Постанова 4813 № 493/211/23

Номер провадження: 22-ц/813/2159/24 Справа № 493/211/23 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.01.2024 року м. Одеса .Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Лозко Ю.П., Стахової Н.В. за участю секретаря Лупши В.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство акціонерний банк «Сенс Банк», відповідачка ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» в особі свого представника адвоката Борщенка Костянтина Юрійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року, ухваленого Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Науменка А.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У лютому 2023 року позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало тим, що 14 жовтня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 2006/13-2.06/1035, відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 151961,00 доларів США. У зв`язку з невиконанням Боржником свого обов`язку зі сплати кредиту рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 квітня 2014 року у справі № 618/14 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року № 2006/13- 2.06/1035 в розмірі 2132756,36 грн та витрати, пов`язані з вирішенням спору Третейським судом, у сумі 21727,56 грн. Загальними зборами акціонерів від 09 березня 2010 року прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСОЦБАНК», а з 10 серпня 2018 року - ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (скорочено - АТ «Укрсоцбанк»). Рішенням єдиного учасника АТ «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року прийнято рішення щодо припинення Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», та в п. 1.2. вказаного рішення визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». 30 листопада 2022 року внесено відповідні зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». Посилаючись на те, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 24 жовтня 2022 року становить 1 102 216,69 грн та складається з суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборговнаість 191 948,07 грн, суми заборгованості за інфляційними втратами 910 268,62 грн. У відзиві на позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Аврамов В.П. просив суд відмовити у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення основного боргу, а тому три проценти річних та інфляційні втрати не можуть бути нараховані у зв`язку з їх безпідставністю. АТ «Сенс Банк» не має права на нарахування трьох процентів річних на зобов`язання, яке існує лише в натуральному вигляді, тобто таке, що не підлягає захисту в судовому (примусовому порядку), та просить стягнути з Позивача судові витрати. 29 травня 2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення, які за своєю формою та змістом фактично відповідають відповіді на відзив. У вказаних поясненнях позивач наводить заперечення на доводи відповідача наведені у відзиві, що правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов`язання та посилається на правові висновки Верховного Суду. В підготовчому судовому засіданні ухвалою суду від 31травня 2023 року провадження по справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито, продовжено розгляд справи за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Сенс Банк» просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги є неврахування судом тієї обставини, що підставою для нарахування сум згідно ст. 625 ЦК України є рішення Третейського суду при Асоціації українських банків в особі третейського судді Ярошовця В.М. від 30 квітня 2014 року по справі № 618/14 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035 в розмірі 2 132 756,36 грн та витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом у сумі 21 727,56 грн, а не рішення суду у справі № 522/13258/16-ц, яким у задоволенні позовних вимог банку було відмовлено, а факт пред`явлення виконавчих листів до виконання не має правового значення для вирішення спору; зобов`язання не трансформувалось у натуральне зобов`язання, так як право банку захищено рішенням суду, яке не скасовано; позовна давність до вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України не сплинула, так як право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а до запровадження військового стану, на період якого строки позовної давності продовжуються, діяв «карантин», що, на думку скаржника, тимчасово зупинив перебіг строку позовної давності; вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 цього ж Кодексу, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 її доводи не визнала, рішення суду просить залишити без змін та стягнути з АТ «Сенс Банк» на її користь 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що доводи скарги не спростовують висновків суду, зокрема, щодо неможливості захисту вимоги банку в судовому (примусовому) порядку через пропуск строків позовної давності, що встановлено постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 522/13258/16-ц, і ці обставини в силу ч. 5 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи; щодо неможливості захисту вимоги банку в судовому порядку на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації україніських банків від 30 квітня 2014 року по справі № 618/14, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 755/20804/14-ц відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, який діяв поза межами своєї компетенції, а тому ухвалене ним рішення є нікчемним, не породжує цивільних прав та обов`язків і не підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору, а тому не може бути підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат; щодо ненадання суду першої інстанції копії рішення третейського суду, а додана до апеляційної скарги копія відповідного рішення не має братись до уваги, оскільки скаржник не обгрунтував поважність обставин неподання такого доказу в суді першої інстанції. Також зазначила, що з 24 лютого 2022 року звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України на підставі пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Аврамов В.П. підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, від представника АТ «Сенс Банк» надійшла заява про розгляд без їхньої участі, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 14 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4 був укладений Договір кредиту № 2006/13-2.06/1035, згідно умов якого останній отримав кредит в розмірі 164 000 доларів США зі сплатою 12,20 % річних строком до 13 грудня 2031 року. 07 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір переводу боргу № 06-09/2204, згідно з яким ОСОБА_4 передав, а новий боржник ОСОБА_1 прийняла на себе зобов`язання боржника перед кредитором щодо повернення залишку заборгованості по кредиту за Договором кредиту № 2006/13-2.06/1035 у розмірі 151 961,48 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % процентів річних з кінцевим терміном погашення заборгованості - 13 грудня 2031 року. Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків став АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, АТ «Альфа-Банк» (нове найменування АТ «Сенс Банк») набуло право вимоги за Договором кредиту № 2006/13-2.06/1035 від 14 грудня 2006 року. Наведені обставини підтверджено матеріалами справи та ніким по справі не оспорюються. Позивач свої зобов`язання за Договором кредиту № 2006/13-2.06/1035 від 14 грудня 2006 року виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит. 28 березня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Постійнодіючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішенням Постійнодіючого Третейського суду при Асоціації українських банків в особі третейського судді Ярошовця В.М. від 30 квітня 2014 року по справі № 618/14 стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035 в розмірі 2 132 756,36 грн та витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, у сумі 21 727,56 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 755/20804/14-ц, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2016 року, в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відмовлено (а.с. 24-25). Відмовляючи ПАТ «Укрсоцбанк» у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, Дніпровський районний суд м. Києва встановив, що рішення третейським судом по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором постановлено 30 квітня 2014 року, тобто після доповнення ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейській суди» пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року. Таким чином, третейський суд не мав правових підстав виносити рішення по даній категорії справ. Суд виснував, що наведені обставини свідчать про те, що третейський суд розглядаючи спір, який йому не підвідомчий, діяв поза межами своєї компетенції, а тому ухвалене третейським судом рішення не підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору і його безспірність та не надає цьому обов`язку безпосередньо примусового характеру, оскільки у видачі виконавчого листа на його примусове виконання було відмовлено. Судом також встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» в липні 2016 року зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 399 744,59 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, однак постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 522/13258/16-ц у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 було відмовлено в зв`язку з пропуском позовної давності (а.с. 85-90). Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу забезпечення прав та інтересів кредитодавця у визначений ч. 2 ст. 625 ЦК України спосіб внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, яким позивач вважає неналежне виконанням позичальником своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 24 жовтня 2022 року, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість у розмірі 1 102 216,69 грн, яка складається з суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 191 948,07 грн, суми заборгованості за інфляційними втратами 910 268,62 грн. Рішення суду про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що третейським судом розглянутий непідвідомчий йому спір, поза межами своєї компетенції, а тому таке рішення не підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору і його безспірність та не надає йому обов`язку безпосередньо примусового характеру, оскільки у видачі виконавчого листа на його примусове виконання загальним судом відмовлено. Таке рішення третейського суду не має преюдиційного рішення для теперішньої справи. Крім того, Верховним Судом відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» у зверненні стягнення на предмет іпотеки (справа № 522/13258/16-ц) за пропуском строку позовної давності, та зазначено, що оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 23 вересня 2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 19 липня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновкау, що оскільки позивач як кредитор, який пропустив строк звернення до суду з вимогами до відповідача як боржника, про стягнення суми позики, втратив право на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3 % річних на суму позики та інфляційних втрат, нараховані на задавнену вимогу, яка існує в натуральному зобов`язанні. Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів погоджує висновки суду та зазначає таке. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Звертаючись із позовною заявою, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за Договором кредиту № 2006/13-2.06/1035 від 14 грудня 2006 року, яка становить 1 102 216,69 грн та складається з суми заборгованості за ставкою 3% річних на кредитну заборгованість у розмірі 191 948,07 грн та суми заборгованості за інфляційними витратами у розмірі 910 268,62 грн. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18. У той же час суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 522/13258/16-ц у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено, відповідно у Позивача відсутні правові підстави на стягнення з Відповідача у сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Окрім того, у мотивувальній частині постанови від 05 серпня 2020 року у справі № 522/13258/16-ц Верховний Суд зазначив, що заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 28 липня 2017 року подала до суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, у якому зазначила, що остання сплата щомісячного платежу за кредитним договором від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035 нею здійснена 22 червня 2010 року, що не спростовано позивачем, а з позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду лише 19 липня 2016 року. Ураховуючи вимоги статті 1050 ЦК України та пункту 4.5 додаткової угоди від 14 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору від 14 грудня 2006 року № 2006/13-2.06/1035, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів після останньої сплати щомісячного платежу, тобто з 23 вересня 2010 року. Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 23 вересня 2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 19 липня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності. Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22). Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи те, що постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 522/13258/16-ц у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено з підстав пропуску Позивачем строку позовної давності, то 3 % річних та інфляційні витрати у даній справі були нараховані на задавнену вимогу, яка існує в натуральному зобов`язанні. Оскільки Позивач, як кредитор, пропустив строк звернення до суду з вимогами до Відповідача, як боржника, про стягнення суми позики, суд дійшов висновку, що Позивач втратив право і на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3 % річних на суму позики та інфляційних витрат. Щодо посилання представника Позивача на рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 квітня 2014 року у справі № 618/14 про стягнення з Відповідача боргу, суд зазначає, що матеріали справи не містять копії вказаного рішення, а залученою Позивачем до позовної заяви копією ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 755/20804/14-ц відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання вказаного рішення третейського суду в зв`язку з непідвідомчістю даної справи третейському суду, що вказує на те, що третейський суд діяв поза межами своєї компетенції, а тому ухвалене третейським судом рішення є нікчемним. Довід апеляційної скарги про неврахування судом наявного та невиконаного рішення третейського суду про стягнення заборгованості як підстави для нарахування передбачених ст. 625 ЦК України сум не спростовує наведених правильних висновків суду першої інстанці, оскільки скаржником залишено поза увагою належні дії кредитора у разі відмови компетентним судом у видачі виконавчого документа, якими згідно ч. 8 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» є право сторони та набрання такою ухвалою законної сили спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку. По справі відсутні докази вчинення позивачем відповідних дій на захист свого права. Наведене вище також спростовує доводи апеляційної скарги банку про те, що зобов`язання не трансформувалось у натуральне зобов`язання, так як право банку захищено рішенням суду, яке не скасовано. Як помилковим є і посилання заявника на те, що позовна давність до вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України не сплинула, так як право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а до запровадження військового стану, на період якого строки позовної давності продовжуються, діяв «карантин», що, на думку скаржника, тимчасово зупинив перебіг строку позовної давності. В даному випадку йдеться не про пропуск позивачем строку позовної давності до обґрунтованих позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а саме про неможливість покладення на відповідачку відповідальності за порушення грошового зобов`язання через те, що вимога, щодо якої ставиться питання по справі, є задавненою. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» в особі свого представника адвоката Борщенка Костянтина Юрійовича залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 12 січня 2024 року. Головуючий М.В. Назарова Судді: Ю.П. Лозко Н.В. Стахова