Постанова 4801 № 127/26967/23

Справа № 127/26967/23 Провадження № 22-ц/801/121/2024 Категорія: 111 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 рокуСправа № 127/26967/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області 06 листопада 2023 року, ухвалене суддею Дерновою В.В. в м. Вінниці, повне рішення складено 14 листопада 2023 року, в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу подружжям, що має дітей, та визначення місця проживання дітей, встановив: У вересні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою, в якій просили: - розірвати шлюб, зареєстрований 29 квітня 2012 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шаргородського районного управління юстиції у Вінницькій області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №29; - визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №04, виданий виконкомом Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 16 січня 2013 року, та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис №305, виданий Шаргородським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 06 грудня 2016 року, з батьком - ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що з 29 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилися спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у подружжя не склалося з причин несумісності характерів, різних поглядів на життя, різних уявлень про роль кожного з подружжя в сім`ї, внаслідок чого між заявниками часто виникали непорозуміння. Шлюбні відносини фактично припинено, втрачені всі фізичні та духовні зв`язки між подружжям. А відтак примирення та відновлення сімейних стосунків є неможливим. Заявники досягли взаємної згоди щодо визначення місця проживання дітей, участі у їх вихованні, уклавши нотаріально посвідчений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 28 серпня 2023 року. Відповідно до умов цього договору визначено місце проживання дітей з батьком, а також погоджено аліментні зобов`язання щодо утримання дітей. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 06 листопада 2023 року заяву задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 29.04.2012 Відділом ДРАЦС Шаргородського районного управління юстиції Вінницької області, за актовим записом №

29. В іншій частині вимог заяви відмовлено. Судові витрати залишено за заявниками. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви у повному обсязі. У скарзі зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ч. 1 ст. 293 ЦПК України, а також позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18. Між заявниками 28 серпня 2023 року укладено нотаріально-посвідчений договір відповідно до вимог ч. 4 ст. 157 та ст. 160 СК України щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. Оскільки батько належним чином здійснює турботу про життя та здоров`я дітей, доцільним було б визначити місце проживання малолітніх дітей з ним, про що не заперечувала мати дітей. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, встановивши, що примирення між подружжям неможливе, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя і після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права і права їх дітей, дійшов до висновку про необхідність задоволення заяви у частині вимоги про розірвання шлюбу. Що стосується вимоги про визначення місця проживання дітей, то суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №200/952/18, залишення, а не визначення місця проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу є дискреційним правом, а не обов`язком суду. Суд дійшов висновку, що ні ст. 293 ЦПК України, ні будь-яким іншим законом не передбачено розгляд справ про визначення місця проживання дитини з матір`ю чи батьком у порядку окремого провадження. У даному випадку питання щодо місця проживання дітей було вирішено між батьками у позасудовому (нотаріальному) порядку, а тому відсутні підстави для вирішення вказаного питання судом. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону. Встановлено, що 29 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, актовий запис №29, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 29 квітня 2012 року відділом ДРАЦС Шаргородського районного управління юстиції Вінницької області (а.с.15). У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 січня 2013 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06 грудня 2016 року відповідно (а.с. 16-17). Діти зареєстровані разом із батьком ОСОБА_1 у належній йому на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18-20). 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , маючи намір подати до суду заяву про розірвання шлюбу, уклали договір між батьками про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у виховані дітей. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сорочинською І.Г. за № 606 (а.с.25-27). Сторони вказаного договору погодили місце проживання їхніх спільних дітей: малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації та місцем проживання батька, а саме по АДРЕСА_1 . Також узгоджено порядок сплати аліментів. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично не оспорює висновки суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, а не погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні заяви про визначення місця проживання дітей разом із батьком. Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окремим провадженням є вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до ч. 3 ст. 293 ЦПК України, у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей врегульовано статтею 109 СК України. Вказаною нормою визначено, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. Згідно роз`яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст.109 СК України), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК України подружжя має право подати письмовий договір, в якому передбачити: з ким з них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Судам слід перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя. Отже, з вказаних вище норм слідує, що спільна заява про розірвання шлюбу подається до суду разом з письмовим договором про те, з ким будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їх життя братимуть заявники, з зазначенням умов здійснення права на особисте виховання дітей, що і було зроблено в даному випадку, і умови такого договору будуть підтверджувати, що особисті та майнові права дітей після розірвання шлюбу не будуть порушені. До заяви про розірвання шлюбу подружжям, що має дітей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додали копію нотаріально посвідченого договору між батьками про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у вихованні дітей від 28 серпня 2023 року. Тобто заявники в позасудовому порядку узгодили, що діти проживатимуть з батьком та способи виконання батьками обов`язку щодо утримання дітей. Разом із вимогою про розірвання шлюбу заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містить також і вимогу про визначення місця проживання дітей, однак, згаданими нормами, якими врегульовано порядок розгляду спільної заяви подружжя, яке має дітей, про розірвання шлюбу визначено лише необхідність надання такого договору до суду разом із спільною заявою подружжя про розірвання шлюбу. Надання одночасно із заявою про розірвання шлюбу письмового договору про те, з ким будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей є необхідною умовою для розгляду такої заяви в окремому провадженні і ухвалення за результатами її розгляду рішення про розірвання шлюбу. Визначати за результатами розгляду в порядку окремого провадження спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу місце проживання дітей необхідності немає, оскільки на підставі згаданого вище письмового договору суд лише повинен впевнитися в тому, що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права як дружини, чоловіка, так і їхніх дітей. Основне значення при цьому має питання про те, з ким із батьків після розірвання шлюбу залишаться проживати діти та в яких умовах вони будуть виховуватися. У частині третій статті 293 ЦПК України мова йде лише про можливість розгляду в порядку окремого провадження справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, тоді як про розгляд справи про визначення місця проживання дитини (в окремому провадженні) не вказано. Відтак, правових підстав підстав визначати місце проживання дітей разом із батьком в порядку окремого провадження не має. Постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18, на яку послався суд першої інстанції, хоча і прийнята у справі не за аналогічних правовідносин (позов про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини разом з одним із батьків), однак не лягла в основу рішення про відмову в задоволенні заяви про визначення місця проживання дітей разом із батьком. Підсумовуючи апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області 06 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко