.2021 № 194-ОС позивач виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Календарна вислуга років позивача склала 18 років 10 місяців 23 дні, пільгова 10 років 04 місяці 12 днів, усього 29 років 03 місяці 05 днів. Цим наказом вирішено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних років служби, та виплатити грошову компенсацію за невикористані, під час військової служби, дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 70 календарних днів (за період з 2017 по 2021 рік). У день звільнення ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_1 провела виплати, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 191 285,10 грн. за 18 календарних років служби, та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 70 календарних днів у сумі 49 592, 43 грн. З довідки Маріупольського загону морської охорони, за підписом начальника фінансово-економічного відділу вбачається, що одноразова грошова допомога при звільненні обчислена наступним чином: 21 253,90 грн. (розмір місячного грошового забезпечення) х 18 років х 50% = 191 285,10 грн. Під час розрахунку місячного грошового забезпечення відповідач включив до його складу: 5920 грн. посадовий оклад, 1410 грн. оклад за військове звання, 2932 грн. надбавку за вислугу років (40%), 3433,60 грн. премія (58% посадового окладу), 6670,30 грн. надбавка за особливості проходження служби, 296 грн. надбавка за кваліфікацію (5% посадового окладу), 592 грн. надбавка за службу в умовах режимних обмежень. Сума грошової компенсації за невикористану під час військової служби додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік була нарахована та сплачена також виходячи із суми місячного грошового забезпечення 21253,90 грн. та склала з розрахунку 21253,90 грн.: 30 кал. днів х 70 кал. днів = 49592,43 грн. Архівні відомості грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад 2019 року - червень 2021 року свідчать про те, що до складу грошового забезпечення позивача щомісячно включалась винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах, в умовах особливого періоду, передбачена абзацом 2 пункту 1 Постанови №

18. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не включення такої винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховувалися виплати при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Зі змісту апеляції випливає, що в цій справі спірним є питання чи наявне у позивача право на включення до складу його грошового забезпечення, з якого має обчислюватись грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. ВЧ НОМЕР_1 заперечує таке право позивача, покликаючись на те, що ця грошова винагорода не відповідає ознакам щомісячного додаткового грошового забезпечення. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним. Згідно із положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі і вище Закон №2232-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі і вище- Закон № 2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення згідно з положеннями частини 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно частини 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Право позивача на одноразову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, у відповідності до положень Закону № 2011-ХІІ, не заперечується відповідачем. Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру таких виплат. Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. На підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. 20 січня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», якою Пункт 1 Постанови № 18 визначає, що за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується винагорода в порядку, визначеному керівниками відповідних державних органів за: безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду; створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів. Пунктом 2 цієї постанови визнана такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 р. № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій». Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, під час розв`язання даного спору, обґрунтовано врахував, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: «Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.» Позиція скаржника щодо відмови у включені зазначених виплат до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому обчислено одноразову грошову допомогу при звільнені та компенсацію за невикористану відпустку, ґрунтується на нормах Інструкції про порядок розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції та інших заходах в умовах особливого періоду Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція №188). Відповідно до 3 пункту розділу І Інструкції №188 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів начальників вищого рівня. Пунктом шостим розділу ІІ Інструкції №188 встановлено, що розмір винагороди визначається на підставі рапорту командира прикордонного підрозділу про участь кожного військовослужбовця за звітний період у несенні служби на контрольних постах, контрольних пунктах в`їзду-виїзду, в акваторії Азовського моря в межах Донецької області та інших об`єктах, які знаходяться на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону. Пунктом дев`ятим розділу ІІ Інструкції №188 встановлено, що винагорода виплачується пропорційно часу участі в АТО, заходах із забезпечення НБО чи у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах начальників органів Держприкордонслужби. Водночас, застосовуючи зазначену Інструкцію №188 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Так, частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Як згадувалося вище, ОСОБА_1 у період з листопада 2019 року по червень 2021 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій. В означений період, позивач отримував грошову винагороду за здійснення вказаних заходів, вона входила до складу його грошового забезпечення та з неї щомісяця утримувався єдиний соціальний внесок, що свідчить про її системний характер. Позаяк, перед звільненням винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції нараховувалась і виплачувалась позивачеві щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції винагорода за участь в антитерористичній операції, яку позивач отримував щомісячно під час проходження служби і яка входила до складу грошового забезпечення, повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, який, відповідно до положень статті 242 КАС України, має бути врахований судом під час вирішення спору. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на включення грошової винагороди, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551 ХІІ до складу грошового забезпечення позивача під час розрахунку грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку. Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя С. Д. Домусчі суддя Ю. М. Градовський Повне судове рішення складено 24.01.2024.