LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4851520/10855/23

від 15.01.2024 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 р. Справа № 520/10855/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/10855/23 за позовом ОСОБА_1 до 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до 6-го прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина № НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №762 від 09.03.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку видане ОСОБА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №762 від 09.03.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку видане ОСОБА_1 . Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 14321661, АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що позивачем на паспортний контроль на підтвердження утримання ОСОБА_2 надано посвідчений нотаріально оригінал договору між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав, участь батьків у вихованні і утримання дитини та визначення місця проживання дитини (далі - Договір). Зазначеним Договором визначено місце проживання ОСОБА_2 з матір`ю ( ОСОБА_3 ) та передбачено обов`язки щодо здійснення батьківських прав матір`ю та батьком. Відповідач зазначає, що Договір є документом, який лише визначає певне коло обов`язків, зокрема, і утримання дитини, і одночасно не є тим документом, який підтверджує факт виконання умов договору, тобто, факт утримання позивачем дитини ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 на паспортний контроль 09 березня 2023 року не надано документів, які б підтверджували факт утримання ОСОБА_4 (дитини, з матір`ю якого Позивач не перебуває у шлюбі). Крім того, таких доказів не долучено і до матеріалів даної адміністративної справи. Оскільки надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав, для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, адже ОСОБА_1 не підтвердив утримання трьох і більше дітей віком до 18 років. Отже рішення заступника начальника з персоналу відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 № 762 від 09 березня 2023 року, яким відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон є правомірним. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відповіді на відзив відповідач підтримує аргументи та вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач у запереченні на відповідь на відзив наполягає підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, громадянин України ОСОБА_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , прибув до Державного кордону України для його перетину. Позивач пред`явив співробітникам Державної прикордонної служби України у межах проведення прикордонного контролю паспорт громадянина України для виїзду за кордон; нотаріально засвідчений переклад копії свідоцтва № НОМЕР_5 про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , з апостилем; нотаріально засвідчену копію свідоцтва серії НОМЕР_6 від 11.10.2007 р. про народження ОСОБА_6 (батько, ОСОБА_1 , мати ОСОБА_5 ); нотаріально засвідчену копію свідоцтва серії НОМЕР_7 від 21.01.2011 р. про народження ОСОБА_7 (батько, ОСОБА_1 , мати ОСОБА_5 ); нотаріально засвідчену копію свідоцтва серії НОМЕР_8 від 04.03.2015 р. про народження ОСОБА_2 (батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 ); посвідчений нотаріально оригінал договору між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав, участь батьків у вихованні і утримання дитини та визначення місця проживання дитини. Відповідачем не заперечувалось подання позивачем вищевказаних документів для перетину Державного кордону України. 09.03.2023 року було прийнято рішення № 762 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку щодо ОСОБА_1 . Так, в рішенні зазначено, що громадянин України ОСОБА_8 тимчасово обмежений у праві виїзду з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із позовом. Перед введенням воєнного стану в Україні справа №636/4326/20 перебувала на розгляді у Харківському апеляційному суді. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час спроби перетину державного кордону надано достатні документи на підтвердження того, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Зазначеному кореспондує ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон №3857). Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану. Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 6 лютого 2023 року № 58/2023, від 1 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023. Указом Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, тобто він діє і дотепер. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Виходячи з вказаного вбачається, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила № 57). Згідно з п. 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Відповідно до п.2-6 Правил перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил. Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (далі Порядок № 1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі Порядок №921). Відповідно до п. 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку. Згідно з п. 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного. Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки. Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016. Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку. Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом. Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у цій справі є прийняте відповідачем стосовно позивача рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України. Це рішення оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права. Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Судом встановлено, що під час спроби перетину державного кордону позивачем серед інших документів було надано нотаріально засвідчену копію свідоцтва серії НОМЕР_8 від 04.03.2015 р. про народження ОСОБА_2 , де позивач вказаний батьком цієї дитини. Таким чином, позивач є батьком трьох дітей, а саме ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ). Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають на утриманні позивача. На підтвердження того, що ОСОБА_2 також перебуває на утриманні позивача останнім надано посвідчений нотаріально договір між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав, участь батьків у вихованні і утримання дитини та визначення місця проживання дитини. Згідно вказаного договору батько ( ОСОБА_1 ) зобов`язується утримувати дитину, для чого, щомісяця передає матері ( ОСОБА_3 ) 30000 (тридцять тисяч) гривень, що мають бути використані матір`ю на проживання, харчування, навчання, відпочинок, оздоровлення, лікування та на будь-які інші, необхідні для утримання дитини ( ОСОБА_2 ), речі. Як встановлено судовим розглядом, 09.03.2023 відповідачем прийнято рішення № 762 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку щодо ОСОБА_1 . Так, в рішенні зазначено, що громадянин України ОСОБА_8 тимчасово обмежений у праві виїзду з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Так, позивач скористався правом та оскаржив спірне рішення, однак відповідач листом № 23/Д-62-65 від 22.03.2023 повідомив, що вказане вище рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. Також зазначив, що виїзд з України громадян України в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану здійснюється з урахуванням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України з д 27.01.1995 № 57 (зі змінами) (далі - Правил). Відповідно до пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відтак, чоловіки на утримані яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років мають право на перетин державного кордону за наявності підтверджуючих документів: свідоцтва про народження дітей (трьох та більше). свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей (трьох та більше); або освідчення багатодітної сім`ї. Також, слід врахувати, якщо чоловік не проживає однією сім`єю зі своєю дитиною (дітьми), необхідно надати докази утримання такої дитини (дітей). Підтверджуючими документами можуть бути: рішення про призначення аліментів на утримання дитини (дітей) та довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, розміру сплати таких аліментів, тощо. Окрім зазначеного договору (наданого позивачем) потрібно надати документи, що підтверджують його виконання щодо утримання дитини, такими можуть бути: пояснення, звернення, заява матері дитини нотаріально засвідчені. Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що ОСОБА_1 09.03.2023 року під час спроби перетину державного кордону посилався на підставу для виїзду, як чоловік, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Вказано, що ОСОБА_1 являється батьком лише двох дітей, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Також, вказано, що ОСОБА_2 є сином позивача від ОСОБА_9 , яка на момент спроби перетину кордону не є дружиною позивача. З огляду на це позивач вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України. Згідно ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Судовим розглядом встановлено, що батько ( ОСОБА_1 ) та мати ( ОСОБА_3 ) уклали договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків ОСОБА_1 , обов`язку останнього щодо утримання дитини ( ОСОБА_2 ). Колегія суддів звертає увагу, що зазначеним Договором визначено місце проживання Геннадія з матір`ю ( ОСОБА_3 ) та передбачено обов`язки щодо здійснення батьківських прав матір`ю та батьком. Договір є документом, який лише визначає певне коло обов`язків, зокрема, і утримання дитини, і одночасно не є документом, який підтверджує факт виконання умов договору, тобто, факт утримання позивачем дитини ( ОСОБА_4 ). Отже, позивачем на паспортний контроль 09.03.2023 не надано належних доказів виконання ним Договору між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав, участь батьків у вихованні і утримання дитини та визначення місця проживання дитини від 13.09.2022, які б підтверджували саме факт утримання ОСОБА_4 (дитини, з матір`ю якого позивач не перебуває у шлюбі). Саме існування зазначеного Договору лише визначає певне коло прав та обов`язків, зокрема, і утримання дитини, і одночасно не є документом, який підтверджує факт виконання умов договору, тобто, факт утримання позивачем дитини ( ОСОБА_4 ). Посилання суду першої інстанції на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 року «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб: на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, а підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтва про свідоцтва про народження дітей (трьох і більше)/медичне свідоцтво про народження за формою №103/о), свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей (трьох і більше) або рішення суду про розлучення та визначення місця проживання дітей з батьком або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, посвідчення батьків багатодітної сім`ї, колегія суддів вважає помилковим, з огляду на те, що вказаний лист Адміністрації Державної прикордонної служби України не є нормативно-правовим актом і визначений ним перелік документів, які можуть підтверджувати безпосередньо факт утримання дитини віком до 18 років, не є вичерпним. Оскільки матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про підтвердження саме факту утримання позивачем ОСОБА_2 (дитини, з матір`ю якого позивач не перебуває у шлюбі), тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що під час спроби перетину державного кордону позивачем надано достатні документи на підтвердження того, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років. Таким чином, рішення №762 від 09.03.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яким ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно частини 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 по справі №520/10855/23 - скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до 6-го прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина № НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»