LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824757/56538/21-ц

від 16.01.2024 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/56538/21-ц Головуючий у 1 інстанції: Волкова С.Я. Провадження № 22-ц/824/5774/2024 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Матвієнко Ю.О., Крижанівської Г.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживача, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Українська залізниця» про захист прав споживача, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що у серпні 2021 року він придбав проїзний документ на потяг № 10Д Маріуполь-Київ-Пасажирський, який мав відбути з міста Маріуполя 24.08.2021 р. о 17:16 год. і прибути в місто Київ о 07:11 год. Потяг запізнився на 2 год. 28 хв. Пасажирська компанія Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовила у задоволені його претензії щодо неналежного надання послуг та порушення прав споживача. ОСОБА_1 на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» просив стягнути з АТ «Українська залізниця» пеню в розмірі 61,58 грн., а також моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неправильне застосування положення ст. 922 ЦК України, ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» . Внаслідок порушення прав споживача він має право на відшкодування моральної шкоди, але суд безпідставно відмовив у задоволенні таких вимог. Представник АТ «Українська залізниця» подав відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 придбав на своє ім`я посадочний документ на поїзд № 10Д Маріуполь-Київ-Пасажирський, який мав відбути з міста Маріуполя 24 серпня 2021 року о 17:16 год. і прибути в місто Київ 25 серпня 2021 року о 07:11 год. Ціна квитка на поїзд становила 821,01 грн.(а.с. 6). Потяг Маріуполь-Київ-Пасажирський не прибув на до пункту призначення вчасно, фактичний час запізнення поїзда склав 2 год. 28 хв., що підтверджується копією листа філії «Пасажирська компанія Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 30 серпня 2021 року № ПК-5/636 (а.с. 7-8). ОСОБА_1 порушив питання про стягнення з АТ «Українська залізниця» пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 61,58 грн., а також моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про захист прав споживача, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Відповідно до положенням ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання. Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Статтею 910 ЦК України визначено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). Згідно з ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Відповідно до ч. 1 ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов`язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення визначена ст. 922 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров`ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. Відповідно до змісту вказаних норм відповідальність перевізника (за умови відсутності обставин, наведених в ч. 1 ст. 922 ЦК України, які виключають відповідальність перевізника в цілому) обмежується сплатою штрафу у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами).При цьому загальні правила про правові наслідки порушення зобов`язання, передбачені в пунктах 1-4 частини першої статті 611 ЦК України, не застосовуються до перевізника, оскільки правило частини першої статті 922 ЦК України є спеціальним. Аналогічні висновки були висловлені і у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 607/2354/15-ц. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає обов`язок сплати споживачеві пені у разі прострочення виконавцем виконання роботи (надання послуги) згідно з договором, оскільки, як було зазначено, спеціальним законодавством передбачено іншу відповідальність перевізника. ОСОБА_1 аргументованих вимог про стягнення штрафу з відповідача АТ «Українська залізниця» не пред`являв. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Українська залізниця» пені. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про моральної шкоди. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Позивач ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому внаслідок затримки поїзда № 10Д Маріуполь-Київ-Пасажирський на 2 год. 28 хв. моральної шкоди та її розміру. Обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався лише на те, що внаслідок затримки поїзда він був змушений змінити свої плани на 25 серпня 2021 року, протягом поїздки не мав інформації про час затримки та про можливість продовження свого руху. Пов`язує завдання моральної шкоди психологічною та фізичною виснаженістю, необхідністю витрачати час для захисту своїх прав. Разом з тим позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що внаслідок затримки поїзда він не зміг реалізувати якісь свої конкретні плани і це призвело до порушення його прав або обмеження можливості. Сам по собі факт затримки поїзду не може бути підставою для відшкодування пасажиру моральної шкоди. Слід також врахувати, що поїзд затримався лише на 2 год. 28 хв. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Українська залізниця» моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Матвієнко Ю.О. Крижанівська Г.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»