Постанова Київський апеляційний суд № 753/5293/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/5293/23 Головуючий у суді І інстанції: Шаповалова К.В. провадження №22-ц/824/5642/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: 03 квітня 2023 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обгрунтований, що 21 березня 2008 року між ним та відповідачем, шляхом підписання останньою заяви-анкети, було укладено договір про надання банківських послуг. У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки, у неї виникла заборгованість, яка станом на 13 березня 2023 року становить 63 190,98 грн, яка складається з 51 692,76 грн - заборгованість за кредитом, 11 498,22 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 21.03.2008 року у розмірі 63190,98 грн станом на 13.03.2023 року та судовий збір у розмірі 2684 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 березня 2008 року в сумі 51 692,76 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2195,62 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Ніколаєнко Олена Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 11 498,22 грн і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовну вимогу про стягнення процентів за користування кредитом задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін. Також просила стягнути з відповідача судові витрати. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що позивачем надана до суду першої інстанції копія заяви від 21.03.2008 року, з якої чітко вбачається розмір відсоткової ставки за користування кредитом - 36% річних, яка особисто підписана відповідачем. Вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоду щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказувала на те, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. Також вказувала на те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому на переконання апелянта, вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідачці ОСОБА_1 направлялася копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги на її поштову адресу (а.с. 171), зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі, яка є зареєстрованою адресою місця проживання відповідача. Зазначена кореспонденція була повернута до суду апеляційної інстанції з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 174-175). У справі "Гарячий проти України" (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду. Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини", є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування. Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22). Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачці ОСОБА_1 на дійсну її адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачки про розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не спростував доводів позивача щодо отримання кредитної картки та користування нею, крім того, факт користування кредитними коштами підтверджується випискою щодо руху коштів, з якої вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами для особистих потреб, знімав готівкові кошти та здійснював поповнення через термінали самообслуговування, тому суд першої інстанції вважав доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів у позивача, користування вказаними коштами та наявність непогашеної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 51 692,76 грн. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що підписана відповідачем анкета-заява не містить умов про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою договору банківського обслуговування, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 21 березня 2008 року підписала заяву № б/н, відповідно до якої отримала кредит у виді кредитного ліміту на платіжну карту. Відповідач зобов`язалася повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Станом на 13 березня 2023 року борг відповідача перед позивачем становить 63190, 98 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 51692,76 грн, заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 11498,22 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача. При підписанні заяви-анкети б/н від 21 березня 2008 року, відповідач погодився з тим, що він ознайомився з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Підписавши заяву, відповідач погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщенні на сайті Банку www.privat.ua), тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування. Відповідач підтвердила своє волевиявлення щодо приєднання до Умов. Встановлено, що відповідачка отримала кредитні кошти, активно користувалася кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, а також поповнювала картку, про що свідчить виписка за рахунком (а.с. 46-113). Відповідно до довідки банку відповідачу надавались кредитні картки: НОМЕР_1 від 05 березня 2008 року, термін дії до березня 2012 року; НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року, термін дії до серпня 2017 року; НОМЕР_3 від 29 червня 2015 року, термін дії до червня 2019 року; 51* НОМЕР_4 від 07 жовтня 2016 року, термін дії до вересня 2020 року; 51* НОМЕР_5 від 27 січня 2020 року, термін дії до жовтня 2023 року (а.с. 10). Згідно із довідкою про зміну умов кредитування старт карткового рахунку почався 05 березня 2008 року, відповідачем неодноразово збільшувався та зменшувався кредитний ліміт та станом на 09 травня 2022 року кредитний ліміт був установлений на рівні 0 грн (а.с. 11). Анкета-заява містить анкетні дані, контактну інформацію та підпис відповідача ОСОБА_1 (а.с. 12). На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, позивач також надав паспорт споживчого кредиту, Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» (а.с. 13-16, 17-32). Відповідно до наданого банком розрахунком станом на 13.03.2023 року у відповідачки наявна заборгованість за кредитом на загальну суму 63190 грн 98 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 51692 грн 76 коп.; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 11498 грн 22 коп. (а.с. 3-19). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновки відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 21.03.2008 року, яка підписана нею, про отримання від АТ КБ «Приватбанк» банківських послуг, в якій сторони узгодили базову процентну ставку на рівні 3 % на місяць на залишок заборгованості (а.с. 12). Підписавши вищевказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, а також паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов`язання. Суд першої інстанції також не звернув уваги на те, що підписаний відповідачкою паспорт споживчого кредиту, передбачає пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін. Як вже встановлено судом згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 21.03.2008 року станом на 13.03.2023 року становить 63190,98 грн, з яких: 51692,76 грн - заборгованість за кредитом, 11498,22 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань. Відповідачкою не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідачка не оспорювала даний кредитний договір. В матеріалах справи наявні довідки видані позивачем про те, що з березня 2008 року по січень 2020 року відповідачу видавались кредитні картки відповідно до договору б\н (а.с. 10). Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка отримує послуги від банку - позивача з 2008 року, тому приходить до висновку, що у відповідачки було достатньо часу для вивчення правил та умов надання банківських послуг, крім того відповідачка фактично погоджувалася з ними, оскільки неодноразово отримувала нові кредитні картки. Банком виконано свої зобов`язання, а саме, на підставі Договору надання банківських послуг, відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, яка додається до позову, а відповідачеві надано у користування кредитну картку. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції та посилання суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки анкета боржника підписана у 2008 році, отже боржник мав можливість користуватись банківською карткою та ознайомитись із усіма правилами надання банківських послуг. Разом з цим, відповідачка користувалась коштами, частково погашала заборгованість, тобто погоджувалась із умовами договору, в тому числі і нарахованими відсотками. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Апеляційний суд вважає, що відповідач не виконав своїх зобов`язань перед АТ КБ «Приватбанк», що призвело до порушення прав останнього. За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 24.03.2008 року по 13.03.2023 року у розмірі 11498 грн 22 коп.. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 536, 1048, 1056-1 ЦК України. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6710 грн, що складає 2684 грн - сплачений судовий збір при подачі позову та 4026 грн - сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному наданні оцінці доказів та тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині відповідно до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 498 грн 22 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 6710 грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України. Реквізити сторін: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д. Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Повний текст постанови складено «12» січня 2024 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Д.Р. Гаращенко В.І. Олійник