Постанова 4857 № 607/7742/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 607/7742/23 пров. № А/857/25290/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., представника відповідача Дядишин Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року у справі № 607/7742/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кунець Н.Р. у м. Тернополі Тернопільської області 16 травня 2023 року, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Котович Богдан Володимирович, (далі також позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі також УДМС в Тернопільській області, відповідач), в якому просив суд скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 09.11.2022 в частині заборони в`їзду на територію України строком на 5 років. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає оскаржуване рішення безпідставним та необґрунтованим, просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що обов`язковою умовою прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є відсутність поважних причин невиконання рішення. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції порушив норму ст. 30 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) і не врахував поважність причин невиконання рішення від 28.09.2022 року № 65 «Про примусове повернення до країни походження позивача». У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою задоволено позов. Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи положення частини четвертої статті 288 КАС України, суд розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися. Також в порядку частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. редставник відповідача, заперечивши доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила таке залишити без змін. Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися. З огляду на належне повідомлення сторони позивача про дату, час та місце розгляду справи, а також наведені вище положення статей 268, 288 КАС України, справа розглядалася за відсутності сторони позивача. Після проголошення рішення у справі надійшли клопотання від представників позивача про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. З врахуванням того, що розгляд справи вже був завершений проголошенням вступної та резолютивної частини постанови апеляційного суду, дані клопотання долучені до матеріалів справи без їх вирішення судом. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.09.2022 під час виконання повноважень в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній міграції, притягненню порушників до адміністративної відповідальності, посадовою особою Тернопільського відділу № 1 УДМС у Тернопільській області за адресою: м. Тернопіль, вул. Є. Коновальця, 6, виявлено громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав за межі України. За порушення правил перебування іноземців в Україні громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.09.2022 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП. 28.09.2022 Тернопільським відділом № 1 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення № 65 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким останнього зобов`язано покинути територію України до 26.10.2022. Дане рішення було йому оголошено, один із примірників рішення № 65 від 28.09.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 особисто вручено позивачу, йому роз`яснено його права та обов`язки, зобов`язано не пізніше 26.10.2022 самостійно залишити територію України, а також попереджено про наслідки невиконання рішення № 65 про примусове повернення від 28.09.2022, що підтверджується його підписом. Вказане рішення № 65 про примусове повернення від 28.09.2022 громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 не оскаржувалось. Разом з тим, громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , рішення № 65 про примусове повернення від 28.09.2022 не виконав, хоча частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. УДМС у Тернопільській області 28.10.2022 звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою про примусове видворення громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.11.2022 позовні вимоги УДМС у Тернопільській області до ОСОБА_1 задоволено та ухвалено примусово видворити громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. Рішення суду звернуто до негайного виконання та реально виконано. Рішення суду вступило в законну силу. Вказане рішення суду мотивоване тим, що суд прийшов до висновку про грубе порушення відповідачем ОСОБА_1 законодавства України, яке визначає статус іноземців та осіб без громадянства в Україні, так останній не має постійного місця проживання в Україні, близьких родичів, належного фінансового забезпечення, не навчається, не працює та не має законних джерел доходу, і не вживає будь-яких заходів щодо легалізації перебування в Україні. Також судом встановлено притягнення позивача до адміністративної відповідальності та наявність рішення Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області від 28.09.2022 № 65 про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке ОСОБА_1 не виконано, а отже він перебуває в Україні незаконно та без поважних на це причин. Встановлені Законом № 3773-VI та статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборони на примусове видворення відсутні. На виконання вимог абзацу третього частини першої статті 30 Закону № 3773-VI посадовою особою Тернопільського відділу № 1 УДМС у Тернопільській області 09.11.2022 було прийнято рішення про заборону в`їзду на територію України строком на 5 років громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 09.11.2022 рішення від 09.11.2022 скеровано до Держприкордонслужби України для виконання. Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.11.2022 у справі № 607/15115/22 про примусове видворення позивача набрало законної сили, позивачем оскаржене не було та є реалізованим, що у відповідності до статті 30 Закону № 3773-VI є правомірною підставою для прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду позивача в Україну строком на п`ять років. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям відповідає, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з огляду на таке. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон № 3773-VI. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону № 3773-VI). Частиною четвертою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. За змістом абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Згідно з абзацом третім частини першої статті 30 Закону № 3773-VI іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 3773-VI рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом. Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Відповідно до частини першої статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. З матеріалів справи судом встановлено, що 28.09.2022 Тернопільським відділом №1 УДМС у Тернопільській області прийнято рішення № 65 про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача, яким останнього зобов`язано покинути територію України до 26.10.2022. Дане рішення було йому оголошено, один із примірників рішення № 65 від 28.09.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 особисто вручено позивачу, йому роз`яснено його права та обов`язки, зобов`язано не пізніше 26.10.2022 самостійно залишити територію України, а також попереджено про наслідки невиконання рішення про примусове повернення, що підтверджується його підписом. Тобто, позивачу було надано достатній термін для того, щоб добровільно покинути межі України. Вказане рішення громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 не оскаржувалось. Однак, позивач рішення про примусове повернення не виконав. Як на поважну причину невиконання вказаного рішення, представник позивача зазначає, що 08.10.2022 позивач намагався виконати рішення відповідача та покинути території України, придбавши білет на автобусний маршрут «Тернопіль - Афіни», проте позивач не зміг покинути території України та виконати рішення відповідача у зв`язку із відсутністю у нього на момент винесення рішення та на день його виконання паспорта громадянина Республіки Нігерії та будь якого іншого документа, який би давав змогу позивачу покинути територію України, про що йому повідомили працівники Прикордонної служби України на пункті пропуску. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що дана обставина не є поважною в розумінні того, що позивач вчасно не виконав рішення від 28.09.2022 № 65 «Про примусове повернення до країни походження позивача», оскільки відповідальність за збереження та дійсність власних документів, покладається на особу, якій вони належать. Тому позивач, перебуваючи на території іноземної держави, повинен був заздалегідь вжити заходів для продовження строку дії паспорта чи виготовити новий, як і продовжити строк дії документі які дають право тимчасового перебування на території України. Як встановлено з матеріалів справи, строк дії паспорта позивача закінчився 09.10.2018 року, однак, він до жовтня 2022 року не вживав заходів для поновлення документів. У вимірі встановлених обставин можна резюмувати, що відомості про перебування позивача на території України на законних підставах відсутні, позивач порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме допустив проживання без документів на право проживання в Україні; після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав за межі України, а також не вчинив спроб легалізації перебування на території України, не виконав у добровільному порядку рішення про примусове повернення у країну походження. Таким чином, УДМС у Тернопільській області 28.10.2022 звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою про примусове видворення громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.11.2022 у справі № 607/15115/22 вирішено примусово видворити громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Як вже зазначалося вище, іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у статті 30 Закону № 3773-VI, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Необґрунтованою є позиція апелянта про непропорційність застосування такого заходу до позивача як примусове видворення в частині заборони в`їзду на територію України строком на 5 років з огляду на обставини його сімейного стану. У вказаному аспекті колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, у свою чергу, узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 522/14416/18, про те, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України. У контексті наведеного колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах за схожих правовідносин неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а). Тож слушним є висновок суду першої інстанції, що особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками. Поряд з цим апеляційний суд зауважує, що відповідач, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з указаних підстав, мав змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства. Проте, з 09.10.2018 громадянин Федеративної республіки Нігерія, ОСОБА_1 свідомо перебував на території України у статусі нелегального мігранта та не вчиняв жодних дій для легалізації свого становища. Це дає підстави для висновку про те, що примусове видворення відповідача, незважаючи на серйозність такого заходу, з огляду на фактичні обставини є цілком виправданим. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.11.2022 у справі № 607/15115/22 про примусове видворення позивача набрало законної сили, позивачем оскаржене не було та є реалізовним, що у відповідності до статті 30 Закону № 3773-VI є правомірною підставою для прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду позивача в Україну строком на п`ять років. Таким чином, на підставі вищенаведених висновків про правомірність оскаржуваного рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 09.11.2022 в частині заборони в`їзду на територію України строком на 5 років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, і доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції. Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року у справі № 607/7742/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим М. А. Пліш Повне судове рішення складено 12.01.2024