Постанова 4803 № 211/6412/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/973/24 Справа № 211/6412/20 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/6412/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання домоволодіння та земельної ділянки спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Сарат Н.О., - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання домоволодіння та земельної ділянки спільною сумісною власністю. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він у період з 2003 року по 2018 рік проживав з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 , проти чого вона не заперечує. В період спільного проживання виховували двох дітей: доньку від першого шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Між ними були відносини притаманні подружжю: вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, однак шлюб не реєстрували, бо не було потреби. У період перебування у фактичних шлюбних стосунках вони за спільні кошти придбали домоволодіння АДРЕСА_2 , оформивши договір купівлі-продажу від 18.12.2012 з його усної згоди на ім`я відповідача. З 2002 року він працював у ПАТ «АрселорМітта Кривий Ріг», його дохід з 2004 року по 2012 рік склав 283 815,47 грн., а будинок було ними придбано за 126 790,00 грн. ОСОБА_2 протягом вказаного періоду часто змінювала місце роботи, характер її доходу був мінливий. На посадах помічника вихователя дошкільного закладу та санітарки медичного закладу вона отримувала мінімальну заробітну плату, тому основні витрати на утримання спільного господарства, у тому числі й придбання вказаного будинку, здійснювалося більшою частиною за рахунок коштів його зарплати. У 2014 році ОСОБА_2 поїхала на заробітки до Республіки Італії, тому починаючи з 2018 року їх фактичні сімейні стосунки були остаточно припинені. У 2019 році вона забрала до Італії також їх спільного сина ОСОБА_4 , який до того проживав разом з ним по АДРЕСА_1 . Тому оскільки сімейні відносини між ними припинені, а домовленості про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю, між ними не досягнуто, просив суд, встановити факт проживання його з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2003 по 2018 років, визнавши будинок АДРЕСА_2 їх спільною сумісною власністю та поділити вказане майно між ними, визнавши за кожним право власності на 1/2 частку майна. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2003 по 2014 рік. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: один житловий будинок, шлаколитий, загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 31,1 кв.м., позначений на плані літерою «А», та господарські будівлі і споруди: літня кухня, шлаколиті, позначена на плані літерою «Б», водо колонка, позначена на плані «І», огорожа, позначена на плані «1», хвіртка, позначена на плані «2», огорожа,позначена на плані «З», із земельною ділянкою площею 0,0588 га, кадастровий номер 1211000000:03:623:0002, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за кожним з них право власності на 1/2 частку домоволодіння. В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2102 гривні 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень 00 копійок.. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву, щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_6 . Також, звертає увагу на те, що з моменту придбання спірного майна за адресою АДРЕСА_2 , до складу якого входить: один житловий будинок, загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 31,1 кв.м., позначений на плані літерою «А», та господарські будівлі і споруди: літня кухня, утриманням якого займалась сім`я ОСОБА_6 , а саме ОСОБА_6 та її чоловік ОСОБА_8 , фактично відбулась повна реконструкція житлового будинку, на території - домоволодіння збудовано будівлю гараж, в результаті чого збільшилась вартість майна. Відповідно, здійснюючи поділ майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд фактично своїм рішенням порушив права третіх осіб, які безперешкодно користувались майном, робили в нього свої вкладення, вартість якого збільшилась в три рази. Судом не взято до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 року у справі №750/4445/17, де зазначено, що не підлягають поділу самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що 18 грудня 2012 року між ОСОБА_9 як продавцем, та ОСОБА_10 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_10 придбано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: один житловий будинок, шлаколиті, загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 31,1 кв.м., позначений на плані літерою «А», та господарські будівлі і споруди: літня кухня, шлаколиті, позначена на плані літерою «Б», водо колонка, позначена на плані «І», огорожа, позначена на плані «1», хвіртка, позначена на плані «2», огорожа,позначена на плані «З», із земельною ділянкою площею 0,0588 га, кадастровий номер 1211000000:03:623:0002, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 55-58 - копія договору, витягів). Згідно акту з місця проживання від 15 червня 2020 року затверджений головою квартального комітету Апанащенко І.В. зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2003 по 2018 рік, вели спільне господарство і мали спільний бюджет сім`ї за адресою АДРЕСА_1 . за час спільного проживання, придбали домогосподарство по АДРЕСА_2 (а.с14). Відповідно до акту від 01 вересня 2020 року затверджений головою квартального комітету Апанащенко І.В. зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2003 по 2018 рік, вели спільне господарство і мали спільний сімейний бюджет, виховували доньку ОСОБА_3 і спільного сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 за спільною згодою, поїхала працювати за кордон до Італії. До 2018 року син ОСОБА_4 проживав з батьком (а.с.15). 30 травня 2018 року ОСОБА_1 надав згоду на тимчасовий виїзд сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до будь-якої країни Європейського союзу, в тому числі до Італійської Республіки (а.с.30). Згідно відомостей відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Довгинцівської рацйонної у місті ради ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 06.05.2003 року (а.с.35). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок був придбаний 18.12.2012 року коли сторони спільно проживання однією сім`єю як жінка та чоловік без шлюбу, що доведено позивачем, а відповідно і спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне. Відповідно до ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Як встановлено судом першої інстанції батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначені батько: ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження зареєстроване Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 01.06.2018 року актовий запис №362 (а.с.25). Згідно акту з місця проживання від 15 червня 2020 року затверджений головою квартального комітету Апанащенко І.В. зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2003 по 2018 рік, вели спільне господарство і мали спільний бюджет сім`ї, мешкали за адресою АДРЕСА_1 . За час спільного проживання придбали домогосподарство по АДРЕСА_2 (а.с14). Відповідно до акту від 01 вересня 2020 року затверджений головою квартального комітету Апанащенко І.В. зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2003 по 2018 рік, вели спільне господарство і мали спільний сімейний бюджет, виховували доньку ОСОБА_3 і спільного сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 за спільною згодою поїхала працювати за кордон до Італії. До 2018 року син ОСОБА_4 проживав разом з батьком (а.с.15). 30 травня 2018 року ОСОБА_1 надав згоду на тимчасовий виїзд сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до будь-якої країни Європейського союзу, в тому числі до Італійської Республіки (а.с.30). Згідно відомостей відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Довгинцівської рацйонної у місті ради ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 06.05.2003 року (а.с.35). Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона є сестрою відповідачки ОСОБА_2 . Сестра прийшла до неї 10.12.2012 року і попросила грошей на придбання будинку по АДРЕСА_3 працювала на трьох роботах, а позивачеві було мало грошей. Будинок придбали вони для доньки ОСОБА_2 , так як позивач її не любив. По АДРЕСА_1 , у сестри 1/2 права власності на будинок, але доступу до нього немає. На ангар були кошти з продажу материної хати, ангар з сестрою порівну, а на будинок кошти давала вона (свідок) особисто, розписка писалася в 2012 році. Свідок часто їздить до сестри в гості. Допитана у якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є донькою ОСОБА_2 та позивач її вітчим. Вони проживали в АДРЕСА_1 . З 2010 року мама спала окремо та позивач окремо харчувався. По АДРЕСА_1 мама придбала будинок для свідка, тобто доньки. ОСОБА_1 грошима не допомагав, в борг мама брала у сестри. ОСОБА_1 сказав мамі, що це твоя донька роби, що хочеш. З 2013 року свідок проживає в будинку по АДРЕСА_1 , де робила ремонт. Вони добудували кухню, будинок та гараж перекрили. ОСОБА_1 в цьому участі не приймав. Свідок сама сплачувала за комунальні послуги. Мама їздила в село у 2012 році до своєї сестри за грошима, про що писала розписку. З 2010 року у мами не було стосунків з позивачем, він піднімав руку на маму. Брат проживав із ОСОБА_1 , мама висилала кошти, продукти. Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що він є двоюрідним братом позивача ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 він знав з 1999 року, як вони з позивачем зійшлися. Вони купили в селі хату, тримали господарство. Потім все продали та придбали будинок по АДРЕСА_1 , робили там ремонт. По АДРЕСА_1 , десь з 2013 по 2014 рік купили будинок. Вони часто спілкувались. За фінанси свідок нічого не знає. У 2010 - 2012 роках свідок не помічав між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сварок, їх завжди вони приймали в гості як сім`я, дружелюбно. Чому ОСОБА_2 поїхала за кордон свідок не знає, кинула неповнолітнього сина, якому було десь років

