Ухвала КЦС ВС № 706/1081/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року м. Київ справа № 706/1081/21 провадження № 61 -17346ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, поновлення на посаді генерального директора Державного підприємства «Спецагро» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (далі - Держпродспоживслужби) про визнання протиправним та скасування наказу Держпродспоживслужби, поновлення на посаді генерального директора Державного підприємства «Спецагро» (далі - ДП «Спецагро») та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Держпродспоживслужби від 01 вересня 2021 року № 492-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Спецагро» з 07 вересня 2021 року. Стягнено з Держпродспоживслужби в дохід держави 908,00 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з ДП «Спецагро» середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Держпродспоживслужби задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Спецагро» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з 06 вересня 2021 року на 23 вересня 2021 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У грудні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2023 року. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 452/970/17, № 757/62834/19, № 608/1224/20, від 22 липня 2021 року у справі № 209/3611/19. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, фактично звільнивши своєю постановою позивача із займаної посади за іншою датою. Крім того, позивач вважає, що службова записка, дані з якої суд апеляційної інстанції поклав в основу оскаржуваної постанови, не доводить належним чином факт порушення позивачем умов контракту. Також позивач вважає, що оскільки умови контракту не містять підстави звільнення її з посади директора за умови недоведеності у передбачений законом спосіб суттєвих негативних наслідків для підприємства, то суд апеляційної інстанції в порушення вимог закону не поновив її на посаді. Вивчивши касаційну скаргу, оскаржуване судове рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з таких підстав. Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Колегії суддів необхідно надати оцінку застосуванню судом апеляційної інстанції норми права під час вирішення питання про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та порівняти з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частинами першою та третьої статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Враховуючи особливості зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, підстави, передбачені контрактом. Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 сформулювала такий правовий висновок: «трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю». Вирішуючи справу про поновлення на роботі, суд повинен перевірити правові підстави звільнення і дотримання встановленої трудовим законодавством процедури припинення трудового договору, у тому числі встановити, чи уповноважений орган прийняв рішення про дострокове припинення трудових правовідносин. Оскільки контракт, як особлива форма трудового договору, за погодженням сторін врегульовує умови трудової діяльності працівника, при вирішенні зазначених питань підлягають урахуванню положення контракту, так як саме на таких умовах працівник погодився вступити у трудові правовідносини. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору». Суд апеляційної інстанції встановив, що у наказі Держпродспоживслужби від 01 вересня 2021 року № 492-к підставою звільнення і, відповідно, розірвання контракту з позивачем зазначено: «у зв`язку із порушенням пункту 8 Контракту з генеральним директором ДП «Спецагро» від 13 жовтня 2020 року за реєстраційним № 10/2020, а саме: недотримання вимог підпункту 7.9 пункту 7 Статуту ДП «Спецагро» щодо забезпечення збереження та ефективного використання державного майна». Пунктом 8 Контракту, який вміщено у розділі

2. «Права та обов`язки сторін», встановлені загальні обов`язки керівника підприємства, які перелічено у восьми абзацах. Одним з них, зокрема, передбачений обов`язок дотримуватись умов колективного договору, статуту підприємства. Пунктом 7 «Управління підприємством» Статуту визначений загальний порядок управління підприємством, а підпунктом 7.9 - загальні засади діяльності генерального директора. Загалом підпункт 7.9 пункту 7 Статуту нараховує 28 абзаців, один з яких визначає, що генеральний директор забезпечує ефективне використання та збереження майна, переданого підприємству. Підстави та умови припинення Контракту та звільнення керівника з посади вміщено у розділі 5 «Внесення змін і доповнень до контракту та його припинення». Підпункт в) п. 23 розділу 5 Контракту унормовує, що він припиняється до закінчення терміну його дії у випадках, передбачених пунктами 24 і 25 цього контракту. У пункті 24 Контракту сторони визначили чіткий перелік підстав, з яких керівника може бути звільнено з посади за ініціативи Уповноваженого органу до закінчення терміну його дії. Зокрема, встановлено, що керівника може бути звільнено: а) у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для Підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.); в) у разі невиконання Підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборі та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; г) у разі неподання в установленому порядку на затвердження Уповноваженому органу управління річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства, або порушення порядку здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектора економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2012 року №

899. Звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень. З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, встановив, що наказ Держпродспоживслужби містить посилання на конкретні умови контракту, які ОСОБА_1 , на думку роботодавця, не виконувала, а саме: не забезпечення збереження та ефективного використання державного майна. Згідно з пунктом 7 Контракту від 13 жовтня 2020 року № 10/2020, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що керівник зобов`язується забезпечувати виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану Підприємства згідно з додатком до контракту. Аналізуючи факт систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків передбачених контрактом, а також одноразове грубе порушення, яке мало негативні наслідки для підприємства, суд апеляційної інстанції надав оцінку результатам аудиторської перевірки за якими зафіксовано порушення порядку зберігання майна, дотримання пропускного режиму до нього та порядку документування послуг. Суд встановив, що за керівництва позивача цією юридичною особою було укладено договір від 01 лютого 2021 року №6-2021, зі строком дії до 31 грудня 2021 року (загальна вартість майна, що передається на зберігання становить 20 000,00 грн) та додаткові угоди від 16 грудня 2020 року № 1 до договорів від 01 липня 2020 року № СА010720 та від 06 липня 2020 року № СА060720. За даними аудиторської перевірки договір укладений з порушеннями та може призвести до збитків підприємства у разі нестачі або пошкодження майна, а також міститься посилання на договори від 01 липня 2020 року № СА010720 та від 06 липня 2020 № СА060720, додаткові угоди до яких укладено при керівництві ОСОБА_1 16 грудня 2020 року. Загалом ДП «Спецагро» від товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» на підставі 3 договорів, прийнято для зберігання майна на загальну суму 43 020 000,00 грн. Крім того, як вказано у службовій записці взяте на зберігання майно по договорам не обліковувалось ДП «Спецагро» на позабалансових рахунках та його наявність і цілісність не підтверджувалась річними інвентаризаціями. Також при аудиторській перевірці встановлені випадки прийняття управлінських рішень щодо уникнення законодавства про оренду нерухомого майна та передачу його у користування товариства з обмеженою відповідальністю «Волметсервіс» (далі - ТОВ «Волметсервіс»). В інформації до службової записки зазначено про розташування відкритого складського майданчика з бетонних плит (який є на балансі ДП «Спецагро») на місці, де на плані схемі поклажодавцю відведено територію в кінці колишньої бази «Київспирт» на вул. Жмеринська, 2-А у м. Києві, майно якої знаходиться на балансі ДП «Спецагро». Крім того, зазначено, що ТОВ «Волметсервіс» провадить на території бази свою господарську діяльність з накопичення, зберігання та реалізації металобрухту та використовує для цього площі асфальтобетонного, бетонного мощення, криту рампу складу (літ. А-ІІ), що є частиною нерухомого державного майна та відповідно неправомірно використовується ТОВ «Волметсервіс». Відповідно до висновку до розділу по договорам зберігання майна аудиторською групою стверджується, що дії з укладання відповідних договорів призвели до непрозорого визначення вартості використання державного майна та ненадходження до державного бюджету України грошових коштів у вигляді 70 % орендної плати. Згідно з Додатком до службової записки від 25 серпня 2021 року № 20-19/20 та наданого відповідачем Аудиторського звіту від 30 грудня 2021 року № 20-13/35, збитками у розмірі 760 000,00 грн вважаються потенційно невідшкодовані (некомпенсовані) орендарями витрати ДП «Спецагро» на утримання будівлі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка,

1. За висновками аудиторів це сталось внаслідок безпідставного використання під час розрахунку витрат на утримання майна всієї площі будівлі, а не лише корисної площі приміщень, які фактично використовуються та передані в оренду, що призвело до розподілу витрат на місця загального користування, які фактично не передані користувачам та, відповідно, витрати по ним не відшкодовуються і є непокритими витратами підприємства. Одночасно, в додатку до службової записки та в аудиторському звіті зазначено, що такий помилковий розрахунок був затверджений наказом ДП «Спецагро» від 07 грудня 2020 року № 95-А «Про розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат», який затверджений заступником генерального директора з технічних питань. Надавши оцінку відомостям у службовій записці, складеній за результатами аудиторської перевірки на підприємстві, суд апеляційної інстанції зауважив, що хоча розрахунок відшкодування експлуатаційних витрат затверджувався заступником генерального директора з технічних питань, але відповідно до пункту 6 Контракту керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом. В зв`язку з цим суд апеляційної інстанції вказав, що саме на ОСОБА_1 , як керівника ДП «Спецагро», покладено обов`язок, зокрема, щодо здійснення належного управління персоналом та контролю за його діяльністю, а тому відповідальність за збитки (фактично мається на увазі упущена вигода підприємства) повинна нести особа, яка забезпечує керівництво підприємством. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлені аудиторською перевіркою недоліки в роботі підприємства свідчать про одноразове порушення позивачем умов контракту, а саме про неефективне використання державного майна. Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції норми права під час вирішення питання про поновлення позивача на роботі за контрактом не суперечить вищевказаному правовому висновку Верховного Суду, оскільки суд на підставі аналізу обставин справи та доказів у справі дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень у діяльності роботодавця щодо чіткості визначення мотивів розірвання контракту з позивачем та звільнення останньої з посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Доводи касаційної скарги з цього приводу зводяться до надання позивачем суб`єктивної оцінки обставинам та доказам у справі, які були предметом аналізу суду апеляційної інстанції, а тому не заслуговують на увагу. Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. В зв`язку з цим незгода позивача з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказам та обставинам справи не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Колегія суддів не надає оцінку застосуванню судом апеляційної інстанції норм права під час вирішення питання щодо зміни дати звільнення позивача, оскільки касаційна скарга не містить відповідних доводів, а отже заявник в цій частині не оскаржує постанову суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги щодо ігнорування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах у справах № 452/970/17, № 757/62834/19, № 608/1224/20, від 22 липня 2021 року у справі № 209/3611/19 не заслуговують на увагу, виходячи з таких підстав. Правовий висновок у справі № 452/970/17 викладений Верховним Судом за інших фактичних обставин справи, оскільки у цій справі директор був тимчасово відсторонений від здійснення повноважень на час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства на відміну від обставин справи, що переглядається, де контракт з позивачем був розірваний в зв`язку з порушенням умов контракту, які підтверджувалися результатами аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності. У справі № 757/62834/19 Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року та залишив в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року, виходячи з правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності підстав невиконання позивачем умов контракту, укладеного між відповідачем та позивачем, законності розірвання контракту з цієї підстав та подальшого звільнення позивача з посади внаслідок невиконання останнім умов контракту. Таким чином, обставини у цій справі є подібними, однак висновки суду апеляційної інстанції не суперечать сформульованій правовій позиції Верховного Суду у цій справі. Посилання заявника на неврахування правового висновку Верховного Суду у справі № 608/1224/20 колегія суддів теж не бере до уваги, оскільки обставини у цій справі не є подібними, а саме судами встановлені порушення розірвання контракту з позивача внаслідок того, що акт про результати ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, в якому були зафіксовані недоліки роботи позивача, був складений після видачі наказу про звільнення позивача з посади. Не є подібними також обставини у справі № 209/3611/19, оскільки Верховний Суд у цій справі розглядав позовні вимоги про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності. Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права відповідає чинним правовим висновкам Верховного Суду, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскарженого судового рішення. Відповідно до пункту 5 частин другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). За таких обставин у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду. У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, поновлення на посаді генерального директора Державного підприємства «Спецагро» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко А. С. Олійник І. М. Фаловська