Постанова ККС ВС № 149/1066/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2024 року м. Київ справа № 149/1066/22 провадження № 51-4989км23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12021025210000165, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дібрівка Хмільницького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за: за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин; за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначено остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 37 876,60 грн та 20 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно, 27 749,73 грн понесених останнім витрат на правову допомогу, сплачений судовий збір у сумі 496,20 грн. Ухвалено стягнути із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 18 733,13 грн. понесених останньою витрат на правову допомогу. Вирішено питання щодо речових доказів. За вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним та засуджено за те, що він 09 жовтня 2021 року близько 13:20 неподалік торгового місця НОМЕР_1 на ринку «Колгоспний» на вул. Пушкіна в м. Хмільник Вінницької області через неприязні стосунки завдав один удар кулаком в область голови ОСОБА_7 , від якого потерпілий втратив свідомість та впав. Продовжуючи свій умисел, спрямований на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 , перебуваючи у положенні над потерпілим, завдав два-три удари кулаком руки в обличчя ОСОБА_7 , заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день. У той час, коли ОСОБА_7 , захищаючи свого чоловіка ОСОБА_7 , облила ОСОБА_8 водою з пляшки та вони вже вийшли за межі торгівельного приміщення НОМЕР_1, у ОСОБА_8 виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_8 взяв металеву тачку та кинув її на потерпілу, влучивши останній по лівій руці, а потім ногою завдав один удар у область грудей ОСОБА_7 , від якого остання втратила рівновагу та впала на асфальтне покриття. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_8 заподіяв потерпілій ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 скасовано в частині визнання винним і призначення покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин за ч. 1 ст. 125 КК України і закрито в цій частині кримінальне провадження за недоведеністю вини обвинуваченого. Виключено з вироку посилання на ч. 1 ст. 70 КК України щодо визначення остаточного покарання. Цей же вирок щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України змінено в частині призначення покарання, стягнення витрат з ОСОБА_8 . Призначено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України покарання у виді штрафу в сумі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн, в дохід держави. Відмовлено у стягненні з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 сплаченого судового збору в сумі 496,20 грн. Сплачений судовий збір в сумі 496,20 грн повернуто ОСОБА_7 . Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 у частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 кошти в сумі 5000 грн на рахунок відшкодування моральної шкоди. Відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 у сумі 18 733,13 грн. У решті вирок залишено без змін. Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , який брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що відповідно до матеріалів кримінального провадження потерпіла ОСОБА_7 11 жовтня 2021 року звернулася до правоохоронних органів із заявою про залучення її як потерпілої в межах кримінального провадження № 12021025210000165, розпочатого за заявою потерпілого ОСОБА_7 . При цьому, закриваючи кримінальне провадження у частині визнання ОСОБА_8 винним за ч. 1 ст. 125 КК України, апеляційний суд проігнорував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 464/5140/18, відповідно до якої кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочато слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого (ч. 1 ст. 477 КПК України). Прокурор стверджує, що кримінальним процесуальним законом не регламентовано конкретного способу звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені в ч. 1 ст. 477 КПК України правові наслідки. На обґрунтування своєї позиції прокурор посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16. У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у частині пом`якшення ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України. На обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що ОСОБА_8 визнав, що заподіяв тілесних ушкоджень обом потерпілим, є особою працездатного віку, фізично здоровим та забезпеченим роботою, шкоду не відшкодував, у вчиненому не розкаявся. Стверджує, що при пом`якшенні покарання ОСОБА_8 поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася суспільна небезпечність вчинених кримінальних правопорушень. Потерпілий ОСОБА_7 не погоджується із рішенням апеляційного суду у частині зменшення розміру на рахунок відшкодування йому моральної шкоди та у частині виключення вказівки про стягнення із ОСОБА_8 на його користь судового збору у розмірі 496 ,20 грн. У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції у частині закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України, при цьому вважає законним і обґрунтованим рішення суду першої інстанції у частині визнання ОСОБА_8 винуватим за ч. 1 ст. 125 КК України і призначення йому покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Не погоджується із рішенням апеляційного суду про відмову у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_8 на її користь у сумі 18 733,13 грн. Вважає призначене ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України покарання м`яким. Стверджує, що при пом`якшенні покарання ОСОБА_8 поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася суспільна небезпечність вчинених кримінальних правопорушень. У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник в інтересах ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 без зміни. Позиції учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора, а касаційні скарги потерпілих підтримала частково. