Постанова 4873 № 910/10570/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" січня 2024 р. Справа№ 910/10570/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко А.І. за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.01.2024 у справі №910/10570/23 (в матеріалах справи) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 (суддя Лиськов М.О.) за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак»

2. ОСОБА_1 про стягнення 455 461,53 грн. ВСТАНОВИВ: Позов заявлено про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за генеральним договором про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016 та укладеним на виконання його умов додатковим договором про надання кредиту № 52/16/8 від 21.08.2020 у загальній сумі 455 461,53 грн., яка складається заборгованості по тілу кредиту в сумі 411 655,30 грн. та заборгованості по відсоткам в сумі 43 806,50 грн. При цьому позовні вимоги до відповідача 2 ґрунтуються на укладеному між ним, як поручителем, та позивачем, як кредитором, договорі поруки від 18.08.2016. Відповідачі в суді першої інстанції правом на подання відзиву не скористалися. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 позовні вимоги задоволені, до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача присуджено заборгованість за кредитом у розмірі 411 655,03 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 43 806,50 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 831,92 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується що позивач зобов`язання в межах договору про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016, та укладеного на виконання його умов додаткового договору про надання кредиту № 52/16/8 від 21.08.2020 виконав, надавши відповідачу 1 кошти в розмірі та на умовах визначених цими договорами, проте відповідач 1 своїх зобов`язань щодо повернення коштів та сплати процентів за їх користування належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату подання позову існує заборгованість 455 461 53 грн., з яких: 411 655,03 грн. - неповернута сума кредиту; 43 806,50 грн. - прострочені відсотки, з огляду на що позивач має право на солідарне стягнення цих коштів сумах з відповідача 1 (боржника) та відповідача 2 (поручителя за спірним договором поруки). Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин справи та із порушенням норм процесуального права, а також неправильному застосуванні норм матеріального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що: - заявлена до стягнення сума заборгованості виникла за додатковим договором про надання кредиту № 52/16/8 від 21.08.2020, який був укладений через чотири роки після укладення спірного договору поруки, а відтак відсутній прямий зв`язок між ними та згода поручителя на отримання додаткових коштів. В свою чергу апелянт не погоджував продовження строку кредитування за спірним кредитним договором, а відтак не може нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями відповідача

1. Вказане свідчить і про те, що порука припинилась відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України; - не доведеним є і факт існування заборгованості за спірним кредитним договором в сумі 411 655,03 грн. основного боргу, так як по наявній інформації, на час звільнення апелянта із посади директора відповідача 1 та рейдерського захоплення відповідача 1 зазначена заборгованість перед позивачем була відсутня; - апелянтом до суду першої інстанції подавались клопотання про ознайомлення з матеріалами справи у яких апелянт зазначав про те, що ним не було отримано копію позовної заяви та доданих до неї документів, проте суд першої інстанції, достовірно знаючи про вказані обставини та про те, що апелянт має намір реалізувати свої права як сторони, не надав останньому можливості ознайомитись з матеріалами справи до прийняття рішення у справі, чим фактично порушив як права апелянта, так і принцип змагальності сторін. Також апелянт зауважив на тому, що в провадження Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10506/23, предметом розгляду у якій були вимоги Акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак» та ОСОБА_1 заборгованості за генеральним договором про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016 в сумі 3 087 907,48 грн. позов у якій ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 залишено без розгляду. До апеляційної скарги апелянтом додані копії додаткового договору № 8 від 24.03.2021 до генерального договору про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016, додаткового договору від 24.03.2021 до договору застави від 18.08.2016, договору про внесення змін від 24.03.2021 до договору застави від 26.10.2018, додаткового договору від 24.03.2021 до договору застави від 17.12.2018, додаткового договору від 24.03.2021 до договору застави від 23.12.2019, додаткових договорів про надання кредиту № 1 від 18.08.2016, № 2 від 25.09.2018, № 3 від 26.10.2018, № 52/16/7 від 21.08.2020, № 52/16/8 від 21.08.2020, № 52/16/9 від 21.08.2020 до генерального договору про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023, справу № 910/10570/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.. З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10570/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/10570/23. 13.11.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження представника на представництво інтересів довірителя в Північному апеляційному господарському суді. 20.11.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додана копія ордеру серії АХ № 1153158 на представництво інтересів скаржника в Північному апеляційному господарському суді. У період із 20.11.2023 по 08.12.2023 судді Яковлєв М.Л. та Шаптала Є.Ю. перебували у відпустці. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.01.2024 об 11:00 год. 15.01.2024 до суду від позивача надійшли відзив на апеляційну скаргу та заява про поновлення процесуального строку у якій заявник просить поновити йому строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про те, що: - судом першої інстанції дотримано вимог процесуального законодавства щодо перевірки місця реєстрації та належного повідомлення сторін згідно статті 120, п. 5 ст. 242 ГПК України та підтверджено відповідною судовою практикою; - враховуючи дані обставини та відсутність заперечення з боку відповідачів на заявлені у позовній заяві вимоги, не подання до суду відзиву на позов, чи інших заяв або клопотань від відповідача про заперечення щодо суті спору, суд керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України здійснив розгляд справи за наявними матеріалами; - судом першої інстанції належно досліджено та оцінено наявні докази у справі, що відображено у мотивувальній частині судового рішення з посиланням на норми матеріального та процесуального права, підкріплено актуальною судовою практикою національних та міжнародних судів у даній сфері правовідносин; - доводи апелянта щодо необґрунтованості рішення суду з причин неналежного дослідження поданих доказів та недотримання норм матеріального та процесуального права - безпідставні. У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/119/24 від 15.01.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10570/23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.. Щодо заяви позивача про поновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів зазначає про таке. Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Статтею 114 ГПК України встановлено, що: - суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. - строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Вказану ухвалу 13.12.2023 доставлено до електронного кабінету позивача. Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України). Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом Стаття 13 ГПК України встановлює, що: - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; - учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України. Враховуючи те, що апеляційний перегляд справи № 910/10570/2,3 відбувається під час воєнного стану, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, поновити позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Щодо наданих відповідачем 2 додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14). Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства. У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року) Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992). У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96). За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції докази. Станом на 15.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило. Відповідач 1 представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження. Під час розгляду справи відповідач 2 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача та відповідача дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої підлягає зміні, з наступних підстав. 18.08.2016 позивач (банк) та відповідач 1 (позичальник) уклали генеральний договір № 52/16 про здійснення кредитування (далі Генеральний договір), в розділі 1 якого погодили, що банк в межах встановленого ліміту кредитування надає позичальнику кредити (одноразові кредити, кредитні лінії, овердрафт, гарантії виконання зобов`язань позичальника, авалювання векселя/векселів позичальника) у розмірі на та умовах, обумовлених цим договором та додатковими договорами до цього договору, а позивальник зобов`язується повертати кредити, сплачувати проценти й комісії за користування ними, а також інші платежі, передбачені цим договором та додатковими договорами. Згідно з п. 2.2 Генерального договору надання кредитів за цим договором здійснюється за додатковими договорами в межах невикористаного залишку ліміту кредиту за цим договором та з дотримання строку дії ліміту кредитування. У Генеральному договорі, з урахуванням додаткового договору № 4 від 17.05.2019, сторони погодили, що ліміт кредитування у базовій валюті складає 377 600,00 Євро, а строк дії договору про здійснення кредитування з 18.08.2016 по 30.12.2024. Конкретні види кредитних операцій та умови їх надання, визначаються додатковими договорами до цього договору та є невід`ємною частиною цього договору та визначаються конкретні види Кредитних операцій та в залежності від виду Кредитних операцій умов їх надання в межах ліміту кредитування (п.2.4 Генерального договору). На виконання умов Генерального договору 21.08.2020 позичальник та банк уклали додатковий договір № 52/16/8 про надання кредиту (далі Кредитний договір), в п. 1 якого сторони погодили, що, в межах ліміту кредитування, визначеного в п. 2.1.1 Генерального договору банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором та Генеральним договором, а позичальник зобов`язується повернути кредити і сплатити проценти за користування ними та комісії, а також інші платежі, в порядку та на умовах, що передбачені цим договором та Генеральним договором. У розділі 2 Кредитного договору сторони погодили: розмір кредиту та валюту кредиту - 1 315 000,00 грн.; процентна ставка - змінювана; дата остаточного повернення кредиту: до 24.07.2023, а у п. 6 - графік повернення кредиту. Відповідно до пункту 5 Кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі, сплатити комісії, проценти та інші платежі за цим Кредитним договором шляхом перерахування у безготівковій формі та/або внесення готівки в касу банку на рахунок зазначений в п.2.7 Кредитного договору, в порядку і терміни, передбачені Кредитним договором та/або додатками до нього. Аналогічний обов`язок позичальника закріплено в п. 5.1. Генерального договору. З матеріалів справи слідує, що позивач зобов`язання в межах Кредитного договору та Генерального договору щодо видачі кредиту виконав, а саме надав відповідачу 1 кошти в розмірі та на умовах визначених вказаними правочинами, що підтверджується належним чином засвідченими копіями заяви на отримання кредитного траншу від 21.07.2020 та меморіального ордеру № 44298984 від 21.08.2020 на суму 1 315 000,00 грн. В свою чергу з виписки по особовому рахунку за період з 21.08.2020 по 06.06.2023 слідує, що відповідач 1 своїх зобов`язань за Кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату подання позову існує заборгованість 455 461,53 грн., з яких 411 655,03 грн. становить неповернута сума кредиту, а 43 806,50 грн. - прострочені відсотки. У апеляційній скарзі відповідач 2 зазначає про те, що не є доведеним факт існування заборгованості за Кредитним договором в сумі 411 655,03 грн., так як по наявній інформації, на час звільнення його із посади директора відповідача 1 та рейдерського захоплення відповідача 1 зазначена заборгованість перед позивачем була відсутня. Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на відповідача 2 покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, тобто, у даному випадку, саме відповідач 2 повинен довести відсутність заборгованості за Кредитним договором, а саме надати належні та допустимі докази повернення відповідачем 1 позивачу кредиту в сумі 1 315 000,00 грн., а також сплати процентів, проте будь-яких доказів на підтвердження вказаного відповідач 2 до матеріалів справи не надав. Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 зобов`язання з повернення кредиту в сумі 411 655,03 грн., а також сплати відсотків в сумі 43 806,50 грн.. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 411 655,30 грн. та заборгованості по відсоткам в сумі 43 806,50 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частина 1 ст. 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. 18.08.2016 позивач (кредитор) та відповідач 2 (поручитель) уклали договір поруки (далі Договір поруки), в п. 1.1 якого з урахуванням додаткового договору № 4 від 17.05.2019, погодили, що поручитель зобов`язався відповідати перед банком за виконання відповідачем 1 (позичальником) зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за Генеральним договором. Банк в межах встановлено ліміту кредитування надає боржнику кредити у розмірі та на умовах, обумовлених Генеральним договором та додатковими угодами до цього договору. Ліміт кредитування у базовій валюті кредитування - 377 600,00 євро. Строк дії ліміту кредитування з 18.08.2016 до 30.12.2024. Пунктами 2.1, 2.2 Договору поруки визначено, що поручитель зобов`язаний сплатити заборгованість протягом 7 календарних днів з моменту невиконання боржником зобов`язань за вищевказаним Генеральним договором. Згідно з п. 4.7 Договору поруки цей договір припиняється по спливу трьох річного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання за Генеральним договором. 19.06.2023 позивачем було направлено на адресу поручителя досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань № 85-12552075/1/23 від 16.05.2023, що підтверджується описом вкладення у цінний лис. Однак, ця вимога залишилась без відповіді та виконання. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що: - заявлена у цій справи до стягнення сума заборгованості виникла за Кредитним договором, який був укладений через чотири роки після укладення Договору поруки, а відтак відсутній прямий зв`язок між ними та згода поручителя на отримання додаткових коштів; - апелянт не погоджував продовження строку кредитування за Кредитним договором, а відтак не може нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями відповідача 1; - вказане свідчить і про те, що порука припинилась відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України. При цьому апелянт послався на правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18. Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке. Частиною 1 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Як встановлено вище, у Договорі поруки, з урахуванням додаткового договору № 4 від 17.05.2019 сторонами погоджено, що ліміт кредитування у базовій валюті кредитування становить 377 600,00 євро, строк дії ліміту кредитування з 18.08.2016 до 30.12.2024. Вказані ліміти кредитування та строки дії ліміту кредитування відповідають погодженим сторонами у Генеральному договорі, з урахуванням додаткового договору № 4 від 17.05.2019, ліміту кредитування та строку дії договору про здійснення кредитування. В свою чергу визначені Кредитним договором розмір кредиту (1 315 000,00 грн.) та дата остаточного повернення кредиту (до 24.07.2023) не перевищують визначених у Договорі поруки ліміту кредитування та строку дії договору про здійснення кредитування та, відповідно, не може свідчити про збільшення обсягу відповідальності боржника. Слід зазначити і про те, що всіма наданими апелянтом додатковими угодами до Генерального договору не підтверджено перевищення визначених у Договорі поруки ліміту кредитування та строку дії договору про здійснення кредитування. Вказана позиція не суперечить правовій позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.08.2019 у справі № 910/12419/18 та від 01.11.2019 у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Щодо посилань апелянта на те, що ним суду першої інстанції подавались клопотання про ознайомлення з матеріалами справи у яких апелянт зазначав про те, що ним не було отримано копію позовної заяви та доданих до неї документів, проте суд першої інстанції, достовірно знаючи про вказані обставини та про те, що він має намір реалізувати свої права як сторони, не надав апелянту можливості ознайомитись з матеріалами справи до прийняття рішення у справі чим фактично порушив як права апелянта, так і принцип змагальності сторін, слід зазначити про таке. З матеріалів справи слідує, що ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/10570/23 від 07.07.2023 направлено рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення № 0105494758551 за адресою відповідача 2, яка вказана у Договорі поруки (81110, Львівська обл., Пустомитівський р-н, м. Пустомити, вул. Спортивна 10, кв. 7), проте з вказаної адреси відправлення повернулось з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б). Отже, судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про розгляд цієї справи. В свою чергу, принаймні з 05.09.2023 апелянт був обізнаний з наявністю цієї справи, про що свідчить звернення його до суду з заявами про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді. Відповідно до приписів пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України: - створення та забезпечення функціонування ЄСІТС здійснюються поетапно (абзац 21 підпункту 17 пункту 1 розділу XI); - окремі підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС. Про початок функціонування ЄСІТС у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України (абзац 22 підпункту 17 пункту 1 розділу XI); - оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) ЄСІТС має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля) (абзац 22 підпункту 17 пункту 1 розділу XI); - справи, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування ЄСІТС, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку справу за матеріалами в електронній формі (підпункт 18 пункту 1 розділу XI). 17.08.2021 Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, відповідно до пункту 2 якого це Положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування ЄСІТС у складі всіх підсистем (модулів). 04.09.2021 в газеті «Голос України» опубліковано оголошення Вищої ради правосуддя про те, що окремі підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС. 05.10.2021 є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку (30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя зазначеного оголошення). Вища рада правосуддя повідомила, що використання підсистем (модулів) ЄСІТС здійснюється у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС. Абзацом 1 пункту 7 розділу ІІ «Основні функції ЄСІТС» Положення про ЄСІТС з метою поетапного впровадження ЄСІТС норми цього Положення визначають порядок функціонування лише окремих, готових до впровадження підсистем (модулів) ЄСІТС, а також порядок вчинення дій, які ними забезпечуються. У пункті 113 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначено, що до забезпечення початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи розглядаються (формуються та зберігаються) в паперовій формі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, роздруковуються за наявності такої можливості в суді та приєднуються до матеріалів паперової справи. З огляду на те, що справа № 910/10570/23 розглядається у паперовій формі, а функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС не впроваджено, суд першої інстанції не мав можливості надати апелянту для ознайомлення матеріали справи в електронному вигляді, проте останній не був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами справи безпосередньо приміщенні суду, проте жодних дій для цього не вчинив. В свою чергу за змістом положень ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за генеральним договором про здійснення кредитування № 52/16 від 18.08.2016 та укладеним на виконання його умов додатковим договором про надання кредиту № 52/16/8 від 21.08.2020 у загальній сумі 455 461,53 грн., яка складається заборгованості по тілу кредиту в сумі 411 655,30 грн. та заборгованості по відсоткам в сумі 43 806,50 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Щодо розподілу судових витрат, а саме витрат по сплаті судового збору за подачу позову, слід зазначити наступне. Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом першої інстанції судові витрати стягнуті з відповідачів солідарно, проте колегія суддів зазначає, що солідарне стягнення судових витрат чинним законодавством не передбачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі N 904/4105/18, від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, у додатковій постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17 (з урахуванням ухвали суду касаційної інстанції про виправлення описки від 06.07.2018). Частина 9 ст. 129 ГПК України встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи те, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій саме відповідача 1, яким не було належним чином виконано прийняті на себе за Кредитним договором обов`язки з повергнення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 6 831,92 покладаються на відповідача

1. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України). Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 залишається без змін. Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10570/23 в такі редакції: «

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак» (03115, м. Київ, вул. Пушиної Феодори 23/25, оф. 3, ідентифікаційний код 37711540) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» (м. 79026, Львів, вул. Сахарова буд. 78, ідентифікаційний код 09807862) заборгованість за кредитом у розмірі 411 655,03 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 43 806,50 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Пак» (03115, м. Київ, вул. Пушиної Феодори 23/25, оф. 3, ідентифікаційний код 37711540) на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» (м. 79026, Львів, вул. Сахарова буд. 78, ідентифікаційний код 09807862) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6831,92 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.»

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи № 910/10570/23 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 16.01.2024. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді Є.Ю. Шаптала А.І. Тищенко