Постанова 4851 № 440/5919/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2024 р. Справа № 440/5919/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної служби України з безпеки на транспорті, ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 25.08.23 року по справі № 440/5919/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 від 01 травня 2023 року та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 5000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 від 01 травня 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки положення наказу Міністерства транспорту і зв`язку України №340 не поширюються на перевезення пасажирів/вантажів, які здійснюються до 30.06.2023, оскільки на всій території України до 30.06.2023 установлено режим надзвичайної ситуації у зв`язку з епідемією. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі № 440/5919/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 від 01 травня 2023 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 обґрунтовану частину витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, у сумі 1000,00 грн. Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі № 440/5919/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що підставою для притягнення позивача до відповідальності та застосування адміністративно-господарського штрафу стало порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо відсутності на момент проведення перевірки обов`язкових для здійснення перевезень документів, а саме індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено вимоги ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме - зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 5000 грн до 1000 грн, подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі № 440/5919/23 скасувати в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 30.03.2023 р. ОСОБА_1 як автомобільним перевізником транспортним засобом марки Богдан, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , здійснювалися перевезення пасажирів на маршруті Полтава-Жуки (а.с. 50). 30.03.2023 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №008191 від 27.03.2023 відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (а.с. 47-48) Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області на відрізку автодороги Н12 Суми-Полтава 171 км було проведено перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої встановлено порушення перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний акт проведення перевірки №252516 від 30.03.2023 (а.с. 49). Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог: статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 6.3 наказу Міністерства транспорту і зв`язку України №340 від 07.06.2010, що полягає у незабезпеченні перевізником водія, під час надання послуг з перевезення пасажирів за маршрутом Полтава-Суми, оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено вимоги ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Акт перевірки №252516 від 30.03.2023 підписаний водієм транспортного засобу ОСОБА_2 18.04.2023 р. відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті направлено на адресу позивача повідомлення №25356/34/24-23 від 18.04.2023 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, призначеної на 01.05.2023 з 10:00 до 12:00, яке було отримано позивачем 21.04.2023 (а.с. 51-54). За результатами розгляду справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті 01 травня 2023 року начальником відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області Ткаченком Д.В. на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 у сумі 17000 грн. за порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" (згідно акту проведення перевірки від 30.03.2023 №252516) (а.с. 46). Не погодившись з постановою відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 від 01.05.2023 року, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 12 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344) державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1 Закону № 2344). Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів (ст. 34 Закону № 2344). За п.п. 1, 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями Укртрансбезпеки є: здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті (пп. 3 п. 4 Положення № 103). Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 Положення № 103). Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 /надалі - Порядок №1567, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/. Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Відповідно до пунктів 12, 13, 14 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка. Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19 Порядку №1567). Відповідно до пунктів 20, 21 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. З матеріалів справи встановлено, що 27.03.2023 р. начальником відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області видано посадовим особам відповідача направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №008191 на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) від 27.03.2023 №19777/34/27-23 (а.с. 47) для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортних засобів автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів України, громадян, водіїв щодо дотримання Закону України "Про автомобільний автотранспорт" та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на адміністративній території м. Полтава та Полтавської області з 27.03.2023 до 02.04.2023 (а.с. 48). 30.03.2023 на відрізку автодороги Н12 Суми-Полтава 171км посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №008191 від 27.03.2023 проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Богдан, номерний знак НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , зареєстровано за ОСОБА_1 та за кермом якого перебував водій ОСОБА_2 . За результатами перевірки складено акт №252516 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.03.2023 (а.с. 49), у якому зазначено про порушення статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.6.3. наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010, що полягає у не забезпеченні перевізником водія під час надання послуг з перевезення пасажирів за маршрутом Полтава-Суми, оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено вимоги ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Згідно з абзацом 3 частини 1 статі 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 1 статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Згідно з приписами частини 1 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Відповідно до статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку. Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ). Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності. Колегія суддів звертає увагу, що при винесенні спірної постанови, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. Так, відповідно до п. 24 ч. ст. 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» №338-р від 25,03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах із пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природа характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Також, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, з наступні продовженнями включно до цього часу. Колегія суддів звертає увагу, що на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу транспортного засобу марки Богдан, номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_2 , одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання на невиконання вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №191327 від 01 травня 2023 року. Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано договір №20230501/1 про надання професійної правової допомоги від 01.05.2023 (а.с. 14-16); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Тарасенко М.В. за договором про надання професійної правничої допомоги від 01.05.2023 з Шупик М.М. (а.с. 17), квитанцію №20230501 від 01.05.2023 (а.с. 18); ордер серії ВІ №1142894 від 10.05.2023 (а.с. 12) та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 05.11.2019 №3165 серії ПТ (а.с. 13) Згідно наданих документів встановлено, що згідно із п. 1.2 Договору про надання професійної правничої допомоги № 20230501/1 від 01.05.2023 Адвокатське об`єднання «Партнери» (далі АО) надає клієнту консультативні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього щодо оскарження постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191327 від 01.05.2023. Пунктом 4.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 20230501/1 від 01.05.2023 визначено, що за правничу допомогу, передбачену п.1.2. Договору, клієнт сплачує АО гонорар, який становить 5000,00 грн. Детальним описом робіт (наданих послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги № 20230501/1 від 01.05.2023 визначено перелік послуг (робіт), наданих АО позивачу. Оплату послуг підтверджено квитанцією №20230501/1 від 01.05.2023 у розмірі 5000,00 грн. Відтак, на думку колегії суддів, позивачем надані всі необхідні документи, якими детально підтверджуються понесені витрати на правничу допомогу. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів; з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці позову, окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України типові справи відносяться до справ незначної складності. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також враховуючи заперечення відповідача у відзиві щодо необґрунтованості витрат на правову допомогу, дійшов правильного висновку про зменшення витрат на правничу допомогу та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо необхідності стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 у справі № 440/5919/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті, ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 по справі № 440/5919/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський