Постанова 4824 № 755/2000/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В. Єдиний унікальний номер справи № 755/2000/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4905/2024 ПОСТАНОВА Іменем України 18 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У лютому 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 13 жовтня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №б/н, згідно якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач вказував, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також відповідачка на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Посилався на те, що відповідачка не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 17 грудня 2022 року становить 222 548,44 грн, з яких: 194 142,05 грн - заборгованість за тілом кредиту (145 963,54 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 48 178,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 7183,18 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 21 223,21 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія. На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 вказану заборгованість на свою користь. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 13 жовтня 2020 року в розмірі 222 548,44 грн та судовий збір у розмірі 3 338,23 грн. Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у сумі 174 369,93 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що на момент звернення до суду позивач мав право заявляти до стягнення лише суму простроченого кредиту у розмірі 48 178,51 грн, при цьому, вимоги щодо стягнення поточного тіла кредиту у розмірі 145 963,54 грн, на думку відповідачки, є передчасними. Також вказує, що вимога при стягнення заборгованості за нарахованими відсотками є безпідставною, оскільки у підписаній відповідачкою анкеті-заяві такий обов`язок позичальниці не передбачений, розмір відсотків не визначений, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки не містить підпису відповідачки. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі. На електронну адресу Київського апеляційного суду 04 січня 2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача АТ КБ «ПриватБанк». У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору, що було підтверджено позивачем наданням суду належних та допустимих доказів. Вказує, що, посилання апелянтки на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є безпідставним, оскільки підписаною ОСОБА_1 заявою про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 13 жовтня 2020 року визначено всі істотні умови кредитування, зокрема, відсоткова ставка за користування кредитом. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 222 548,44 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що 13 жовтня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №б/н, згідно якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 27-36). Відповідно до цієї Заяви клієнт ОСОБА_1 , який діє на підставі власного волевиявлення, згідно зі ст.634 ЦК України, підписанням цієї заяви приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою.» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms/, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати. За умовами заяви, зокрема, визначені основні умови кредитування, фіксована річна процентна ставка - 36%, порядок повернення кредиту тощо. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ч.1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положенням ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 ЦК України) Як убачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором № б/н від 13 жовтня 2020 року та виписки про рух коштів на рахунку за договором, відповідачка здійснювала зняття коштів з карткового рахунку, оплачувала товари та послуги, проводила та отримувала грошові перекази, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення кредитної заборгованості відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, у зв`язку з чим, як убачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 07 грудня 2022 року виникла заборгованість у розмірі 222 548,44 грн, з яких: 194 142,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7 183,18 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 21 223,21 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідачка факт існування зазначеної заборгованості та її розмір не спростувала, власного розрахунку, а також доказів повного чи часткового погашення заборгованості суду не надала. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обгрунтованим, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 222 548,44 грн, з яких: 194 142,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7 183,18 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 21 223,21 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Враховуючи, що між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою було укладено кредитний договір № б/н від 13 жовтня 2020 року, умови якого АТ КБ «ПриватБанк» були виконані шляхом надання відповідачці кредитних коштів, а вона взяті на себе за договором зобов`язання належним чином не виконувала, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги щодо незастосуваня судом першої інстанції практики Верховного Суду по даній категорії справ, зокрема, правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки вказана правова позиція висловлена щодо відмінних за своєю природою відносин. Згідно із ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 жовтня 2023 року, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах, Паспорті споживчого кредиту. Тобто, між Банком та Позичальником укладено договір у письмовій формі, що складається із декількох частин, укладення якого в такій формі чинному законодавству не суперечить. Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків по сплаті кредиту, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 6130 грн, обов`язковість сплати яких позичальником передбачена положеннями договору та нормами цивільного законодавства. Колегія суддів звертає увагу, що у межах даної цивільної справи, відповідачка ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, не лише отримала кредитні кошти, а і систематично користувалася наданим банком кредитом, періодично вносячи кошти на його погашення, в тому числі, і на погашення відсотків за користування кредитними коштами, тим самим висловлюючи свою згоду із запропонованими банком умовами щодо нарахування та сплати таких відсотків. При цьому, розмір нарахованих відсотків передбачений безпосередньо у анкеті-заяві, яку підписала відповідачка. Посилання апелянтки на відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення поточного тіла кредиту також оцінюється колегією суддів критично. Так, ч. 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 вказаної статті, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За вимогами ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що кредитор має право вимагати дострокового повернення усієї позики в разі прострочення повернення чергової частини такої позики. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова