Постанова Київський апеляційний суд № 755/3072/23

Головуючий у І інстанції Савлук Т.В. Провадження № 22-ц/824/4350/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 11 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на свою користь у солідарному порядку заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на суму 80 042,63 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 11 774,08 грн., 3% річних у розмірі 5 244,51 грн., та понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору на суму 2 684,00 грн. та 35,00 грн. за отриману інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , в тому числі й до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року №

198. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 03 квітня 2013 року, та являються споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Починаючи з листопада 2017 року, відповідачі своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого станом на 23 лютого 2022 року у них перед позивачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 80 042,63 грн., з яких заборгованість з централізованого опалення становить 26 659,57 грн. та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання становить 53 383,06 грн., яку і просив стягнути позивач з відповідачів з урахуванням інфляційної складової боргу у розмірі 11 774,08 грн. та 3% річних у розмірі 5 244,51 грн.на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у зв`язку із простроченням виконання відповідачами грошового зобов`язання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 53 383,06 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 11 774,08 грн. та 3% річних у розмірі 5 244,51 грн. на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у зв`язку із простроченням виконання відповідачами грошового зобов`язання, а також понесених по справі судових витрат у вигляді судового збору на суму 2 684,00 грн. та 35,00 грн. за отриману інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилається на незаконність висновків суду в частині відсутності підстав для стягнення з відповідачів на його користь інфляційної складової боргу та 3% річних, нарахованих у зв`язку із несплатою відповідачами заборгованості за послуги з централізованого опалення, оскільки суд не звернув належної уваги на те, що погашення заборгованості за ці послуги у розмірі 26 659,57 грн. було здійснене відповідачами вже після подання позовної заяви до суду, відтак нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на цю заборгованість штрафні санкції підлягають стягненню на його користь, не зважаючи на погашення відповідачами цієї частини боргу. Помилковим, на думку позивача, є і рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідачів заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання з підстав сплати ними за показами встановленого у квартирі індивідуального лічильника, оскільки заборгованість нарахована позивачем за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто до того періоду, коли позивачем, як постачальником послуг, було прийнято на облік індивідуальний лічильник гарячого водопостачання відповідачів, що мало місце 07 жовтня 2022 року. За таких обставин показники лічильника враховуються позивачем під час нарахування коштів за отримані послуги з гарячого водопостачання лише після того, як лічильник поставлений на облік у ТОВ «Євро-Реконструкція», тобто з 07 жовтня 2022 року. Крім того, ТОВ «Євро-Реконструкція» щомісячно, починаючи з липня 2014 року, на адресу усіх споживачів направляє квитанції, у яких, крім відомостей про надані послуги та нараховані за них кошти, зазначається кількість осіб, що проживають у квартирі, порядок нарахування коштів за гаряче водопостачання (по лічильнику чи по нормі споживання на кількість проживаючих осіб), існуючий розмір боргу. При цьому, відповідачі із заявами щодо незгоди з приводу розміру нарахованих їм згідно направлених квитанцій коштів до ТОВ «Євро-Реконструкція» не звертались, визнаючи таким чином факт спожитих ними послуг з урахуванням зроблених позивачем нарахувань. Оскільки відповідачі користувались послугами з гарячого водопостачання та не надавали ТОВ «Євро-Реконструкція» документів про те, що у них встановлений у квартирі індивідуальний засіб обліку гарячого водопостачання, позивач плату за послуги з централізованого постачання гарячої води нараховував за нормативами (нормами) споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб у квартирі відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення та постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, яка була чинною на час виникнення у відповідачів заборгованості за надані послуги. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 проти задоволення скарги ТОВ «Євро-Реконструкція» заперечили, пославшись на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (97 061,22 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Євро-Реконструкція» надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року за № 198, що підтверджується переліком житлових будинків, затвердженим Головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 серпня 2015 року. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.15). Судом також встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , по 1/3 частині кожен (а.с.24-25). Крім того встановлено, що відповідачі неналежним чином виконували свої обов`язки по оплаті наданих їм позивачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_4 , у зв`язку із чим у них виникла заборгованість по наданим послугам за період з листопада 2017 року у розмірі 80 042,63 грн., з яких заборгованість з централізованого опалення становить 26 659,57 грн., заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання становить 53 383,06 грн. Під час розгляду справи місцевим судом відповідачами було здійснено погашення заборгованості по наданим їм послугам з централізованого опалення на суму 26 659,57 грн., у зв`язку із чим судом відмовлено у стягненні цієї суми. Рішення суду в цій частині не є предметом апеляційного оскарження, відтак апеляційним судом не перевіряється. Ухвалюючи рішення в частині відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 53 383,06 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 11 774,08 грн. та 3% річних у розмірі 5 244,51 грн., суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності цих вимог. Однак з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та порушують вимоги закону, виходячи з наступного. Так, зокрема, у залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України). Відповідно до положення статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов`язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов`язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, відтак, особи, що є співвласниками квартири, несуть солідарні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг. При цьому, відповідно до ст. 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Аналогічний тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача. Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. З матеріалів справи вбачається, що позивачем суду на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, надано належні та допустимі докази, зокрема, докази надання ним, як постачальником, відповідачам, як споживачам, послуг по гарячому водопостачанню та докази споживання цих послуг відповідачами, а також докази неналежного виконання відповідачами обов`язку по оплаті за надані їм послуги, внаслідок чого у них виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 53 383,06 грн. На спростування заявлених вимог, відповідачі в суді посилались на те, що вони здійснюють сплату за фактично спожиту кількість гарячої води згідно даних лічильників, які прийнято на абонентський облік позивачем. Суд першої інстанції погодився з вищенаведеними доводами відповідачів та відмовив у стягненні з них заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання на суму 53 383,06 грн., ухваливши рішення у цій частині з порушенням вимог закону, що вбачається з наступного. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, вузол комерційного обліку, встановлений у будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж, приймається на абонентський облік оператором зовнішніх інженерних мереж, а в разі, якщо оператор зовнішніх інженерних мереж не є виконавцем відповідної комунальної послуги, - оператором зовнішніх інженерних мереж та виконавцем відповідної комунальної послуги протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання оператором зовнішніх інженерних мереж або виконавцем відповідної комунальної послуги (у разі якщо виконавець не є оператором зовнішніх інженерних мереж) звернення від власника (співвласників) будівлі. Згідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік у разі встановлення вузла комерційного обліку власником (співвласниками) будівлі, такий власник (співвласники) будівлі або його (їх) представник подає виконавцю відповідної комунальної послуги письмову заяву про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік у довільній формі, у якій зазначаються: найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка є власником (представником співвласників) будівлі; поштова адреса заявника (власника або представника власника (співвласників) будівлі); спосіб отримання повідомлення та адреса, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним та відповідний засіб зв`язку з ним (адреса електронної пошти тощо); місцезнаходження будівлі, у якій встановлено вузол комерційного обліку. Відповідно до п. 9 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, у квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (далі - квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача. Акт про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік складається у двох примірниках (а в разі, якщо оператор зовнішніх інженерних мереж не є виконавцем відповідної комунальної послуги для споживачів у відповідній будівлі, - у трьох) та підписується представником оператора зовнішніх інженерних мереж та присутніми представниками виконавця відповідної комунальної послуги, власником (співвласниками) будівлі або його (їх) представником. Представник виконавця відповідної комунальної послуги, власники (співвласники) будівлі або їх представники мають право додати до акта свої письмові зауваження, про що робиться відмітка в акті. Один примірник акта з додатками до нього (за їх наявності) залишається в оператора зовнішніх інженерних мереж, інші примірники надаються присутнім представникам виконавця відповідної комунальної послуги, власнику (співвласникам) будівлі або його (їх) представнику, а в разі відсутності представника під час огляду й опломбування вузла комерційного обліку - надсилаються їм засобами поштового зв`язку. У разі виходу з ладу вузла комерційного обліку він підлягає заміні на справний оператором зовнішніх інженерних мереж та прийняттю на абонентський облік протягом 5 робочих днів з дня виявлення факту виходу з ладу. Оператор зовнішніх інженерних мереж у день виявлення факту виходу з ладу вузла комерційного обліку призначає дату і час заміни його на справний та дату і час огляду й опломбування нового вузла комерційного обліку на абонентський облік, про що негайно повідомляє власникам (співвласникам) будівлі або їх представнику, а також представнику виконавця відповідної комунальної послуги (у разі, якщо оператор не є таким виконавцем для споживачів у відповідній будівлі). З дати складання акта про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік такий вузол є прийнятим оператором зовнішніх інженерних мереж і виконавцем відповідної комунальної послуги на абонентський облік, а показання його засобів вимірювальної техніки є обов`язковими для визначення обсягів спожитої комунальної послуги та розрахунків за неї. У разі зміни оператора зовнішніх інженерних мереж, виконавця відповідної комунальної послуги попередній оператор, виконавець передає новому оператору зовнішніх інженерних мереж, виконавцю акти про прийняття вузлів комерційного обліку на абонентський облік. Судом встановлено, що 22 червня 2021 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , що діє на підставі Держреєстрації за №20660000000048254 від 20 квітня 2018 року, укладено Договір заміни лічильника води № 0262, відповідно до якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з демонтажу та монтажу квартирних засобів води за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.96). 22 червня 2021 року ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 складено Акт виконаних робіт (послуг), відповідно до якого проведено демонтаж лічильника води: ХВ Minomess, заводський номер 034097115, показання лічильника 01675; ГВП Minomess, заводський номер 034587269, показники лічильника 01137. Проведено монтаж лічильників води: ХВП Picoflux, заводський №0110948, показання лічильника 000, встановлено пломбу R31606670; ГВП Picoflux, заводський №0087089, показання лічильника 000, встановлено пломбу R31606096 (а.с.97). 07 жовтня 2022 року представником виконавця послуг ТОВ «Євро-Реконструкція» в присутності споживача ОСОБА_1 складено Акт пломбування засобу (-ів) обліку, заводський номер: 0087089; показання 37,607; номера встановлених пломб (ІВМП) С67223082, М15385816; дата повірки квітень 2021 (а.с.98). Опломбування лічильника - це обов`язкова процедура після встановлення нового приладу обліку, його заміни або повторного встановлення після повірки. Тільки опломбовані лічильники вважаються введеними в експлуатацію, та їх дані можуть прийматися для розрахунків. Наявність пломби підтверджує, що в роботу лічильника ніхто не втручався. Таким чином, зважаючи на те, що Акт пломбування індивідуального лічильника у квартирі відповідачів був складений представником виконавця послуг ТОВ «Євро-Реконструкція» лише 07 жовтня 2022 року, саме з цього часу позивачем в обов`язковому порядку мають враховуватися показники лічильника при нарахуванні плати за надані відповідачам послуги з гарячого водопостачання. З матеріалів справи вбачається, що позивачем заборгованість за послуги з гарячого водопостачання відповідачам нараховано за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року за нормативами (нормами) споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб у квартирі відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення та постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, яка була чинною на час виникнення у відповідачів заборгованості за надані послуги. Оскільки дії позивача по нарахуванню відповідачам заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання за вищевказаний період вчинені з дотриманням встановленого законом порядку, і розмір заборгованості відповідачами не спростований, а встановлений ними індивідуальний лічильник прийнято на облік постачальником послуг лише у жовтні 2022 року, що виходить за межі періоду виникнення заборгованості, вимога позивача про стягнення з відповідачів існуючої заборгованості за гаряче водопостачання у розмірі 53 383,06 грн. є законною та обґрунтованою, зважаючи на встановлений законодавчо обов`язок останніх сплачувати за надані їм житлово-комунальні послуги. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у стягненні вищевказаної суми, виходив з того, що опломбований прилад індивідуального обліку відповідачів прийнято на абонентський облік позивачем, відтак розрахунок заборгованості, складений за нормативами (нормами) споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб у квартирі, є неправильним, при цьому не звернув уваги на те, що період нарахування заборгованості у позові визначений з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року, а Акт пломбування індивідуального лічильника у квартирі відповідачів був складений пізніше, - 07 жовтня 2022 року, і покази лічильника позивач був зобов`язаний враховувати при нарахуванні плати виключно після 07 жовтня 2022 року, а не раніше. За таких обставин нарахування позивачем плати відповідачам за гаряче водопостачанняза нормативами (нормами) споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб у квартирі до 07 жовтня 2022 року, здійснене позивачем з дотриманням вимог закону і прав та законних інтересів відповідачів не порушує. При цьому, слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідачів до позивача із вимогою про проведення перерахунку у зв`язку із їхньою незгодою з приводу правильності здійснення нарахувань за надані їм послуги з гарячого водопостачання. За наведених обставин рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача заборгованості за гаряче водопостачання у розмірі 53 383,06 грн. є помилковим та таким, що порушує норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами. Помилковим, на думку колегії суддів, є і рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 11 774,08 грн., та трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 5 244,51 грн., нарахованих за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року, що, зокрема, вбачається з наступного. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15). З огляду на те, що відповідач, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинен сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачами неналежним чином виконувався обов`язок по своєчасній оплаті наданих їм позивачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, внаслідок чого у них перед позивачем утворилась заборгованість, вимога позивача про стягнення нарахованих на суму боргу індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є законною та обґрунтованою і підлягає задоволенню. При цьому, посилання суду на те, що відповідачами була погашена заборгованість по наданим їм послугам з централізованого опалення на суму 26 659,57 грн., що виключає можливість стягнення з них нарахованих на цю суму позивачем індексу інфляції та трьох процентів річних, є помилковими, оскільки вищевказана заборгованість була погашена відповідачами вже після звернення позивача до суду з даним позовом (у квітні, травні та липні 2023 року), а інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, відтак, ці кошти підлягають до стягнення з відповідачів, зважаючи на доведеність факту порушення ними обов`язку по сплаті позивачу коштів за надані ним житлово-комунальні послуги, що по своїй суті є порушенням грошового зобов`язання, наслідком чого виступає можливість застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка встановлює відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції, розглянувши повно, всебічно та об`єктивно матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги позивача, дійшов висновку, що рішення суду в частині відмови у стягненні на користь позивача заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 53 383,06 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 11 774,08 грн. та 3% річних у розмірі 5 244,51 грн. ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення вищевказаних сум на користь позивача з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є співвласниками квартири АДРЕСА_3 (по 1/3 частині кожен) і несуть солідарний обов`язок по утриманню належного їм об`єкта нерухомого майна. При цьому, у задоволенні позову в частині його пред`явлення до відповідача ОСОБА_2 колегія суддів відмовляє, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів того, що вона являється співвласником вищевказаного житлового приміщення. В матеріалах справи наявна заява відповідачів про застосування позовної давності, доводи якої підлягають оцінці колегією суддів, зважаючи на обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Євро-Реконструкція». Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. За загальним правилом (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. «Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові. Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 № 928 був неодноразово продовжений. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 року № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30 червня 2023 року. Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19. Відтак, виходячи з вищенаведеного, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року, а позовна давність за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, вважається продовженою на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19. Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідачів боргу, що утворився за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року, і звернення позивача до суду з позовом у березні 2023 року вчинене в межах позовної давності, оскільки її строк було продовжено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на час дії введеного карантину. За вищенаведених обставин заява відповідачів про застосування позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення з них заборгованості, є необґрунтованою та до задоволення не підлягає. Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а ним по справі понесені витрати у вигляді судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі по 1 677 грн. 67 коп. з кожного, пропорційно до задоволених вимог позивача. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» - задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2023 року в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 53 383 грн. 06 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 11 774 грн. 08 коп. та 3% річних у розмірі 5 244 грн. 51 коп. - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 53 383 грн. 06 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 11 774 грн. 08 коп. та 3% річних у розмірі 5 244 грн. 51 коп., а всього 70 401 грн. 65 коп. У задоволенні позову в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_2 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судові витрати у розмірі по 1 677 грн. 67 коп. з кожного. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: