Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/3478/22

Дата документу 17.01.2024 Справа № 336/3478/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/3478/22 Головуючий у 1 інстанції Боєв Є.С. Провадження № 22-ц/807/119/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И ЛА: У серпні 2022 року адвокат Павленко С.В. в інтересах Акціонерного товариства «Кредобанк» звернувя до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування якого зазначає, що 21.05.2019 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 24437/2019, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 485 100 гривень на строк до 20.05.2023 на здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу. Заборгованість відповідача перед АТ «Кредобанк» за вказаним кредитним договором становить 393836,33 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 390 018,94 грн., заборгованості за відсотками 3817,72 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму заборгованості за договором № 24437/2019 від 21.05.2019 у розмірі 393 836,66 грн, що складається з: - заборгованості за тілом кредиту 390 018,94 грн; - заборгованості по відсотках 3 817,72 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 5 907,55 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму витрат на професійну правову допомогу у розмірі 39 383,66 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму заборгованості за договором № 24437/2019 від 21.05.2019 у розмірі 393 836,66 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 5 907,55 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимов відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено принципи належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, оскільки поданий, разом з позовною заявою, розрахунок заборгованості за договором, не відповідає вимогам п.63 Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, в рахунок чого є неналежним доказом. 29 листопада 2023 року від АТ «Кредобанк» в особі представника Павленко Сергія Валерійовича надійшов відзив, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити повністю, оскаржуване рішення залишити без змін Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що 21 травня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 24437/2019 для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу (а.с. 17-19). Відповідно до п. 2.1 договору банк видає позичальнику кредит в сумі 485 100 грн. на строк до 20 травня 2026 року. За п. 2.7 договору сума кредиту зараховується на транзитний рахунок позичальника, а потім перераховується банком на поточний рахунок продавця транспортного засобу. Обов`язки зі сплати позичальником процентів за користування кредитом, порядок їх нарахування і сплати визначений розділом 3 кредитного договору, порядок повернення кредиту розділом

4. Меморіальним ордером № 29146981 від 22.05.2019 підтверджується зарахування вказаної суми на рахунок ОСОБА_3 , відкритий у в АТ «Кредобанк», а отже й отримання відповідачем кредитних коштів (а.с. 9). Неналежне виконання умов договору підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 7-8), а також інформацією про рух грошових коштів по рахунку з 21.05.2019 по 17.02.2022 (а.с. 10-16). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). За п. 10, п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - це правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Право дострокового повернення кредиту передбачено п. 4.7, п. 4.8 договору. Зокрема, у випадку несвоєчасної сплати процентів, комісій, інших платежів та/або повернення кредиту (частини кредиту) право банку вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів виникає, у разі прострочення сплати процентів, комісій, інших платежів та/або повернення кредиту (частини кредиту) щонайменше на один календарний місяць. З розрахунку заборгованості вбачається, що з 21.08.2020 поступово стала виникати заборгованість зі сплати кредиту, після 21.08.2021 відповідач взагалі перестав повертати кредитні кошти. Станом на 21.01.2021 заборгованість за кредитом становила 343 371,34 грн. (поточна) та 46 647,60 грн. (прострочена). Позивач 23.02.2022 направив відповідачу вимогу № 119/2022 від 22.02.2022 щодо дострокового стягнення заборгованості, яка повернулася відправнику неврученою (а.с. 35-39). Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність правових підстав для стягнення всієї заборгованості за кредитом, у тому числі нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною другою статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Факт наявності заборгованості відповідача підтверджується викладеним у виписці по рахунку, наданій позивачем та відповідним розрахунком заборгованості. Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік» від 05.10.2017 № 2164-VIII первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Як випливає із змісту ст. 9 вказаного закону, первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. За визначенням Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому, може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 30.11.2022 № 214/6975/15-ц; від 25.11.2022 № 1512/2-214/11; від 21.09.2022 № 381/1647/21; від 01.08.2022 № 369/11694/15-ц; від 06.07.2022 № 128/2269/20; від 01.06.2022 № 172/35/16-ц; від 31.05.2022 № 194/329/15-ц; від 25.05.2022 № 219/7527/16; від 25.05.2022 № 645/59/16-ц; від 20.05.2022 № 336/4796/18; від 09.02.2022 № 161/5648/20; від 02.02.2022 № 205/7751/16-ц. Отже, банківська виписка про рух грошових коштів по рахунку є первинним документом, адже вона містить інформацію про рух грошових коштів, який відбувся, а тому вказаний доказ є належним і допустимим. Доводи апеляційної скарги щодо не відповідності виписки з клієнтського рахунку вимогам п.63 Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, в рахунок чого є неналежним доказом, не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на наступне. П.63 Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 в редакції чинній на момент звернення до суду (25.07.2022 року), не містить вимог, щодо обов`язкових реквізитів виписки з клієнтського рахунку. Зміни, відповідно до яких, встановлено обов`язкові реквізити для виписки з клієнтського рахунку, були внесені Постановою Національного банку №209 від 26.09.2022 року. З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено. Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 19 січня 2024 року. Головуючий Судді: