Постанова 4824 № 369/1998/23

Унікальний номер справи 369/1998/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5482/2024 Головуючий у суді першої інстанції Ковальчук Л.М. Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 16 січня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія» розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Ковальчук Л.М., в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, у с т а н о в и в : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення пені та моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.11.2017 між ним та відповідачем був укладений договір № 6-9-179 про купівлю-продаж майнових прав на квартиру, згідно з яким відповідач зобов`язався передати позивачу у власність майнове право на квартиру по АДРЕСА_1 . Відповідно до умов Договору позивач зобов`язався сплатити ціну продажу майнового права. Позивачем свої зобов`язання за договором у частині сплати відповідачу ціни майнового права виконано у повному обсязі. Проте, відповідно до наявних джерел публічної інформації, будинок досі не здано в експлуатацію. Письмові звернення позивача до відповідача щодо порушення термінів прийняття будинку в експлуатацію залишено без відповіді. У зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Посилаючись на практику Верховного Суду вважає, що пеню необхідно вираховувати на підставі п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, моральні страждання позивача полягають у тому, що неправомірними діям відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінюю в 10000, 00 грн., що є співрозмірною сумою тим стражданням, які отримав позивач. Отже право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у зв`язку з неправомірними діями відповідача, що призвело до душевних страждань. Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 12900,72 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягненняпені та моральної шкоди відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, суд відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що з підписанням Акту прийому-передачі зобов`язання ЗАТ «Українська будівельна компанія» не припинилися. На це вказує договір та акт прийому-передачі. Зауважує, що станом на серпень 2023 року, будівництво 6-ї черги ЖК «iHome» не розпочате, будинок в експлуатацію не зданий і не переданий під заселення. Сторони не погоджували перенесення терміну введення будинку в експлуатацію. Додаткову угоду чи окремий договір не укладали. ЗАТ «Українська будівельна компанія» не пояснило перешкод своєчасного завершення будівництва, хоча саме від відповідача, на думку апелянта, який за умови договору взяв на себе зобов`язання будівництва у визначений строк, залежить закінчення будівництва. Верховний Суд, 18.02.2021, № 753/5602/18, ЄДРСР: 95110977 підкреслив важливість: - Дотримання розумного балансу майнових інтересів сторін та особливості предмета позову, ціни позову; - Врахування добросовісності дій позивача, який внаслідок неправомірних дій відповідача позбавлений можливості отримати у власність проінвестовану квартиру. -Позивача позбавили житла, а він отримав право вимагати неустойку. Верховний Суд у постановах 16.02.2022, № 642/8390/20, та 07.10.2020, № 755/3509/18 зробив висновки, що договори купівлі-продажу майнових прав, які за своєю природою, умовами та ознаками є договором купівлі-продажу житлового приміщення, а тому підпадають під дію закону «Про захист прав споживачів». Отже, на думку апелянта, на правовідносини, що виникають між ним та ЗАТ «Українська будівельна компанія», поширюється законодавство про захит справ споживачів. Позивач є споживачем продукції, результатів будівельної діяльносі відповідача - об`єкту житлового будівництва, одиниці нерухомості, передачею якої забезпечувалось виконання зобов`язання за договором. Отже, він може вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі, встановленому ч. 5 ст. 10 Закону та моральної шкоди. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд дійшов невірного висновку, відмовивши у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди. Адже, законодавство та практика ЄСПЛ не передбачає надання доказів моральної шкоди - важливий факт встановлення порушення. Апелянт зазначає, що через те, що вже понад три роки він не може заселитися в свою квартиру йому заподіяно моральну шкоду. Відповідач не виконує роботу, через це він зазнав моральних страждань і матеріальнх збитків. Мусив орендувати інше житло. Отже, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за порушення його прав, як споживач послуг відповідача. Відповідач, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ураховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 24.11.2017 було укладено Договір № 6-9-179 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов`язався передати позивачу у власність майнове право на квартиру, що знаходиться у будинку, а позивач зобов`язується сплатити відповідачу ціну продажу майнового права згідно з умовами цього договору та прийняти майнове право. Відповідно до п. 1.2. договору його предметом є купівля-продаж майнових прав на квартиру з наступними характеристиками: номер квартири - 179, загальна проектна площа 43,88 кв.м., що складається з 1 кімнати і знаходиться на 9 поверсі будинку. Ціна продажу майнового права визначена в п. 3.1. договору та складає 430024,00 гривень, які мають бути сплачені не пізніше 29.11.2017 згідно графіку, визначеного в п. 3.3. договору. Повний розрахунок за майнове право згідно договору № 6-9-179 проведенопозивачем в повному обсязі, що підтверджується довідкою відповідача від 17.10.2018 та актом прийому-передачі майнового права від 17.10.2018, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв обумовлене в такому договорі майнове право. В пункті 1.5 договору зазначено, що запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - 2 квартал 2019 року. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). У відповідності до статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом, а Правила фонду - це система норм, затверджена та оприлюднена управителем цього фонду, якої мають дотримуватися всі суб`єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном, визначеної установником управління, що повинні відповідати вимогам цього Закону. Законом № 978-IV та укладеними відповідно до нього договорами урегульована система фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, тобто дії суб`єктів цієї системи (довірителів, управителів, забудовників та інш.) при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю (стаття 3 Закону). З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті 5, 6, 7, 9 Закону № 978-IV). Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 978-IVправила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ. Частинами першою-третьою статті 18 Закону № 978-IV визначено, що управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до: змін технічних характеристик об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; погіршення споживчих властивостей об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; зростання вартості будівництва більше ніж на двадцять відсотків; збільшення строків будівництва більше ніж на дев`яносто днів. У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв`язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов`язань за договором, визначені цим Законом. Забудовник зобов`язаний на вимогу управителя протягом строку, визначеного в договорі, повернути грошові кошти на рахунок ФФБ або уступити майнові права на нерухомість, яка є об`єктом будівництва, чи на інші предмети іпотеки управителю з додержанням вимог статті 10 цього Закону, якщо інше не передбачене договором. Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно із пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами. За правилом частини восьмої статті 14 Закону управитель не повинен включати у договори із довірителями умови, які є несправедливими згідно з Законом України «Про захист прав споживачів». Враховуючи, що позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач є споживачем фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Таким чином, норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до правовідносин при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, неврегульованій спеціальним законом. Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). На думку колегії сддів, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, він є споживачем, зокрема фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач, у розумінні положень вищезазначеного Закону України «Про захист прав споживачі» має право на захист свого порушеного права шляхом стягнення неустойки у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % загальної вартості послуги. Подібні висновки висловлені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц. Позивачем у відповідності до умов договору № 6-9-179 від 24 листопада 2017 року було сплачено 100 % вартості майнових прав на квариру АДРЕСА_1 , у розмірі 430 095 грн. Відповідно до умов договору № 6-9-179 від 24 листопада 2017 року запланований термін прийняття будинку в експлуатацію 2 квартал 2019 року. На момент вирішення цієї справи судом першої інстанції будинок АДРЕСА_2 не здано під заселення. Отже, слід дійти висноку, що ЗАТ «Українська будівельна компанія» не виконала належним чином зобов`язань за договором про купівлю-продаж майнових прав № 6-9-179. Відповідач не надав доказів, які б могли свідчити про те, що він дбав про інтереси покупця, вживав заходів з метою дотримання погоджених сторонами у договорі строків завершення будівництва, а також вживав заходів щодо вирішення конфлікту із споживачем. Послуги за договором № 6-9-179 від 24 листопада 2017 року не можуть бути визнані такими, що були надані замовнику належним чином. Будівництво об`єкту фактично не розпочато. Отже, із урахуванням положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що заявлені вимоги щодо стягнення з ЗАТ «Українська будівельна компанія» пені у розмірі 12 900, 72 грн підлягають задоволенню. Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходив з того, що Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, та позивачем не надано вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили неправомірність дій відповідача щодо порушень прав позивача, що спричинили йому моральну шкоду. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на наступне. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Як вбачається з положень статті 2 договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості. Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19). Таким чином, висновки про те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини, що виникли між сторонами договору купівлі-продажу майнових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлове будівництво, а отже відсутні підстави для її відшкодування, є помилковими. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоводення позовної заяви ОСОБА_1 в частиі стягнення моральної шкоди, однак уважає за необхідне розмір такої шкоди визначити у сумі 3 000 грн. Визначений позивачем розмір моральної шкоди - 10000 грн суд вважає завищеним, а тому зменшує його до 3000 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати за розгляд справи судом першої інстанці в сумі 1 211, 20 грн та за перегляд судового рішення апеляційним судом в сумі 1816,80 грн підлягають стягненню з відповідача на користь держави. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення пені та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 23728595, м. Київ, вул. Ремонтна, буд. 8 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РПОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) пеню у розмірі 12 900,72 грн. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 23728595, м. Київ, вул. Ремонтна, буд. 8 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РПОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 23728595, м. Київ, вул. Ремонтна, буд. 8 ) на користь держави судовий збір в розмірі 3 028 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна