Постанова 4850 № 200/11701/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2024 року справа №200/11701/20-а м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 200/11701/20-а (головуючий суддя І інстанції Христофоров А.Б., складене у повному обсязі 13 січня 2023 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 року № Ф-170114-45 та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 23.11.2020 № Ф-170114-45 на суму 30332,50 гривень, зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення відомостей про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 роки та січень 2020 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.01.2021 року). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у позовних вимогах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2020 року № Ф-170114-45 та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 200/11701/20-а залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі №200/11701/20-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач - ОСОБА_1 - подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI у нього був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску у період з 14.04.2014 по 12.02.2020. Вважає, що оскільки податковий борг виник за період до 13 лютого 2020 року спірна вимога є незаконною, оскільки чинним законодавством не передбачено можливість стягувати суми боргу (недоїмки) за період, коли платник був звільнений в силу вимог закону від її сплати. Представники сторін в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 28 вересня 2011 року отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 4046 та 05.10.2011 року зареєструвався як платник податків (особа, що здійснює незалежну професійну діяльність), про що свідчить довідка № 533/29-014-6 від 06.10.2011 року. Позивач значиться на обліку Покровсько-Добропільського управління ДПС у Донецькій області як платник єдиного податку. Згідно облікових даних інтегрованої картки позивача заборгованість з єдиного внеску з самостійно узгоджених зобов`язань станом на 31 жовтня 2020 року складає 30332,50 гривень. 23 листопада 2020 року відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-170114-45 на суму недоїмки в розмірі 30332,50 гривень. Відповідачем в ІКП позивача з єдиного внеску було проведено нарахування як платнику єдиного внеску, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування з 2 кварталу 2018 року по жовтень 2020 року, про що свідчить розрахунок недоїмки за вимогою від 23 листопада 2020 року Правомірність прийняття податковим органом вищевказаної вимоги є предметом спору в даній справі. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був діючим по 12 лютого 2020 року включно, на час формування відповідачем спірної вимоги, відсутні будь-які підстави щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону № 2464-VI та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI). Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено: - сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята); - єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); - платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); - єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята). Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. На підставі вище наведеної норми, позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція. Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено. Аналізуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. З огляду на вищевикладене, апеляційним судом встановлено що, на час формування спірної вимоги про сплату боргу (23 листопада 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність. Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги (23 листопада 2020 року) не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону. З урахуванням вимог Закону № 591, як свідчить наявний в матеріалах справи, наданий відповідачем, розрахунок спірної вимоги, та на підставі абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 Головним управлінням ДПС у Донецькій області були проведені нарахування зобов`язань з єдиного внеску за період з 01.01.2020 по 31.10.2020, у тому числі: за 1 квартал 2020 року - 2078,12 гривень, за 2 квартал 2020 року 1039,06 гривень, 3 квартал 2020 року 3178,12 гривень. ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Покровсько-Добропільського управління ДПС у Донецькій області, місцем його проживання є м. Покровськ (м. Родинське) Донецької області, так само, як і впродовж періоду часу з 02 травня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, за який йому визначено до сплати борг (недоїмка) з єдиного внеску згідно з вимогою від 23 листопада 2020 року № Ф-170114-45. Таким чином, зазначеною вимогою (період з 02 травня 2018 року по 19 жовтня 2020 року) позивачу визначено обов`язок сплатити єдиний внесок, у тому числі за період з 02 травня 2018 року по 20 січня 2020 року, упродовж якого він, відповідно до пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI від виконання обов`язків платника єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, був звільнений. Відповідно до розрахунку недоїмки за вимогою № Ф-170114-45-У від 23 листопада 2020 року позивачем не сплачено заборгованість з єдиного внеску з самостійно узгоджених зобов`язань у зв`язку із чим було проведено донарахування: 02 травня 2018 року 8 448,00 (з них погашено 2 799,06) залишок боргу за рік 5 648, 94 грн; 19 липня 2018 року 2 457, 18; 19 жовтня 2018 року 2 457, 18; 21 січня 2019 року 2 457, 18; 19 квітня 2019 року 2 754, 18; 19 липня 2019 року 2 754, 18; 21 жовтня 2019 року 2 754, 18; 20 січня 2020 року 2 754, 18; 21 квітня 2020 року 2 078, 12; 20 липня 2020 року 1 039, 06; 19 жовтня 2020 року 3 178, 12; Загальний залишок боргу 30 332,

50. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо незаконного врахування минулих періодів під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI), оскільки зазначена норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю. Згідно п. 6 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Доказів реалізації позивачем додаткової умови для реалізації права на списання недоїмки і в подальшому не нарахування штрафних санкцій та пені на суми несвоєчасної сплати зобов`язань по єдиному внеску, що передбачена нормою пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI матеріали справи не містять, як і не містять рішення податкового органу про визнання таких сум безнадійними. Крім того судами встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 200/10672/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними і скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), задоволено та, зокрема, визнано протиправними та скасовані вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки): № Ф-170114-45 від 11 червня 2018 року на суму 8448,00 грн., та №Ф-170114-45 від 21 травня 2019 року на суму 21030,90 грн. Зазначене вище рішення набрало законної сили 05 лютого 2020 року відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі № 200/2993/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-170114-45 в сумі 29 293,44 гривень, задоволені у повному обсязі та, зокрема, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 20 травня 2019 року № Ф-170114-45 в сумі 29 293,44 гривень. Рішення від 18 травня 2020 року набрало законної сили 09 вересня 2020 року відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року. Разом з тим, визнання рішенням суду, що набрало законної сили, неправомірною вимоги, виключає правомірність дій контролюючого органу щодо направлення нової вимоги на цю ж суму, оскільки в силу статті 129-1 Конституції України рішення суду є обов`язковими до виконання. Обов`язковість судового рішення також закріплена нормою статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Так судами встановлено, що вимогами від 11 червня 2018 року № Ф-170114-45, від 21 травня 2019 року № Ф170114-45 та від 11 лютого 2020 року № Ф-170114-45 позивачу вже визначався до сплати борг (недоїмка) з єдиного внеску в розмірах 8 448, 00 грн станом на 31 травня 2018 року; 21 030, 90 грн станом 30 квітня 2019 року; 29 293, 44 грн. станом на 31 січня 2020 року. Ці вимоги були визнані протиправними і скасовані рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 200/10672/19-а та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі № 200/2993/20-а. Скасування вимоги від 11 червня 2018 року № Ф-170114-45, від 21 травня 2019 року № Ф170114-45 та від 11 лютого 2020 року № Ф-170114-45 вказаними вище судовими рішеннями не відміняло обов`язку платника податків (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), а лише надало можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. У попередніх рішеннях судами зроблено висновок про протиправність дій податкового органу щодо формування спірних вимог і як наслідок покладання обов`язку щодо сплати ЄСВ на платників, саме в період проведення антитерористичної операції, та саме в період дії Закону № 2464-VI в редакції до 13 лютого 2020 року. Однак, як вже було зазначено, починаючи з 13 лютого 2020 року скасований встановлений Законом № 2464-VI механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що спірна вимога є правомірною та не підлягає скасуванню. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апелянтом не доведено суду протиправності прийняття спірної вимоги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 200/11701/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 січня 2024 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Т.Г.Гаврищук