Постанова 4873 № 910/9198/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" січня 2024 р. Справа№ 910/9198/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. при секретарі судового засідання Алчієвій І.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 (суддя: Пукшин Л.Г.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" до Фонду державного майна України про визнання права на застосування пільги ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання права Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати за Договором оренди від 29.12.2004 № 878 (в редакції Додаткової угоди № 87 від 22.09.2022), котра встановлена в пп.2 п.1 та абз. 4 пп.4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634 від 27.05.2022. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач не визнає права на застосування позивачем передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати у період дії в Україні воєнного стану. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 у позові відмовлено повністю. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами під час розгляду даного спору у даній справі не доведена необхідність та подальший шлях реалізації такої вимоги як визнання права орендаря на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати в порядку, визначеному чинним законодавством. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 та ухвалити нове рішення, яким визнати право ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати за Договором оренди від 29.12.2004 № 878 (в редакції Додаткової угоди № 87 від 22.09.2022), котра встановлена в пп.2 п.1 та абз. 4 пп.4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634 від 27.05.2022. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та прийняте із порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що дії відповідача створюють для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах з відповідачем, а тому позивач може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах між сторонами. Наголошує, що визнання права на пільгу по сплаті орендної плати є ефективним способом захисту, який відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав ПрАТ «КЦКБА» відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 апеляційна скарга у справі № 910/9198/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23; розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 призначено на 20.11.2023, у подальшому відкладено на 08.01.2024, запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. 02.11.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, адже визнання права на застосуванн пільги ніяким чином не відновить порушене право позивача та не є ефективним способом захисту у даних правовідносинах. Представник позивача в судовому засіданні 08.01.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення заявлених позовних вимог. Представник відповідача в судовому засіданні 08.01.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 29.12.2004 року між Фондом державного майна України (надалі - орендодавець/відповідач) та Закритим акціонерним товариством "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування") (надалі - орендар/позивач) було укладено договір оренди № 878 цілісного майнового комплексу державного підприємства Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (надалі - договір оренди). В подальшому, як вказує позивач, 22.09.2022 між сторонами за наслідками проведеного аукціону на продовження договору оренди була укладена додаткова угода № 87 про продовження договору оренди від 29.12.2004 № 878 цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору оренди єдиного майнового комплексу державного підприємства, його відокремленого структурного підрозділу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.2020 № 820). За умовами аукціону на продовження Договору оренди від 29.12.2004 р. № 878, проведеного перед підписанням Додаткової угоди № 87 про продовження Договору оренди від 29.12.2004 р. № 878, позивач сплатив авансовий внесок в сумі 631139,24 грн, котрий у подальшому був зарахований у наступні платежі зі сплати орендної плати. Також позивач зазначає, що згідно з пп. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» установлено, що на період воєнного стану, але у будь якому разі не довше 30.09.2022 p., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на території м. Києва, до 30.09.2022 р. В свою чергу, в абз. 4 пп. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. встановлено, що орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 % орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30.09.2022 р. і 30.05.2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту. А оскільки, як вказує позивач, Договір оренди від 29.12.2004 р. № 878 був чинним станом на 24.02.2022 р., дія якого була продовжена Додатковою угодою № 87 від 22.09.2022 р., то відповідно на вказаний договір розповсюджуються положення пп. 2 п. 1 та абз. 4 пп. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 р. щодо пільг по сплаті орендної плати. Однак, як зазначає позивач, відповідачем не визнається вказаний факт, адже ФДМУ безпідставно вважає Додаткову угоду № 87 від 22.09.2022 р. про продовження договору оренди від 29.12.2004 р. № 878 новим договором оренди, і на підставі абз. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 р. здійснює нарахування орендної плати без врахування пп. 2 п. 1 та абз. 4 пп. 4 п. 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. Наслідком невизнання відповідачем права на застосування позивачем передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати у період дії в Україні воєнного стану є отримання позивачем листів ФДМ України про сплату заборгованості з орендної плати. Також позивач зазначає, що неодноразово надсилав до відповідача листи з обґрунтуваннями своєї позиції щодо розміру орендної плати за Договором оренди від 29.12.2004 р. № 878, проте відповідач на них не реагує, надсилаючи позивачу шаблонні листи про виникнення заборгованості з орендної плати. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою та просить суд визнати право Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати за Договором оренди від 29.12.2004 р. № 878 (в редакції Додаткової угоди № 87 від 22.09.2022 р.), котра встановлена в пп. 2 п. 1 та абз. 4 пп. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022 р. Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України). За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Згідно зі ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» контроль за виконанням умов договорів оренди єдиних майнових комплексів покладається на орендодавців із залученням уповноважених органів управління. Контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна. Контроль за використанням нерухомого та рухомого майна покладається на балансоутримувачів. Орендар на вимогу орендодавця зобов`язаний забезпечити доступ на об`єкт оренди. Порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна затверджується Фондом державного майна України, а у сфері комунального майна - представницькими органами місцевого самоврядування. Якщо представницьким органом місцевого самоврядування не було затверджено відповідний порядок, застосовується порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна. Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок) визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна». У відповідності до п. 148 Порядку проведення електронного аукціону на продовження договору оренди здійснюється відповідно до цього Порядку з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 149 цього Порядку. Пунктом 149 Порядку передбачено, шо чинний орендар має переважне право на продовження договору оренди в ході аукціону на продовження договору оренди за умови, що він бере участь в такому аукціоні та зробив закриту цінову пропозицію, яка є не меншою, ніж розмір стартової орендної плати. У разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна Додаткова угода укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди (п. 151 Порядку). Якщо переможцем став інший учасник аукціону, договір з чинним орендарем припиняється у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. При цьому якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п. 152 цього Порядку. Відповідно до п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Згідно з п.16 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану орендодавцям державного та комунального майна необхідно забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року. Надаючи оцінку заявленому позивачем способу захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Так, частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути увагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 13 вищезазначеного закону передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 цього Закону залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19. Більше того, у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 910/5786/22. У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Як вже зазначалось раніше, предметом позову у даній справі є вимога про визнання права Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати. Колегія суддів зауважує, що саме по собі визнання права позивача на пільгу не вирішить оспорювані сторонами обставини щодо фактичного визначення суми, яка підлягає сплаті позивачем за Договором оренди від 29.12.2004 р. №

878. Обставини правильності нарахування відповідачем орендної плати позивачу, а також наявності чи відсутності заборгованості за згаданим договором, з урахуванням посилання позивача на передбачену пп.2 п.1 та абз. 4 пп.4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634 від 27.05.2022 пільгу, підлягають встановленню та перевірці судами, зокрема, при розгляді вимог про стягнення такої заборгованості або спорів щодо виконання умов Договору оренди від 29.12.2004 р. №

878. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем позовні вимоги про визнання права орендаря на застосування передбаченої чинним законодавством України пільги на сплату орендної плати не може забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та прийняте із порушенням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/9198/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування".

4. Справу № 910/9198/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24.01.2024. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак