Постанова 4851 № 520/7533/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 р. Справа № 520/7533/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/7533/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ), через електронну систему ЄСІТС "Електронний суд" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, податковий орган, контролюючий орган, апелянт), в якому просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Харківській області, що полягає у неподанні Головному управління Державної казначейської служби України в Харківській області висновку про повернення та відмову у поверненні йому помилково сплачених: - податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню, у розмірі 59750,00 грн; - військового збору у розмірі 17925,00 грн. 2) стягнути з Державного бюджету України на його користь помилково сплачені: - податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню, у розмірі 59750,00 грн; - військовий збір у розмірі 17925,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Харківській області, що полягає у неподанні Головному управління Державної казначейської служби України в Харківській області висновку про повернення та відмову у поверненні ОСОБА_1 помилково сплачених: податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню, у розмірі 59750,00 грн та військового збору у розмірі 17925,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 помилково сплачені: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню, у розмірі 59750 гривень 00 копійок та військовий збір у розмірі 17925 гривень 00 копійок. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 858 гривень 88 копійок. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у цій частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що суми податку були сплачені позивачем у зв`язку з реалізацією останнім будинку, який перебував у його власності менше 3 років у зв`язку з чим відсутні підстави для повернення позивачеві вказаних сум податку. Вказав, що в ІКП «Податковий блок» не значиться переплати по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню, у розмірі 59750,00 грн та військового збору у розмірі 17925,00 грн. Позивач не погодившись з доводами апеляційної скарги, подав відзив на неї, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказав, що позивач є власником проданого будинку з 2000 року, а тому у нього не було підстав для сплати податку та військового збору, а помилкове твердження відповідача ґрунтується на внесенні до відповідного державного реєстру інформації про право власності позивача на будинок на підставі судового рішення ухваленого у справі про поділ спільного майна подружжя. Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ДПС у Харківській області задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.12.2022 № 318362842, 11.02.2022 продав будинок АДРЕСА_1 . При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, відповідно до ст. 172 Податкового кодексу України (далі - ПК України) позивачем сплачено податок з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5% (59750,00 грн) та 1,5% військового збору (17925,00 грн) від суми оцінки об`єкту нерухомого майна. 21.12.2022 позивач звернувся до ГУ ДПС у Харківській області з заявою про повернення помилково сплачених коштів у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 11.02.2022. Листом від 30.01.2023 №4629/6/20-40-24-23 ГУ ДПС у Харківській області повідомило позивача, що заява про повернення помилково сплачених коштів від 21.12.2022 (вх.ГУ ДПС від 22.12.2022 №45296/6/ЕКП) залишена без виконання, оскільки, на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2003888463251) зареєстровано 26.11.2019 на підставі постанови Харківського апеляційного суду від 01.04.2019 у справі №635/2263/15-ц. Отже, період перебування у власності зазначеного об`єкта нерухомості менше трьох років, що суперечить вимогам звільнення від оподаткування власників об`єктів нерухомості, визначених ст. 172 Податкового кодексу України (а.с.42-43). Не погоджуємось з таким рішенням відповідача, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач володів вказаним будинком до його продажу більше ніж три роки, а тому має право на повернення сплачених податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (надалі - ПК України). Відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно з п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, в тому числі: частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 цього Кодексу. (п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПК України). Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного (податкового) року другого об`єкта нерухомості (крім операцій з відчуження житлової нерухомості банками в порядку звернення стягнення за договорами іпотеки, що забезпечують кредит, наданий в іноземній валюті), із зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного у пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. (п. 172.2 ст. 172 ПК України). Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом. (п.167.2 ст.167 ПК України). Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. (п.п. 1.1.-1.4 п.п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Згідно з п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. Відповідно до п. 172.5 ст. 174 ПК України, сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи: а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни; б) особою, у власності якої перебував об`єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов`язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації. Згідно з п. 172.1 ст. 172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Відповідно до п. 172.8 ст. 172 ПК України для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 11.02.2022 ОСОБА_1 , згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Т.Савченко за №252, здійснено продаж нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 310,20 кв.м, житловою площею 133,7 кв.м, розташованого на земельній ділянці, площею 0,1307 га за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач, під час укладення договору купівлі-продажу нерухомості, за яким він був продавцем та мав отримати дохід, сплатив податок з доходів фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підлягають обов`язковому декларуванню у розмірі 59750,00 грн (код бюджетної класифікації 11010501 на рахунок UA248999980333189338000020571) та військовий збір у розмірі 17925,00 грн (код бюджетної класифікації 11011000 на рахунок UA188999980313070063000020001). Платежі надійшли до Головного управління Державної Казначейської служби України в Харківській області (код отримувача ЄДРПОУ 37874947, МФО 899998), що підтверджується листом ГУ ДПС у Харківській області від 12.12.2022 №19664/6/20-40-24-02-14 (а.с.41). На звернення позивача з заявою про повернення помилково сплачених коштів за вказаними вище податком та збором, відповідач відмовив у розгляді заяви, посилаючись на те, що період перебування у власності зазначеного об`єкту нерухомості менше трьох років. Надаючи оцінку таким обставинам відмови, колегія суддів зазначає. Відповідно до ч. 4, 7 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. З матеріалів справи та рішення Харківського районного суду Харківської області від 08.08.2018 у справі №635/2263/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , придбав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2000, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Полторацькою Л.М. за реєстровим №803. Колегія суддів звертає увагу на те, що цей будинок, хоча й був зареєстрований на праві власності саме за ОСОБА_1 , входив до спільної сумісної власності подружжя. У подальшому шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 липня 1980 року у Червонозаводському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис №389 розірвано на підставі заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 26.06.2015 у справі №635/8497/14-ц, яке набрало законної сили 19.01.2016. Право власності на будинок АДРЕСА_1 визнано за позивачем на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 08.08.2018 у справі № 635/2263/15-ц, залишеним у цій частині без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01.04.2019 по справі №635/2263/15-ц. Отже, факт набуття ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2000 підтверджений рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08.08.2018 у справі №635/2263/15-ц. При цьому, суд зазначає, що 26.11.2019 здійснено перереєстрація права власності позивача на вказаний об`єкт нерухомості у зв`язку з поділом майна подружжя на підставі рішенням суду. Вказані обставини дають підстави для висновку, що позивач володів вказаним будинком до його продажу понад 20 років, тобто більше ніж три роки, тому має право на повернення як помилково сплачених сум податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, які не підглядають обов`язковому декларуванню у розмірі 59750,00 грн, та військового збору у розмірі 17925,00 грн, сплачених при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу будинку від 11.02.2022. Отже, доводи апелянт про те, що позивач був власником проданого будинку менше трьох років та не має права на повернення зайво сплачених податку та збору, у зв`язку з його продажем, спростовується встановленими обставинами справи. Приписами п.п. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПК України визначено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з п. 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Відповідно до п. 43.3 ст. 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (пункт 43.4 статті 43 ПК України). На виконання статті 43 ПК України наказами Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі Порядок №787) та від 11.02.2019 №60 (далі Порядок №60) затверджені Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів та Порядок інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, відповідно. Так, згідно із пунктом 1 розділу ІІ Порядку №60, платник податків має право на повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені з єдиного рахунка, відкритого на ім`я ДПС у Казначействі. Заява подається платником податків до територіального органу ДПС за основним місцем обліку такого платника виключно в електронній формі через сервіс «Електронний кабінет», що функціонує відповідно до статті 42-1 розділу II ПК України, з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. У разі повернення з єдиного рахунка помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені платник податків у заяві зазначає суму, дату сплати і реквізити з платіжної інструкції, за якими кошти перераховано на єдиний рахунок, та поточний рахунок платника податку в установі банку, на який необхідно повернути такі кошти. У пункті 5 розділу ІІІ Порядку №60 зазначено, що якщо за результатами розгляду заяви підрозділом територіального органу ДПС, що виконує функції з адміністрування відповідного податку, збору, платежу, встановлено правомірність повернення коштів, працівник цього підрозділу вносить до Журналу відмітку про правомірність повернення відповідної суми коштів. Відповідно до п. 43.5 - 43.6 ст. 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані. На підставі отриманих висновків відповідний орган Казначейства здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у визначеному законодавством порядку. При цьому відповідачем не було надано суду належних документальних доказів на підтвердження наявності у позивача податкового боргу, що унеможливлювало б таке повернення. Матеріали справи свідчать, що відповідач не вчинив дій по поверненню сплачених позивачем податку з доходів фізичних осіб та військового збору, чим допустив порушення прав та інтересів ОСОБА_1 . Покликання апелянта на відсутність інформації у ІКП «Податковий блок» про наявність у позивача переплати з відповідних податку та збору колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час судового розгляду встановлено про помилковість сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Посилання апелянта на те, що під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку позивач добровільно сплатив податок на доходи фізичних осію та військовий збір, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки такі дії ОСОБА_1 не позбавляють права останнього на звернення до суду за захистом порушеного права. При обиранні способу захисту порушених прав та інтересів позивача, колегія суддів виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Питання ефективного способу захисту неодноразово розглядалось Європейським судом з прав людини, який, зокрема у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У постанові від 12.02.2019 №826/7380/15 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права платника ПДВ на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ, зазначила, що, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику ПДВ узгодженої суми бюджетного відшкодування цього податку, такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву платника податку до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку. Ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податку, є стягнення з Державного бюджету України через відповідний контролюючий орган на користь платника податку заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість та пені, нарахованої на суму такої заборгованості. Ухвалюючи зазначену постанову, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 16.09.2015 у справі №21-881а15, від 17.11.2015 у справі №21-4371а15, від 02.12.2015 у справі №21-2650а15, від 20.04.2016 у справі №21-452а16, від 07.03.2017 у справі №820/19449/14. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі позивач обрав належний спосіб захисту у спосіб стягнення на його користь з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 ркоу по справі №520/7533/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін