Постанова Кропивницький апеляційний суд № 398/4585/21

ПОСТАНОВА Іменем України 10 січня 2024 року м. Кропивницький справа № 398/4585/21 провадження № 22-ц/4809/75/24 Кропивницький апеляційний суд в складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., при секретарі Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Нероди Л.М. від 12 червня 2023 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, - встановив : У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою. Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 2 000 доларів США. Обґрунтував свій позов тим, що 03.05.2018 на прохання відповідача надав йому позику в розмірі 1000 доларів США терміном на 1 тиждень, про що відповідач написав розписку та зазначив, що суму боргу поверне до 10.05.2018. Вказав, що 31.07.2018 відповідач знов звернувся до нього за позикою, на що позивач надав відповідачу в борг 1000 доларів США, про що відповідач написав розписку, в якій підтвердив попередній борг в розмірі 1000 доларів США і зобов`язався повернути борг до 01.10.2018. Зазначив, що у встановлений строк гроші повернуті не були, тому змушений звернутися до суду. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , кошти за розпискою у розмірі 1 000 (одна тисяча) доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. В апеляційній скарзі адвокат Ковальова Т.Ю., яка діє від імені і в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення, яким позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Послалась на те, що висновок суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення боргу за розпискою від 03.05.2018 за пропуском позовної давності є неправильним, оскільки на період дії в Україні карантину, введеного згідно Постанови КМУ №211 від 11.03.2020, строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно розписки від 03.05.2018, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 1000 доларів США строком на 1 тиждень до 10.05.2018. Згідно розписки від 31.07.2018 ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 1000 доларів США строком на два місяці до 01.10.2018. В останній розписці ОСОБА_2 підтвердив існування попереднього боргу в сумі 1000 доларів США. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що строки звернення до суду, передбачені ст. 257 ЦК України, за розпискою від 03.05.2018 минули, оскільки з дати повернення боргу (10.05.2018) минуло більше трьох років. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суд з огляду на таке. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України доповнено п.12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який продовжувався до 30 червня 2023 року. Отже, строки позовної давності з 12 березня 2020 року були продовжені до скасування карантину 30 червня 2023 року. Враховуючи, що за борговою розпискою від 03.05.2018 строк повернення грошей минав 10.05.2018 та станом на 12 березня 2020 року три роки ще не пройшло, строк позовної давності за цією розпискою був продовжений за Законом №540-IX до скасування карантину 30 червня 2023 року. З огляду на те, що позов був поданий 30 вересня 2021 року, строк позовної давності пропущений не був. Таким чином, аргументи апеляційної скарги є обґрунтованими. Колегія суддів також звертає увагу, що згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. В тексті розписки від 31.07.2018 ОСОБА_2 визнав наявність попереднього боргу перед ОСОБА_1 . Тому презюмується, що строк позовної давності щодо вимоги стягнення боргу за розпискою від 03.05.2018 був перерваний визнанням ОСОБА_2 свого боргу. З огляду на вказане, суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність до вимоги, строк позовної давності якої ще не настав. За таких обставин, вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 доларів США згідно розписки від 03.05.2018 підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Задовольняючи позов в частині стягнення суми боргу за розпискою від 31.07.2018, суд першої інстанції визначив що сума боргу підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Проте в тексті позовної заяви вимога про стягнення боргу вказана в доларах США. Заяв про зміну позовних вимог позивач не подавав. Позика надавалась теж в доларах США. Зобов`язання про повернення боргу відповідач визначив в доларах США. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як вже було вказано, згідно частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Сторони, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Змінивши валюту виконання зобов`язання без відповідної заяви сторін, не навівши жодних обґрунтувань для цього, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим, згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вказане, незважаючи на відсутність в апеляційній скарзі посилань на вказане порушення, колегія суддів, керуючись ч.4 ст. 367 ЦПК України, вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо сплати боргу у гривнях, та визначити спосіб виконання зобов`язання в доларах США, оскільки саме в такій валюті сторони вчинили позику. Порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат, сплачений позивачем за подання позову та апеляційної скарги судовий збір в розмірі, відповідно 908 грн та 1362 грн, а всього - 2270 грн підлягає стягнення на його користь з відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу адвоката Ковальової Т.Ю., яка діє від імені і в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 2000 (дві тисячі) доларів США в рахунок виконання договору позики та 2270 грн в рахунок відшкодування судових витрат. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний тест постанови складено 10.01.2024. Судді: О.А.Письменний О.Л.Дуковський Л.М.Дьомич