Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2394/23
від 11.01.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2394/23 пров. № А/857/16430/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року (суддя Дорошенко Н.О. ухвалене в м. Рівному) у справі № 460/2394/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області ( далі ГУПФУ в Рівненській області ), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 25.07.2022 їй, як отримувачу за неповнолітнього сина ОСОБА_2 , підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ); зобов`язати здійснити нарахування та виплату їй як, отримувачу за неповнолітнього сина ОСОБА_2 , підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з 25.07.2022 до зміни законодавства або зміни правового статусу. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зокрема, зазначає, що відсутні підстави для виплати доплати по статті 39 Закону №796-ХІІ оскільки даний вид пенсії призначений у зв`язку втратою годувальника ОСОБА_3 на неповнолітню дитину. Дану пенсію призначено на неповнолітнього ОСОБА_2 . Розмір такої пенсії обраховується із страхового стажу та доходу ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 , та виплачується на неповнолітню дитину у відсотковому розмірі саме від призначеної пенсії померлого. Неповнолітні діти не підпадають під визначення непрацюючий пенсіонер, оскільки пенсія призначена на його померлого батька та виплачується неповнолітньому у зв`язку втратою годувальника. Коли дитина стане повнолітньою і не буде навчатись (не довше ніж до досягнення ним 23 років) виплата пенсії у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_2 припиниться. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, зареєстрований та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію в разі втрати годувальника, призначену на неповнолітню дитину ОСОБА_2 з 05.08.2021 по 31.07.2024. Вважаючи протиправною бездіяльність ГУПФУ в Рівненській області щодо не нарахування на невиплати їй, як отримувачу на неповнолітню дитину, підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач звернулася до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нарахована на такого неповнолітнього утриманця пенсія по втраті годувальника підлягає підвищенню за правилами, встановленими статтею 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, на думку суду першої інстанції, наявність в Законі № 796-ХІІ розділу V «Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи», не впливає на оцінку спірних правовідносин та не спростовує вищевикладених висновків суду, оскільки норми такого розділу Закону не регулюють виплати пенсії по втраті годувальника неповнолітнім утриманцям, тобто дітям, які на період таких виплат мають статус пенсіонера в розумінні Закону №1058-IV. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право її дитини на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розглядувана справа відповідає ознакам типової справи за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (№ Пз/9901/55/18). Вимогами ч. 3ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Так, Верховним Судом ухвалено рішення у типовій справі від 21 січня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (№ Пз/9901/55/18). Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишено без змін. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі мають враховуватись судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б)позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другоюстатті 39 Закону №796-ХІІв редакції чинній до 1 січня 2015 року. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, оскільки у зразковій справі вирішувались позовні вимоги про визнання протиправною відмови пенсійного органу у відновленні нарахування та виплати позивачу за період з 17 липня 2018 року доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ. Згідно обставин зразкової справи, до 1 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку з внесенням змін до Закону № 796-ХІІ ЗакономУкраїни від 28 грудня 2014 року №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України, яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено. Стаття 39 Закону № 796-ХІІуредакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 1 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: Стаття
39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення або проживають на цих територіях, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ(в редакції до 01 січня 2015 року), - тобто в розмірі двох мінімальних заробітних плат (у зоні гарантованого добровільного відселення). Таким чином, починаючи з 17 липня 2018 року відмова у відновленні нарахування та невиплати наведеній категорії осіб доплати до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю пенсійного органу. При вирішенні спірних правовідносин, насамперед, дослідженню підлягають обставини наявності у діях пенсійного органу протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення. Проаналізувавши вищенаведене норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаного підвищення Закон № 796-XII пов`язує із дотриманням трьох умов: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення; 3) наявність статусу непрацюючого пенсіонера. Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону №796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону. Статтею 14 Закону № 796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій. За приписами статті 19 Закону №796-ХІІ, компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Законі №796-ХІІ регламентовано Розділом V Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам. Крім того, частиною третьою статті 30 Закону № 796-ХІІ передбачено перелік компенсацій та пільг дітям, зазначених у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов`язану з Чорнобильською катастрофою. При цьому частиною п`ятою статті 30 Закону №796-ХІІ регламентовано, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій. Тобто, статтями 27-30 Розділу V Закону № 796-ХІІ передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи. Всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону №796-ХІІ, надаються відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ структурно входить до Розділу VII Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, тому неповнолітній ОСОБА_2 не може вважатись непрацюючим пенсіонером в розумінні ст.39 Закону № 796-ХІІ. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, не поширюється на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона і є отримувачем пенсії. Оскільки суд апеляційної інстанції у бездіяльності відповідача не вбачає ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2ст.2 КАС України, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, так як правовідносини, відносно яких вони сформовані, є відмінними від розглядуваних у даній справі. Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 460/2394/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга