Постанова 4850 № 200/189/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2024 року справа №200/189/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., при секретарі судового засідання Азарова К.В., представника позивача - Гуревич М.Г., представника відповідача - Гетьманенко О.П., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника позивача Гуревич Максима Геннадійовича на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 р. у справі № 200/189/23 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з вимогами: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 9.03.2022р. № 117 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції зі служби в поліції; поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на службі в поліції на посаді начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 243806,70 грн. Також представником позивача було надано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2023 року, з урахуванням ухвали від 28.02.2023 року, в задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення пропущеного строку, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав (відмінних від тих, які визначені в клопотанні про поновлення строку від 15.01.2023 року) для його поновлення разом із доказами в підтвердження обґрунтування заяви. 06.02.2023 року представником позивача на виконання ухвали суду від 24.01.2023 року надано клопотання від 04.02.2023 року про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущених строків. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року прийнято до розгляду позовну до розгляду та відкрито провадження. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2023 року, з урахуванням ухвали від 05.06.2023 року, в задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущеного строку від 26.05.2023 року, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, - залишено без розгляду. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в справі № 200/189/23 задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в справі № 200/189/23 скасовано, а справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції в постанові від 07.08.2023 року зазначив, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що спірний наказ прийнято у березні 2022 року, на службі позивач не перебував з 25 лютого 2022 року. Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, вказав на неповажність пропуску строків звернення до суду, однак, не встановив, коли саме позивач дізнався про існування спірного наказу, чи був він з ним ознайомлений, не надав належної оцінки причинам, які вказані в клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Відтак Перший апеляційний адміністративний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є передчасними та такими, що суперечать нормам процесуального права. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2023 року витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області інформацію щодо того, коли саме позивач дізнався про існування спірного наказу, чи був він з ним ознайомлений, докази нарахування позивачу сум, що були належними йому при звільненні із визначенням дати такого нарахування та виплати. Згідно довідки УФЗБО ГУ НП в Донецькій області від 04.09.2023 року № 205 щодо остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), наданої відповідачем на виконання ухвали від 30.08.2023 року, Наказом ГУНП в Донецькій області від 09.03.2022 № 117 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з посади начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області з 09.03.2022 за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) ЗУ "Про Національну поліцію". Вислуга років станом на 09.03.2022 у календарному обчислені та для виплати одноразової грошової допомоги складає - 15 років 04 місяці 21 день. Так, в березні 2022 року ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення за період з 01.03.2022 по 09.03.2022 в сумі 24380,67 грн, у тому числі: грошове забезпечення за фактично відпрацьований час в сумі 5347,02 грн, з розрахунку: посадовий оклад 900,00 грн; оклад за спеціальним званням 464,52 грн; надбавка за вислугу років (30%) 409,35 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби (65%) 1153,02 грн; премія (82,686%) 2420,13 грн., індексація 512,85 грн., матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік 18520,80 грн. Враховуючи Наказ ГУНП в Донецькій області від 09.03.2022 № 117 о/с про звільнення, ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 69065,59 грн., з розрахунку: посадовий оклад (начальник відділу) 3100,00 грн + оклад за спеціальне звання (старший лейтенант поліції) 1600,00 грн + надбавка за вислугу років (30%) 1410,00 грн + доплата за специфічні умови проходження служби (65%) 3971,50 + премія (82,686%) 8335,99 грн = 13616,63 грн*25%*15 років вислуги = 69065,59 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків і зборів (368,68 грн), на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ Ощадбанк, перераховано кошти в сумі 68696,91 грн. (платіжне доручення від 25.04.2022 № 1885). З довідки Начальника Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області від 06.09.2023 року № 11064/501/01-20232 вбачається, що 08.03.2022 року старший лейтенант поліції ОСОБА_1 звернувся до керівництва Головного управління Національної поліції в Донецькій області з рапортами про звільнення зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію, наполягаючи на своєму звільненні за власним бажанням з 09 березня 2022 року. На підставі власноруч складених рапортів та власного волевиявлення ОСОБА_1 від 08.03.2022 наказом ГУ НП в Донецькій області від 09.03.2022 №117 о/с його звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) відповідно до Закону України Про Національну поліцію з 09 березня 2022 року. Станом на 09.03.2022 відповідно посадових обов`язків розрахунком при звільненні ОСОБА_1 , ознайомленням із наказом щодо звільнення займалась колишній начальник сектору кадрового забезпечення Волноваського районного відділу поліції капітан поліції ОСОБА_2 , яка в подальшому відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 24.03.2022 № 142 о/с звільнена зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України Про Національну поліцію з 25 березня 2022 року. За наявною інформацією ОСОБА_2 виїхала на тимчасово окуповану територію м. Волноваха, Волноваського району. Донецької області та слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відносно неї відкрите кримінальне провадження № 22022003000000081 від 07.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. Враховуючи викладене, у день звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_2 надавалась останньому інформація щодо його звільнення, водночас через неможливість зв`язку з ОСОБА_2 , надати докази щодо ознайомлення ОСОБА_1 з наказом ГУНП в Донецькій області від 09.03.2022 № 117 о/с, не є можливим. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.10.2023 року витребувано: у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) письмові пояснення з приводу отримування або не отримання на свій картковий рахунок сум, сплачених ГУНП в Донецькій області 25.04.2022 року та пізніше; у АТ КБ Ощадбанк інформацію щодо руху коштів з 25.04.2022 року (включно) по 31.05.2022 року (включно) по розрахунковому рахунку (розрахункових рахунках) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відкритому (відкритих) в АТ КБ Ощадбанк та інформацію, чи користувався ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) послугою СМС-інформування (СМС банкінгу) з 25.04.2022 року (включно) по 31.05.2022 року (включно) по розрахунковому рахунку (рахунках), видритому (відкритих) в АТ КБ Ощадбанк. Витребувані документи ухвалено надати до 02.11.2023 року. 25.08.2023 року Державним ощадним банком України надано відповідь № 46/12-11/71714/ НОМЕР_2 на ухвалу суду від 24.10.2023 року, згідно змісту якої зазначено, що ОСОБА_1 послугою СМС-інформування за запитуваний період користувався. 27.04.2022 року на зарплатний рахунок ОСОБА_1 надійшло 68 696, 91грн. (деталі транзакції вихідна допомога), 5 339, 29грн. (деталі транзакції виплата грошового забезпечення за 04.2022). Жодних надходжень грошових коштів у період з 28.04.2022 року до 30.05.2022 року у виписці по рахунку не визначено. 03.07.2023 року адвокатом позивача надані додаткові пояснення по справі, згідно змісту яких зазначено що у зв`язку з відсутністю доступу до даних свого банківського рахунку за зазначений судом період позивач не має об`єктивної можливості з посиланням на ці дані надати пояснення щодо порушеного судом питання. Разом з тим, згідно з довідкою Пенсійного фонду України за формою ОК-7 остання виплата на користь позивача була здійснена в березні 2022 року в розмірі 23867,82 грн. Стосовно наданої відповідачем довідки від 6.09.2023р. вих. 11064/501/01-23, підписаної начальником Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області А. Друмовим, позивач стверджує, що вона містить завідомо недостовірні відомості, оскільки позивач ніколи не звертався з рапортом про своє звільнення за власним бажанням. Будь-яка особа не повідомляла позивача про його звільнення з 9.03.2022р. та не надавала йому копії відповідного наказу, а про існування зазначеного наказу позивачу стало відомо після того, як відповідач направив його копію представнику позивача у відповідь на адвокатський запит по електронній пошті в якості додатку до відповіді від 15.12.2022р. № 765/26/02-2022, як це вказано у позовній заяві. Водночас надана відповідачем довідка від 6.09.2023р. вих.11064/501/01-23 не є достатнім доказом ознайомлення позивача з прийнятим відносно нього наказом в розумінні ст.76 КАС України, оскільки вона складена односторонньо працівником відповідача, фактично містить в собі звичайні пояснення з боку відповідача, аналогічні тим, що викладені у його заявах по суті, в той час, як доказів, підтверджуючих викладені в ній факти, відповідачем не надані. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 р. у справі № 200/189/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів - залишено без розгляду. Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріали справи не містять докази обізнаності позивача про спірний наказ раніше його отримання разом з відповіддю на адвокатський запит представника позивача. Вказівка суду першої інстанції на те, що позивачем не вчинялося будь-яких дій, направлених на отримання інформації, куди саме передислокувалося місце несення служби, не можуть бути підставою для висновку про обізнаність про його звільнення за власним бажанням, за рапортом, якого фактично він не подавав. До того ж повідомити позивача про зміну місця дислокації мав саме відповідач (як роботодавець), а не виконання цього обов`язку відповідачем не може мати для позивача негативних наслідків. Фактично суд переклав відповідальність за бездіяльність відповідача в частині організації проходження служби на позивача, що не ґрунтується на положеннях закону. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу у якому проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а прийняте судом першої інстанції рішення, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними. В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи викладені у наданих до суду апеляційної скарги і відзову на апеляційну скаргу. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, даними нормами чітко визначений строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до частин 1,3 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, та строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Початок строку - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Як вже було зазначено вище, суд апеляційної інстанції в постанові від 07.08.2023 року зазначив, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що спірний наказ прийнято у березні 2022 року, на службі позивач не перебував з 25 лютого 2022 року, однак, суд не встановив, коли саме позивач дізнався про існування спірного наказу, чи був він з ним ознайомлений, не надав належної оцінки причинам, які вказані в клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Щодо того, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, суд першої інстанції зазначив наступне. Згідно виписки № 46/12-11/71714/2023-БТ, 27.04.2022 року на зарплатний рахунок ОСОБА_1 надійшло 68 696, 91грн. (деталі транзакції вихідна допомога). ОСОБА_1 послугою СМС-інформування за запитуваний період користувався. Відповідно до положень ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби тощо. Як встановлено п.п. 7. 8 Розділу VI Порядку та умовам виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. Вказаними положеннями встановлено, що грошова допомога при звільненні виплачується саме при звільненні. Суд зазначає, що 27.04.2022 року позивач отримав на свій зарплатний рахунок одноразову грошову допомогу (вихідну допомогу), заробітну плату та був інформований про це надходження послугою SMS-банкінг, надходження будь-яких коштів з 28.04.2022 року по 30.05.2022 року не здійснювалось. Розмір цієї допомоги в порівнянні із сумою заробітної плати дає ґрунтовні підстави особі з юридичною освітою здійснити висновки про вид цього платежу. Таким чином суд вважає, що днем, коли ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав є день отримання вихідної допомоги на його робочий розрахунковий рахунок. Повертаючись до висновків суду апеляційної інстанції щодо не встановлення судом першої інстанції чи був позивач ознайомлений зі спірним наказом, не надання належної оцінки причинам, які вказані в клопотання про поновлення строку на звернення до суду, суд першої інстанції зазначив наступне. Щодо ознайомлення позивача зі спірним наказом. З довідки Начальника Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області від 06.09.2023 року № 11064/501/01-20232 вбачається, що станом на 09.03.2022 відповідно посадових обов`язків розрахунком при звільненні ОСОБА_1 , ознайомленням із наказом щодо звільнення займалась колишній начальник сектору кадрового забезпечення Волноваського районного відділу поліції капітан поліції ОСОБА_2 , яка в подальшому відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 24.03.2022 № 142 о/с звільнена зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України Про Національну поліцію з 25 березня 2022 року. За наявною інформацією ОСОБА_2 виїхала на тимчасово окуповану територію м. Волноваха, Волноваського району. Донецької області та слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відносно неї відкрите кримінальне провадження № 22022003000000081 від 07.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. Враховуючи викладене, у день звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_2 надавалась останньому інформація щодо його звільнення, водночас через неможливість зв`язку з ОСОБА_2 , надати докази щодо ознайомлення ОСОБА_1 з наказом ГУНП в Донецькій області від 09.03.2022 № 117 о/с, не є можливим. Резюмуючи вказане та враховуючи активні бойові дії на території м. Волноваха у лютому-березні 2022 року, окупацію вказаного міста, звільнення зі служби особи кадрової служби, яка здійснювала оформлення спірного наказу, суд вважає, що докази ознайомлення позивача зі спірним наказом не надані у зв`язку з об`єктивною неможливістю, а не через їх відсутність. Таким чином в межах даної справи суд вважає, що строк звернення до суду підлягає обчисленню саме з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а не коли отримав спірний наказ у відповідь на адвокатський запит (дізнався). Щодо не надання належної оцінки причинам, які вказані в клопотанні про поновлення строку на звернення до суду, суд першої інстанції зазначив наступне. Разом з позовною заявою, 18.01.2023 року представником позивача надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване: активними бойовими діями на території Донецької області, що на думку представника є об`єктивною причиною, що унеможливлювала звернення до суду в межах встановленого строку. У клопотанні визначено, що позивач реалізував право звернення до суду відразу за наявності першої об`єктивної та технічної можливості такого. Інших причин клопотання від 18.01.2023 року не містить. Згідно змісту ухвали від 24.01.2023 року, аналізуючи аргументи позивача суд звертав увагу, що військовий стан продовжує діяти і на момент подачі позовної заяви до суду, яка, що потребує окремої уваги, подана за допомогою системи Електронний суд. Тобто всі обставини, на поважність яких спирається представник позивача, станом на момент подання позову продовжують свою дію в часі, а тому не можуть бути враховані як такі, що унеможливили своєчасне подання позову до суду. З приводу аргументу, що про існування зазначеного наказу позивачу стало відомо після того, як відповідач направив його копію представнику позивача у відповідь на адвокатський запит по електронній пошті. Аналізуючи вказане суд зауважує, що позивач був звільнений 09.03.2022 року. Припинення правових відносин передбачає і припинення виконання особою своїх трудових обов`язків, відповідно позивач з 09.03.2022 року на службі не перебував, грошове забезпечення не отримував і, як особа, яка працювала в органах національної поліції, повинен був обґрунтовано припускати, що виконання його посадових обов`язків припинено на підставі прийняття наказу. Проте позивач звернувся до суду лише 15.01.2023 року, тобто більш ніж через 10 місяців з дати звільнення. Відповідно вказаний аргумент підлягає відхиленню як нелогічний. Щодо посилання представника на факт реалізації права звернення до суду відразу за наявності першої об`єктивної та технічної можливості зауваження, то суд не вбачає обставин, які позбавили позивача або його представника звернутися до суду за допомогою системи Електронний суд та які існували впродовж 10 місяців. 06.02.2023 року представником позивача було надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, згідно змісту якого представник вчергове звертає увагу, що з 24.02.2022р. розпочалось широкомасштабне військове вторгнення Російської Федерації на територію України. Місто Волноваха Донецької області, де на той час проходив службу позивач, одним з перших опинилось під масованими ракетними ударами та артилерійськими обстрілами, що є загальновідомою обставиною. У зв`язку з цим з 25.02.2022р. відділ реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції, де проходив службу позивач, фактично припинив своє функціонування на території міста Волноваха Донецької області. При цьому жодного наказу чи іншого документа про зміну та визначення нового місця дислокації відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції чи про переведення на службу до іншого підрозділу (до іншого населеного пункту) до відома позивача не доведено до теперішнього часу. Отже, позивач не перебував на службі з 25.02.2022р. через фактичне припинення функціонування установи, в якій він проходив службу та непереведенням його на інше місце служби. У зв`язку з фактичним непроходженням служби за вказаних обставин позивач не отримував і грошове забезпечення. Тобто відсутність позивача на службі зумовлена не прийняттям спірного наказу, а фактичним нефункціонуванням відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції, де позивач проходив службу. Крім того, як зазначено в позовній заяві, спірний наказ про звільнення позивача зі служби ґрунтується на рапортах про звільнення позивача за власним бажанням. Але таких рапортів позивач ніколи не писав та ніколи нікому не подавав. У зв`язку з цим у позивача не було обґрунтованих підстав припускати наявність свого звільнення на підставі спірного наказу, який ґрунтується на рапортах, які позивач ніколи не подавав, тобто на неіснуючих фактах. При цьому з будь-яких інших підстав (зокрема, пов`язаних з невиходом на службу, неперебуванням на службі тощо) позивача звільнено не було, а невиконання трудових обов`язків позивачем відбулось ще до прийняття спірного наказу і пов`язано, як вказано вище, не з прийняттям цього наказу (відповідного рапорту позивач не подавав і це є підставою позову), а з нефункціонуванням на території міста Волноваха Донецької області установи, де позивач проходив службу і неповідомленням його про зміну місця дислокації цієї установи чи переведення на інше місце для продовження служби. Після того, як відповідач офіційно повідомив про звільнення позивача з 09.03.2022р. і надав копію відповідного наказу, позивач у місячний строк звернувся до суду з позовом про оскарження цього наказу. Оскільки у позивача не було об`єктивних підстав припускати факт свого звільнення на підставі рапортів про звільнення за власним бажанням (яких позивач ніколи не писав та не подавав, що є підставою позову), а з інших підстав позивача звільнено не було, то позов про оскарження вказаного наказу позивачем було подано протягом місяця з дня, коли позивачу стало відомо про його існування. Інших причин в клопотанні від 06.02.2023 року не зазначено. Згідно тексту ухвали від 16.05.2023 року вказані причини були аналізовані судом та не визначені як поважні для поновлення строку звернення до суду. 29.05.2023 року представником надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що з 24.02.2022 року відділ реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції, де проходив службу позивач, фактично припинив своє функціонування на території міста Волноваха Донецької області. При цьому жодного наказу чи іншого документа про зміну та визначення нового місця дислокації відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції чи про переведення на службу до іншого підрозділу (до іншого населеного пункту) до відома позивача не доведено до теперішнього часу. При цьому жодного наказу чи іншого документа про зміну та визначення нового місця дислокації відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції чи про переведення на службу до іншого підрозділу (до іншого населеного пункту) до відома позивача не доведено до теперішнього часу. Отже, позивач фактично не перебував на службі з 25.02.2022р. через фактичне припинення функціонування установи, в якій він проходив службу та непереведенням його на інше місце служби. У зв`язку з фактичним непроходженням служби за вказаних обставин позивач не отримував і грошове забезпечення. Тобто відсутність позивача на службі зумовлена не прийняттям спірного наказу, а фактичним нефункціонуванням відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції, де позивач проходив службу. Разом з тим, про звільнення зі служби позивача до відома ніхто не поставив і, як з`ясувалось згодом, фактично позивача не було звільнено до 9.03.2022р. Крім того, як зазначено в позовній заяві, спірний наказ про звільнення позивача зі служби ґрунтується на рапортах про звільнення позивача за власним бажанням. Але таких рапортів позивач ніколи не писав та ніколи нікому не подавав. У зв`язку з цим у позивача не було обґрунтованих підстав припускати наявність свого звільнення на підставі спірного наказу, який ґрунтується на рапортах, які позивач ніколи не подавав, тобто на неіснуючих фактах. При цьому з будь-яких інших підстав (зокрема, пов`язаних з невиходом на службу, неперебуванням на службі тощо) позивача звільнено не було, а невиконання трудових обов`язків позивачем відбулось ще до прийняття спірного наказу і пов`язано, як вказано вище, не з прийняттям цього наказу (відповідного рапорту позивач не подавав і це є підставою позову), а з нефункціонуванням на території міста Волноваха Донецької області установи, де позивач проходив службу і неповідомленням його про зміну місця дислокації цієї установи чи переведення на інше місце для продовження служби. Після того, як відповідач офіційно повідомив про звільнення позивача з 9.03.2022р. і надав копію відповідного наказу, позивач у місячний строк звернувся до суду з позовом про оскарження цього наказу. Оскільки у позивача не було об`єктивних підстав припускати факт свого звільнення на підставі рапортів про звільнення за власним бажанням (яких позивач ніколи не писав та не подавав, що є підставою позову), а з інших підстав позивача звільнено не було, то позову про оскарження вказаного наказу позивачем було подано протягом місяця з дня, коли позивачу стало відомо про його існування. Інших причин клопотання від 26.05.2023 року не містить. Ухвалою суду від 31.05.2023 року, з урахуванням ухвали від 05.06.2023 року, в задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущеного строку від 04.02.2023 року, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, - залишено без розгляду. Таким чином всі вказані представником позивача причини, наведені на обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду є аналізованими судом та визначені як неповажні як в сукупності так і окремо для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Резюмуючи наведене суд першої інстанції вчергове зазначив, що позиція позивача зводиться до того, що з лютого 2022 року позивач на службі не перебував через фактичне нефункіювання Волноваського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, при цьому наказу про передислокацію районного відділу до іншого місця розташування до нього доведено не було. Така необізнаність призвела до того, що позивач не виконував свої посадові обов`язки. А з огляду на те, що рапорт про звільнення, на думку ОСОБА_1 , є підробленим, то позивач не мав об`єктивних підстав вважати чи припускати про існування підробленого рапорта, на підставі якого видано спірний наказ, а, відповідно, й припускати наявність цього наказу на підставі рапорта, який позивач ніколи не писав. Тобто позивач вважав себе таким, що проходить службу та але не виконує покладені на нього повноваження через відсутність інформації про розташування (передислокацію) Волноваського районного відділу поліції. Така необізнаність з боку позивача існувала з лютого 2022 року (припинення виконання посадових обов`язків) до листопада 2022 року (укладення договору з адвокатом), а в грудні 2022 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з приводу надання копії спірного наказу. З цього приводу суд першої інстанції повторно зауважив, що з боку позивача у проміжок часу з лютого 2022 року до листопада 2022 року не вчинялося будь-яких дій, направлених на отримання інформації, куди саме передислокувалося місце несення служби. При цьому, зміст надісланих адвокатських запитів стосується сум, сплачених при звільненні та отримання спірного наказу. Посилання представника позивача на ч.2 ст.77 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача є слушними, проте суд першої інстанції повторно звернув увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів, що вказують на дії позивача, спрямовані на отримання інформації щодо подальшого проходження служби та які вчинені ним з лютого 2022 року до листопада 2022 року, а також не наведено жодної конкретної обставин, які не дозволили позивачу зробити такі дії. Позивач протягом десяти місяців не проходив службу, не отримував заробітної плати, втім 27.04.2022 року отримав на свій зарплатний рахунок одноразову грошову допомогу (вихідну допомогу), при цьому не довів суду які саме обставини заважали йому встановити нове місце служби та відповідно дізнатися про своє порушене право. Тому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що у останнього не було об`єктивних підстав припускати факт свого звільнення, оскільки матеріали справи свідчать про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Суд зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які заважали йому звернуться до суду у встановлений строк. Суд погоджується з аргументами відповідача з приводу терміну, який існує з моменту припинення виконання посадових обов`язків позивачем (25.02.2022 року) по момент укладання договору з адвокатом з метою захисту своїх порушених прав (29.11.2022 року) був необхідним позивачу та який не є адекватно обґрунтованим. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд звертає увагу на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно- правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Інститут строків у адміністративному процесі стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, позивач не вказав на обставини непереборного і об`єктивного характеру, що перешкодили йому звернутися за реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду. Відповідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду. При викладених обставинах, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне. Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Слід зазначити, що в межах даної справи, строк звернення до суду підлягає обчисленню саме з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а не коли отримав спірний наказ у відповідь на адвокатський запит (дізнався). Матеріали справи не містять жодних доказів, що вказують на дії позивача, спрямовані на отримання інформації щодо подальшого проходження служби та які вчинені ним з лютого 2022 року до листопада 2022 року, а також не наведено жодної конкретної обставин, які не дозволили позивачу зробити такі дії. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника позивача Гуревич Максима Геннадійовича на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 р. у справі № 200/189/23 - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 р. у справі № 200/189/23 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 11 січня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко