Постанова 4856 № 560/12086/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/12086/23 Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 16 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо: - визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2022 по 14.06.2023 включно. - зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2022 по 14.06.2023 відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №

100. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнено з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2022 по 14.06.2023 в сумі 19068 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят вісім) грн. 25 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем та позивачем подано апеляційні скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити, а позивач просить скасувати рішення в частині встановленої судом суми, яка підлягає стягненню, та прийняти в цій частині нове рішення. Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що індексація грошового забезпечення, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, тому не є оплатою праці, а відповідно й вимоги статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах. Відповідач вказує, що положення статей 116, 117 КЗпП України не розповсюджуються на дані спірні правовідносини, таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Крім того, відповідач посилається на пункт 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2021 рік можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя", а тому вважає обґрунтованим розмір середнього грошового забезпечення за індексацію грошового забезпечення у розмірі 3981 грн. Оскільки, повинен враховуватись ступінь вини суб`єкта владних повноважень, оцінюватись, як розмір недоплаченої суми, так і розмір простроченої заборгованості, яка повинна бути присуджена Позивачу. Посилаючись на положення статей 116, 117 КЗпП України, відповідач наголошує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, тому виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги позивач вказує, що суд першої інстанції без проведення жодних арифметичних підрахувань вирішив стягнути з відповідача суму середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі лише 19068,25 грн., при цьому позивач вказує, що розмір середнього заробітку пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку, а тому зазначає на неналежний обрахунок судом середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 25.07.2022 №527-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини з 25.07.2022. При цьому, за час проходження військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та не було виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні , передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за кожний повний календарний рік служби. 27.10.2022 на картковий рахунок позивача було здійснено виплату коштів в сумі 5947,35, не погоджуючись з базовим місяцем, взятого для розрахунку індексації позивач оскаржила дії відповідача до суду. 16 лютого 2023 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/11846/22, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць жовтень 2015 року. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року. На виконання зазначеного рішення суду, відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно в сумі 79332,72 грн. 20.04.2023. Також, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року по справі №560/9557/22 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за кожний повний календарний рік служби. На виконання рішення суду відповідачем донараховано та 22.06.2022 на картковий рахунок одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за кожний повний календарний рік служби 14.06.2023 в сумі 111349,81 грн. З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено лише 14.06.2023, позивач вважає дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні протиправними, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних міркувань. При прийнятті рішення суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідачем при виключені зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, не проведено з останнім повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Так, п.242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частиною 2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18). При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Судом встановлено, що на виконання рішень суду виплачено належну позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 111349,81 грн. лише 14.06.2023, що підтверджено матеріалами справи. Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів звертає увагу відповідача, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не в день звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з чим колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. В свою чергу, законодавство покладає обов`язок на суб`єкта виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що відповідач дійсно здійснив бездіяльність в частині непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з моменту звільнення до остаточного розрахунку. Також, колегія суддів звертає увагу, що як неодноразово зазначав Верховний Суд в свої постановах, що індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні слід розуміти усі виплати, які мали йому бути виплачені у зв`язку з звільненням та виплати, які не були виплачені під час проходження служби (в межах даних правовідносин). Тобто, довід апелянта про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення не знаходить свого підтвердження. Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач провів фактичний, остаточний розрахунок з позивачем поза межами строку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Крім того колегія суддів вказує, що, позивач не здійснював навмисного затягування часу та звернувся до військової частини одразу, як дізнався про належні йому виплати та подав позов до суду в межах встановленого строку; застосування розрахунку по середньозваженим ставкам за кредитами Національного банку України є доцільним лише тоді, коли сума виплат та сума середнього заробітку відрізняються у багато разів. За таких обставин, доводи висловлені відповідачем в апеляційній скарзі встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про визначення належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та протиправність дій відповідача колегія суддів зазначає наступне. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні судом враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача, кількість днів затримки, а також частка виплаченої суми позивачу в порівнянні із сумою, яка була виплачена під час звільнення позивача із служби. Разом з тим, суд першої інстанції вирішив за належне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та обрав належний захист порушеного права позивача та із врахуванням ст.9 КАС України стягнути з відповідача суму середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 19068,25 грн., при цьому жодних обрахунків в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не здійснено. Апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині, яка оскаржується позивачем та приймає доводи апеляційної скарги відповідно до наступного. Постановою від 29 березня 2023 року № 260/2583/21 Верховний Суд зазначив, що недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і «заборговану» суму та власне період затримки. Передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача. У зв`язку з цим колегія суддів наголошує, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, суд першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Судовим розглядом встановлено, що невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України встановлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.02.2023, яке набрало законної сили 29.03.2023, у справі №560/11846/22 та рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.12.2022, яке набрало законної сили 08.05.2023, у справі № 560/9557/22. Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На виконання вказаних рішень суду, відповідачем проведено розрахунок з позивачем, а саме: . 20.04.2023 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 79332,72 грн,, а 14.06.2023 відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 111349,81 грн. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100) та відповідно до вищезазначеної встановленої практики Верховного Суду. Визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини - 25.07.2022. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № №560/11846/22 та №560/9557/22 проведено лише 14.06.2023 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача). Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 25.07.2022 по 14.06.2023. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виключені зі списків особового складу військової частини) починаючи з 26.07.2022 проте не більш як за шість місяців, що становить 185 календарних днів. Згідно з довідки-розрахунку НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, наданої відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу травень-червень 2022 року становив 1114,77 грн. ((32767,63 грн + 35233,34 грн): 61 календ. днів)). Суд не враховує при обрахунку середньоденного заробітку позивача виплату підйомної допомоги за червень 2022 року, оскільки така виплата не входить до складу грошового забезпечення перелік яких визначено ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, яка є додатковою виплатою, розмір якої залежить від певних умов та не є фіксованим, та яка виплачується на підставі наказів начальника та лише на період дії воєнного стану, тобто тимчасово, а тому додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 206232,45 грн (1114,77 грн х 185 календарних дні період з 26.07.2022 по 25.01.2023). Проте, відповідальність в такому розмірі згідно статті 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в загальній сумі 190682,53 грн. (79332,72 грн + 111349,81грн). У даному випадку, суд першої інстанції вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 288 198,4 грн. (97515,87 грн. виплачено при звільненні згідно інформаційної довідки відповідача та з урахуванням в подальшому виплаченої індексації грошового забезпечення + належна індексація та належна одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби на загальну суму 190682,53 грн. ). З яких несвоєчасна виплачені суми індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні становлять 66%. Отже, несвоєчасна виплачені суми індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 190 682,53 грн. становить 66% від розміру суми виплаченої ОСОБА_1 при звільненні. На основі наведеного, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у контексті обставин цієї справи, з огляду на характер та розмір заборгованості, колегія суддів Апеляційного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним критеріям, застосування підходу, який був запропонований Верховним Судом у справі № 480/3105/19 щодо визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 136 113,42 грн. (66% * 206232,45 грн.). Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування в даному конкретному випадку має визначатися пропорційно від розміру невиплачених належних ОСОБА_1 сум за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України та становити 136113,42 грн. Із врахуванням наведеного та в контексті встановлених обставин у цій справі, суд першої інстанції застосували помилковий підхід зменшуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 19 068 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав. Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно до положень ч.ч. 1-6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З матеріалів справи встановлено, що за подання адміністративного позову, ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1073,60 коп., згідно квитанції від 03.07.2023, та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачено судовий збір в сумі 1610,40 коп., згідно квитанції від 06.09.2023. Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір в сумі 1242,00 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року скасувати в частині стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2022 по 14.06.2023 в сумі 19068 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят вісім) грн. 25 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2022 по 25.01.2023 в сумі 136 113 (сто тридцять шість тисяч сто тринадцять гривень) грн. 42 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1242,00 (одну тисячу двісті сорок дві гривні) грн. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.