Ухвала КЦС ВС № 541/1409/22

У х в а л а 8 січня 2024 року м. Київ Справа № 541/1409/22 Провадження № 61-18020ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), якого представляє адвокат Хименко Богдана Володимирівна (далі - адвокат), на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року у справі за позовом скаржника до Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження, визнання винними дій і стягнення відшкодування моральної шкоди та в с т а н о в и в:

1. У липні 2022 року скаржник звернувся до суду із зазначеними вимогами. 2. 21 квітня 2023 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так: - 14 вересня 2021 року Полтавський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 квітня 2019 року у справі № 541/1700/18. Згідно з цим вироком суд засудив скаржника за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України до покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в державних підприємствах, строком на 2 роки, зі штрафом на користь держави у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500,00 грн. У вироку суд вирішив цивільний позов: стягнув зі скаржника на користь Державного підприємства «Миргородське лісове господарство» 424 610,33 грн; - 17 листопада 2021 року на виконання вироку у справі № 541/1700/18 суд видав виконавчий лист про примусове стягнення зі скаржника 424 610,33 грн. для відшкодування шкоди, завданої злочином; - на підставі постанов від 23 листопада 2021 року та 10 лютого 2022 року державний виконавець наклав арешт на кошти скаржника на його банківських рахунках, а також на майно, зокрема на земельну ділянку, легковий автомобіль і причіп, що перебувають у власності скаржника; - 29 червня 2022 року Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду прийняв постанову, згідно з якою ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасував і передав справу на новий розгляд до апеляційного суду; - 2 липня 2022 року скаржник звернувся до відповідача з вимогою зупинити виконавче провадження, а 14 липня 2022 року - закінчити виконавче провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». 15 липня 2022 року державний виконавець зупинив виконавче провадження № НОМЕР_1 згідно зі статтею 38 вказаного Закону через повторний перегляд вироку в апеляційному суді; - скаржник сам ініціював зупинення виконавчого провадження, подавши відповідне звернення, яке не відкликав. Таке зупинення залежало від активних дій саме скаржника. Одночасне подання двох звернень із різними вимогами підтверджує недобросовісність заявника щодо державного виконавця; - скаржник просить суд зобов`язати відповідача закінчити зупинене виконавче провадження. Таке зупинення перешкоджає прийняттю інших рішень, окрім як спрямованих на відновлення виконавчого провадження. Законність постанови державного виконавця від 15 липня 2022 року не є предметом цього судового розгляду, бо відповідної вимоги позивач не заявив. Вихід за межі заявлених вимог суперечить положенням статті 13 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та балансу інтересів його учасників; - відсутні підстави, з якими закон пов`язує закриття виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; - вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 квітня 2019 року, на підставі якого виданий виконавчий лист, не був скасованим. Поняття «визнання нечинним рішення» нетотожне поняттю «втрата законної сили». Словосполучення «визнання нечинним рішення» вказує на те, що дію має вчинити певний вищестоящий суб`єкт (або навіть суд за відповідним позовом). Стаття 436 КПК України передбачає вичерпний перелік повноважень суду касаційної інстанції. Повноваження визнати рішення судів нижчих інстанцій нечинними у цьому переліку відсутнє; - пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає як одну з підстав закриття виконавчого провадження визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Порядок вчинення відповідної процесуальної дії визначає стаття 432 ЦПК України. Згідно з нею суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково, або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом; - втрата законної сили рішенням суду, на підставі якого видали виконавчий документ, не зумовлює необхідність автоматичного закриття виконавчого провадження. Таку втрату можна розглядати як один із доводів для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Проте скаржник відповідним механізмом не скористався; - у поведінці відповідача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 немає протиправності. Тому у задоволенні вимоги щодо покладення на відповідача зобов`язання закінчити виконавче провадження слід відмовити; - позивач не довів наявності обов`язкових елементів складу делікту, зокрема, протиправності дій відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями останнього та моральними стражданнями позивача. Це є самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги, належним відповідачем за якою є держава в особі уповноваженого органу державної влади. 3. 27 листопада 2023 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так: - необґрунтованими є посилання скаржника на те, що державний виконавець виніс постанови від 23 листопада 2021 року та 10 лютого 2022 року про арешт майна боржника із порушенням норм законодавства, адже він це зробив до прийняття 29 червня 2022 року Верховним Судом у складі суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду постанови, згідно з якою скасована ухвала Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, а справа направлена на новий розгляд до апеляційного суду. Отже, зазначені постанови державний виконавець виніс правомірно; - доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. 4. 18 грудня 2023 року скаржник через адвоката сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року й ухвалити нове - про задоволення позову.

5. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Скаржник подав касаційну скаргу у передбачений законом строк (абзац перший частини першої статті 390 ЦПК України) та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження, а саме: - суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (щодо неналежного відповідача); - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 38 та пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо того, яку дію слід вчиняти за подібних правовідносин: зупиняти чи закривати виконавче провадження). Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , якого представляє адвокат Хименко Богдана Володимирівна, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року у справі за позовом скаржника до Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження, визнання винними дій і стягнення відшкодування моральної шкоди.

2. Витребувати з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області цивільну справу № 541/1409/22.

3. Роз`яснити учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді: Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук