Постанова 4857 № 460/11660/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Дуляницька С.М. 17 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/11660/23 пров. № А/857/22809/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 460/11660/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 12.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2003 року; - визнати протиправним встановлення базових місяців при нарахуванні індексації грошового забезпечення; - зобов`язати нарахувати індексацію грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2003 року - 20 травня 2004 року з початковим місяцем січень 2003 року, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати відповідно до Порядку виплатити щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.10.2023р. позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.10.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 20.05.2004р. Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 №109 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.05.2004р. 02.02.2023р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом, в якому просив надати довідки про грошове забезпечення за період з 01.01.1999р. - 20.05.2004р. На вказаний запит військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь та додано витяги з карток особового рахунку військовослужбовця за 1999-2004 роки, з аналізу яких видно невиплату індексації грошового забезпечення в належних розмірах. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991р. №1282-XII (Закон № 1282-XII). В абз.2 ст.1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. ч.1 ст.2 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Відповідно до ч.6 ст.2 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. ст.3 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз.3 ст.1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. ст.4 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів громадян провадиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсоток. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян провадиться з наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Таку редакцію ст.4 3акону "Про індексацію грошових доходів населення" викладено на підставі Закону України "Про внесення змін до 3акону України "Про індексацію грошових доходів населення" вiд 07.02.2002 року № 3027-ІІІ, що була чинна з 01.07.2002р. - 31.12.2015р., що охоплює період спірних правовідносин. ч.3 ст.5 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 01.07.2002р.), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, при виконанні умов індексації, передбачених статтею 4 цього Закону. Із змісту статистичних даних індексів інфляції видно, що: у 2003 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 101,5% у лютому - 101,1%, у березні - 101,1%, у жовтні - 101,3%, у листопаді - 101,9%, у грудні - 101,5%; у 2004 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні - 101,4 %, у вересні - 101,3%, у жовтні - 102,2%, у листопаді - 101,6 %, у грудні - 102,4%; у 2005 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні - 101,7%, у березні - 101,6 %, у листопаді - 101,2 %; у 2006 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні - 101,2 %, у лютому - 101,8%, у вересні - 102%, у жовтні - 102,9%, у листопаді - 101,8%; у 2007 році розмір 101% був перевищений та склав - у червні - 102,2%, у липні - 101,4%, у вересні - 102,2%, у жовтні - 102,9%, у листопаді - 102,2%, у грудні - 102,1%; у 2008 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні - 102,9 %, у лютому - 102,7%, у березні - 103,8%, у квітні - 103,1%, у травні - 101,3%, у вересні 101,1% у жовтні - 101,7%, у листопаді 101,5%. Із змісту відповіді військової частини НОМЕР_1 на запит позивача чітко видно, що відповідач встановлював такі базові місяці: березень 2003 року (місяць опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-ІV); червень 2003 року (збільшення грошового забезпечення у зв`язку з встановленням надбавки за тривалість безперервної служби); серпень 2003 року (встановлено надбавку за класність); грудень 2003 року (збільшення грошового забезпечення в зв`язку з встановленням надбавки 50%); січень 2004 року (збільшення грошового забезпечення у зв`язку з встановленням надбавки за тривалість безперервної служби та премії); Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення Військовою частиною НОМЕР_1 базовими місяцями, місяці підвищення грошового забезпечення внаслідок збільшення надбавок та премій є протиправним. Зважаючи на вищевикладені обставини, вірним є висновок суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту в межах даних правовідносин є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2003 року - 20 травня 2004 року з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (Закон №2050-ІІІ). ст.1ст.3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Використане у ст.3 Закону Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З урахуванням наведених правових норм, апеляційний суд зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (Порядок №44). п.1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошова компенсація). В п.п. 2-5 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отже, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, колегія суддів зазначає про таке. ч.1, ч.3 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. ч.1 ст.3, ст.4 КЗпП України передбачено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 р., назву та ч.1, ч.2 ст.233 та текст ст.234 КЗпП викладено в такій редакції: -"Стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)"; -"ст.234 КЗпП. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст.116), минуло не більше одного року". Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року доповнено КЗпП України пунктом 1 Глави XIX «Прикінцеві Положення», відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановами Кабінету Міністрів України № 630 від 27.05.2022р.., № 928 від 19.08.2022р., №1423 від 23.12.2022р. внесено зміни до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 25.03.2020р. № 338 (із зміною, внесеною постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022р. № 630) та Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236. Цими змінами продовжувався карантин на всій території України у період з 19.12.2020 року до 30 квітня 2023 року. Тобто, на період дії карантину, встановленого вказаними Постановами Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду 12.05.2023р. На час звернення до суду існував карантин запроваджений з 19.12.2020р. Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020р. та продовжений постановами Кабінету Міністрів України № 630 від 27.05.2022р., № 928 від 19.08.2022р., № 1423 від 23.12.2022р., як наслідок строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому, суд врахував, що у редакції яка існувала з моменту звільнення позивача зі служби положення ч.2 ст.233 КЗпП України передбачали, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проаналізувавши зміст ч.2 ст.233 КЗпП України, слід дійти висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, стосується усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат та час звільнення зі служби позивача не обмежувалося будь-яким строком, а в подальшому з урахуванням внесених змін та введенням карантину строк, визначений статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 460/11660/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 17.01.2024р.