11. Син проживав з батьком. У відповідача є донька ОСОБА_3 , позивач її ніколи не ображав, допомогав, по вул.Донецькій вони були неодноразово. У свідка вони були в гостях, у сестри у 2010, 2011, 2012 роках. Син зараз з мамою в Італії. ОСОБА_3 живе з дітками та чоловіком в будинку по АДРЕСА_1 десь з 2014 року, як купили так і переїхали. ОСОБА_1 розповідав, що там були проблеми з водопроводом. Свідок думав, що це будинок для ОСОБА_3 , так як в неї нова сім`я. Отже, матеріалами справи та поясненнями свідків підтверджується той факт, що сторони припинили проживати разом з 2014 року, так як відповідач виїхала до Італії. Доказів, що сторони з 2010 чи з 2012 року по 2014 рік не вели спільного господарства та не жили однією сім`єю суду не надано. Покази свідків навпаки підтверджують, що в 2010 - 2012 роках сторони жили разом в будинку, який разом придбали для спільного проживання, виховували дітей та їх сприймали як сім`ю. Таким чином, суд першої інстанції на підставі зібраних доказів та пояснень свідків, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Разом з тим, пунктом 1 розділу VII Прикінцеві положення Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України - з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Встановлюючи факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2003 року, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про те, що не підлягає встановленню факт проживання однією сім`єю спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року, так як для цього були відсутні правові підстави, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні. Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У відповідності до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі №149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Як встановлено судом, 18 грудня 2012 року між ОСОБА_9 як продавцем, та ОСОБА_10 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_10 придбано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: один житловий будинок, шлаколиті, загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 31,1 кв.м., позначений на плані літерою «А», та господарські будівлі і споруди: літня кухня, шлаколиті, позначена на плані літерою «Б», водо колонка, позначена на плані «І», огорожа, позначена на плані «1», хвіртка, позначена на плані «2», огорожа,позначена на плані «З», із земельною ділянкою площею 0,0588 га, кадастровий номер 1211000000:03:623:0002, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.55-58 - копія договору, витягів). Таким чином, встановивши факт спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та придбання у цей період житлового будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дане майно є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу. Наявність в матеріалах справи розписки, про отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 5 000 доларів США на придбання будинку, не може бути беззаперечним доказом придбання відповідачем домоволодіння за особисті кошти і не в інтересах сім`ї. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6 , оскільки не це впливає на правильність висновків суду. Особи, що безперешкодно користувались майном, як зазначає відповідач, робили в нього свої вкладення, в результаті чого збільшилась вартість майна, не позбавлені права звернутись до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав. Доводи апеляційної скарги, що з моменту придбання спірного майна за адресою АДРЕСА_2 , на території домоволодіння є самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, суд не приймає, оскільки предметом поділу є домоволодіння АДРЕСА_2 , яке є нерухомим майном, було придбано у встановленому законом порядку, пройшло відповідну реєстрацію, має технічні характеристики, що містяться в реєстраційних документах і продовжує існувати на даний час, а доказів іншого сторона відповідача суду не надала. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 року у справі №750/4445/17, колегія суддів до уваги не бере, оскільки предметом даного позову є визнання спільною сумісною власністю житлового будинку, а не самочинно збудованого нерухомого майна. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин, з урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року підлягає зміні. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок суду апеляційної інстанції в результаті перегляду судового рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року змінити виклавши абзац другий в наступній редакції: «Встановити факт спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) у період з 01 січня 2004 року по 2014 рік». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складений 17 січня 2024 року. Головуючий суддя: О.В.Агєєв