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Мотиви Суду Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги. За змістом положень ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. У статті 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Як убачається з касаційних скарг, доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у скаргах не оспорюється. Доводи у касаційних скаргах прокурора і потерпілої ОСОБА_7 про те, що рішення суду апеляційної інстанції у частині закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України є необґрунтованим, не є слушними. Скасовуючи вирок стосовно ОСОБА_8 в частині визнання його винним за ч. 1 ст. 125 КК України і закриваючи в цій частині кримінальне провадження за недоведеністю вини обвинуваченого, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, яким є ч. 1 ст. 125 КК України, може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення. При цьому місцевий суд взяв до уваги заяву про залучення ОСОБА_7 як потерпілої у межах кримінального провадження № 12021025210000165. Проте із матеріалів кримінального провадження вбачається, що саме за заявою ОСОБА_7 були внесені відомості до ЄРДР і зазначено номер кримінального провадження 12021025210000165, а не за заявою ОСОБА_7 , тому її заява про визнання потерпілою у даному кримінальному провадженні немає юридичної сили. Лише 17 травня 2022 року була прийнята заява від ОСОБА_7 та внесені відомості до ЄРДР і присвоєно номер кримінального провадження 12022025210000055. Цього ж дня дані провадження були об`єднані за номером кримінального провадження, що вносився відносно потерпілого ОСОБА_7 . Відповідно до ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції висновок експерта від 26 жовтня 2021 року № 4 щодо виявлених у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та дані протоколу слідчого експерименту від 22 жовтня 2021 року за участю ОСОБА_7 визнав недопустимими доказами, оскільки вони отримані до внесення відомостей до ЄРДР, вирок у цій частині скасував, а кримінальне провадження закрив. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції. Доводи прокурора і потерпілих щодо невідповідності призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_8 через м`якість є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_8 , місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є проступками, дані про особу винного, який працює машиністом насосних установок в ТОВ "Цукорагропром", позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, на консультативних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, шкоду потерпілому не відшкодував, причини, що спонукали обвинуваченого до вчинення суспільно-небезпечних дій, а також те, що останній провину визнав частково, однак у вчиненому не розкаявся, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_8 . Змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК України, апеляційний суд керувався ст. 404 КПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, та зазначив таке. Суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_8 максимальне за строком покарання у виді громадських робіт, не навів мотивів щодо можливості застосування більш м`якого покарання, оскільки не встановлено обставин, що обтяжують покарання. Зважаючи на зменшення об`єму обвинувачення (вчинення кримінального правопорушення лише за ч. 2 ст. 125 КК України), визнання вини ОСОБА_8 та беручи до уваги обставини, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, а саме поведінку потерпілого, який мав інтимні стосунки з дружиною обвинуваченого, що і підтвердила в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , а також особу обвинуваченого, який не заперечував своєї вини і висловлював жаль, що поведінка потерпілого призвела до розірвання його шлюбу з дружиною, з якою він прожив тривалий час, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, має місце роботи, позитивно характеризується, а тому до обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційний суд застосував покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 125 КК України, що буде достатнім для його виправлення і недопущення вчинення нових кримінальних правопорушень. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції. Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, засадам справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор і потерпілі зазначають у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає. Довід потерпілого ОСОБА_7 у частині незгоди зі зменшення розміру на рахунок відшкодування йому моральної шкоди є безпідставним. Ухвалюючи рішення у частині зменшення розміру моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_7 до 5000 грн, суд апеляційної інстанції зважив на обставини, які призвели до вчинення даного кримінального правопорушення, зокрема, врахував поведінку потерпілого, а також матеріальний стан обвинуваченого. З таким рішенням погоджується колегія суддів Верховного Суду. Довід потерпілого ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно виключив вказівку про стягнення із ОСОБА_8 на його користь судовий збір у розмірі 496 ,20 грн, не є слушним. Апеляційний суд зазначив, що, оскільки судовий збір за подання позовної заяви не мав бути сплачений ОСОБА_7 , а відтак і не підлягав стягненню з ОСОБА_8 . Тому в цій частині апеляційний суд ухвалив вирок змінити, відмовивши у стягненні з обвинуваченого 496,20 грн судового збору, ці кошти ухвалив повернути потерпілому ОСОБА_7 , так як судовий збір при поданні цивільного позову в межах кримінального провадження не сплачується потерпілою стороною. Така позиція узгоджується з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Довід потерпілої ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції неправильно відмовив у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_8 на її користь у сумі 18 733,13 грн, не є слушним. Апеляційний суд зазначив, що, зважаючи на скасування вироку в частині визнання ОСОБА_8 винним за ч. 1 ст. 125 КК України, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_7 щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 18 733,13 грн. Колегія суддів Верховного Суду з огляду на положення, передбачені ч. 1 ст. 124 КПК України, оскільки процесуальні витрати стягуються лише у випадку ухвалення обвинувального вироку, вважає таке рішення апеляційного суду правильним. Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, вмотивованою та обґрунтованою, відповідає приписам статей 370, 372, 419 КПК України, підстав для її скасування чи зміни в ході касаційного розгляду не встановлено. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягають. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_7 - без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3