Постанова 4812 № 490/2769/21

24.01.24 22-ц/812/130/24 Справа номер 490/2769/21 Головуючий суду першої інстанції Черенкова Н. П. Провадження номер 22-ц/812/130/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів Серебрякової Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Голощаповою А. О., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 червня 2023 року, ухвалене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду вказаний позов, який обґрунтовував наступним. 04 квітня 1997 року він на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,056 га, на якій він розташований, належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі рішення Тернівської селищної ради №90 від 29 листопада 1996 року, на підставі якого йому 11 березня 1997 року видано державний акт на землю №527 серії МК. ОСОБА_1 вказував, що внаслідок придбання житлового будинку до нього перейшло й право власності на зазначену вище земельну ділянку на підставі ст. 30 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,056 га по АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю №527 серії МК, виданого 11 березня 1997 року. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними, оскільки не доведені належними доказами. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. ОСОБА_1 наполягав на тому, що після купівлі житлового будинку до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, що передбачалося чинними на той час нормами земельного законодавства. Фактичні обставини справи, встановлені судом Рішенням виконкому Тернівської селищної ради від 27 червня 1986 року №69 ОСОБА_3 відведено для будівництва індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 450 кв. м по АДРЕСА_1 . 15 жовтня 1986 року було здійснено відведення цієї земельної ділянки ОСОБА_3 в натурі для користування, про що свідчить акт. 05 листопада 1986 року між ОСОБА_3 та виконкомом Тернівської селищної ради укладено договір про надання у безстрокове користування вказаної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку. Рішенням виконкому Тернівської селищної ради від 23 лютого 1990 року №17 ОСОБА_3 виділено у тимчасове користування (до виникнення потреби у них) 110 кв. м самовільно зайнятої земельної ділянки. 26 січня 1990 року виконком Тернівської селищної ради своїм рішенням від 26 січня 1990 року №8 дозволив ОСОБА_3 продати незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 . 20 березня 1990 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_2 незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 , готовність якого на той момент складала 52 %. 04 квітня 1997 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 цей незакінчений будівництвом (52%) житловий будинок. Згідно з наданою позивачем копією державного акту на право приватної власності на землю серії МК №527 ОСОБА_2 на підставі рішення Тернівської селищної ради №90 від 29 листопада 1996 року передано у власність земельну ділянку площею 0,056 га по АДРЕСА_1 . Проте відповідно до архівної копії рішення виконкому Тернівської селищної ради від 29.11.1996 року №90 питання щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за вказаною адресою та видачу державного акту не розглядалося. За інформацією Державного архіву Миколаївської області від 05.07.2021 протоколи і рішення сесій Тернівської селищної ради м.Миколаєва за 1996 рік на зберігання до архіву не надходили. Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради у них відсутні рішення Тернівської селищної ради та акт про право власності щодо спірної земельної ділянки. Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності, як на будинок так і на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровано за жодною особою. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно із частиною першою статті 22 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст.23, 24 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» передбачено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, пунктом 3 названого Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах. Статтею 30 Земельного кодексу України 1990 року передбачалося, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. Судом встановлено, що з 1986 року ОСОБА_3 мала у безстроковому користуванні 450 кв. м земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та з 1990 року у тимчасовому користуванні 110 кв. м земельної ділянки за вказаною адресою. Придбавши 20 березня 1990 року недобудований житловий будинок за зазначеною адресою, ОСОБА_2 отримав земельну ділянку на праві користування. З 1990 по 1997 рік право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 визнано не було, оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про виділення йому земельної ділянки у власність або запис у земельно-кадастрових документах. Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 було передано у власність зазначену вище земельну ділянку, що на його думку підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю №527 від 11.03.1997 не може бути прийнято до уваги, оскільки позивачем не було надано первісного рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у власність. У рішенні селищної ради, про яке йде мова у державному акті про право приватної власності на землю, відсутнє посилання на те, що ОСОБА_2 була передана у власність спірна земельна ділянка і має бути виданий державний акт. Отже, при придбанні позивачем житлового будинку до нього не перейшло право власності на спірну земельну ділянку. Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки досліджені судом докази не доводять заявлених ним вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам у справі та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи позивача правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 червня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Серебрякова О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 24 січня 2024 року.