Постанова 4857 № 344/19932/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/19932/23 пров. № А/857/22536/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Онишкевича Т.В. Сеника Р.П., за участі секретаря судового засідання Хомин Ю.Є., представника позивача: не з`явився представника відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2023 року у справі № 344/19932/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського відділення №2 (смт.Рожнятів) Калуський районний відділ поліції ГУНП в Івано-Франківській області Максиміва Віталія Павловича, Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області про скасування постанови, суддя в 1-й інстанції Бабій О.М. час ухвалення рішення 13 год. 33 хв., місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ дата складання повного тексту рішення 10.11.2023,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до Поліцейського відділення №2 (смт.Рожнятів) Калуський районний відділ поліції ГУНП в Івано-Франківській області Максиміва Віталія Павловича (далі також поліцейський, відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області (далі також ГУНП у Івано-Франківській області, відповідач 2) та просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеко дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серія EAT № 7951155 від 16.10 2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності по ч.2 ст. 122 КУпАП за порушення вимог п.9.8 ПДР. В обгрунтування вимог зазначає, що 16.10.2023 року він керував власним автомобілем марки SKODA OKTAVIA А5 д.н.з. НОМЕР_1 в напрямку м. Калуша, в авто перебував пасажир ОСОБА_3 . Біля 12 год. 00 хв.в с. Раків Калуського району позивач був зупинений поліцейським, який попросив надати для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на автомобіль. Через деякий час він заявив, що в автомобілі не горять денні ходові вогні. Позивач не погодився та заперечив, вказавши, що денні ходові вогні горять і поліцейський має змогу особисто переконатися оглянувши автомобіль з переду і ззаду. Звертає увагу суду на те, що після розмови, поліцейський повернув документи, зробив усне попередження та побажав щасливої дороги. Однак через деякий час, в той же день, позивач побачив у месенджері «VIBER» власного телефону, що у 12 год.35 хв. прийшло повідомлення, після перегляду якого встановив, що це були зроблені на пристрій з функцією фото зйомки, файли, а саме оскаржувана постанова. З одержаних фото позивач побачив, що розгляд справи відбувся без його участі (присутності) 16.10.2023 р. в 12 год. 32 хв. 48 сек. в с. Раків та накладено на позивача стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Із зазначеною постановою не погоджується, вважає її незаконною необґрунтованою, винесеною з порушеннями процесуальних вимог КУпАП та не дотримання поліцейським чинних норм, у зв`язку із чим просив таку скасувати. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги зокрема обґрунтовує тим, що в правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 537/2088/17, вказано, що правомірність постанови має гуртуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності, при цьому в оскаржуваній постанові поліцейський ОСОБА_4 не вказав жодних доказів порушення позивачем ПДР України. Також вважає, що наданий до суду відеозапис руху автомобіля де чітко не видно номерні знаки автомобіля, зроблений зі службової нагрудної камери, не може служити доказом по справі, бо він не відповідає вимогам ч.3 ст. 283 КУпАП, якою передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Також вказує про те, що відповідач необґрунтовано у відзиві на позовну заяву вказав, що поліцейський Максимів В.П. роз`яснив ОСОБА_1 права громадянина України передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, однак позивач вважає, що даний факт не відповідає дійсності, що підтверджується відсутністю його підпису у графі № 8 постанови та показами свідка ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно оскаржуваної постанови серії ЕАТ № 7951155 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі від 16 жовтня 2023 року, старшим сержантом поліції Відділення поліції №2 (смт.Рожнятів) Максимів Віталієм Павловичем встановлено, що ОСОБА_1 16 жовтня 2023 року о 12 год. 18 хв., керував автомобілем марки «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_2 та порушив правила дорожнього руху. А саме ОСОБА_1 , кермував автомобілем поза населеним пунктом без ввімкненого ближнього світла фар, чим порушив п.9.8 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. У зв`язку з чим позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Не погоджуючись з прийнятою постановою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з позовом до суду про її скасування. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що факт порушення позивачем п. 9.8 ПДР України не заперечується, тому постанова про накладення на нього адміністративного стягнення винесена у відповідності з вимогами законодавства. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України). Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до п.1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР України). Відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до ч.2 п.9.8 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що на водія покладено обов`язок з 1 жовтня по 1 травня поза населеними пунктами вмикати денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Відповідно до п.1.10 ПДР України денні ходові вогні - зовнішні світлові прилади білого кольору, передбачені конструкцією транспортного засобу, установлені спереду транспортного засобу і призначені для покращення видимості транспортного засобу під час його руху у світлий час доби. Отже, не ввімкнення денних ходових вогнів (у разі їх відсутності - ближнього світла фар), які є зовнішніми світловими приладами, під час руху поза межами населеного пункту в період з 1 жовтня по 1 травня є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП. В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст.283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, №1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Колегія суддів звертає увагу, що позивача було притягнуто до відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у зв`язку з порушенням останнім п.9.8 ПДР, що виявилось у керуванні 16.10.2023 транспортним засобом поза межами населеного пункту без ввімкнених ходових вогнів або ближнього світла фар. Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення. Позивач заперечує вказане порушення як в апеляційній скарзі, так і у позовній заяві, в яких зазначає, що розгляд справи відбувся в порушення вимог Закону. Частина 4 ст.258 КУпАП передбачає, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу. Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, наголошено на неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем надано відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на відеозаписі із нагрудної камери поліцейського чітко видно, що позивач керував транспортним засобом у якого не було ввімкнено денні ходові вогні чи ближнє світло фар до його зупинки екіпажем патрульної поліції. Під час розмови із патрульними після зупинки автомобіля ОСОБА_1 , вчинення ним порушення ПДР не заперечив, просив застосувати до нього попередження. Окрім того, допитаний у судовому засіданні першої інстанції свідок ОСОБА_3 вказала, що вона їхала із Долини до Івано-Франківська, позивач її підвозив. Після зупинки автомобіля поліцейськими позивач розмовляв із поліцейськими щодо попередження за порушення ПДР. Розгляду справи про адміністративне правопорушення не було. Чи були увімкнені фари в авто позивача вона не знає. Що стосується твердження позивача про те, що поліцейським не дотримано порядку розгляду справи про притягнення його адміністративної відповідальності, то з цього приводу суд першої інстанції встановив, що то так, справді, поліцейський не роз`яснив права позивачу, але повідомив, який пункт ПДР ним порушено, пояснив, що за порушення вимог ПДР щодо водія буде складено постанову, та що потрібно зачекати, на що позивач погодився, але чекати не захотів та добровільно надав поліцейському номер свого телефону щоб той відправив йому копію постанови. Колегія суддів в даному випадку, враховуючи встановлені обставини, вважає вірним висновок суду про те, що порушення поліцейським процесуального порядку розгляду справи не може свідчити про неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності чи про відсутність самого складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів, надаючи оцінку діям відповідача, виходить з того, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, підтверджуватися належними та допустимими доказами. Щодо покликання апелянта на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що в оскаржуваній постанові неточно вказано місце скоєння адмінправопорушення, то колегія суддів вважає, що такі є необґрунтованими, оскільки факт порушення п.9.8 ПДР України мав місце і зафіксований на відеозаписі. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства. Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення. Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем 1 правомірно притягнено позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України та ч. 2 ст. 122 КУпАП тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2023 року у справі № 344/19932/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 16 січня 2024 року