Постанова 4857 № 500/2341/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/2341/23 пров. № А/857/17630/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (суддя Н.В. Дерех, м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у травні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив:визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Тернопільській області про розгляд заяв ОСОБА_1 про перерахунок податку без номерів від 27.12.2022 та 31.01.2023, зобов`язати ГУ ДПС у Тернопільській області розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок податку без номеру від 27.12.2022, надати обґрунтовану відповідь, повідомити про місце, дату та час розгляду заяви. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27 грудня 2022 року та 31 січня 2023 року звернувся до ГУ ДПС у Тернопільській області із заявами про перерахунок податку, які податковий орган отримав 02.01.2023р. та 04.02.2023р. відповідно. Проте, станом на день звернення до суду із позовною заявою позивач не отримав жодної інформації від податкового органу, щодо розгляду даних заяв, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 27.12.2022 та від 31.01.2023. Зобов`язано Головне управління ДПС у Тернопільській області розглянути заяви ОСОБА_1 від 27.12.2022 та від 31.01.2023 та надати відповідь, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, щоу разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Вказує, що вищевказаний пункту ПК України не передбачає надання будь-якої письмової відповіді фізичній особі окрім скоригованого податкового повідомлення-рішення (за наявності такого) при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що27.12.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив контролюючий орган провести звірку даних по об`єктах нерухомості, які перебувають у його власності на підставі пп. 266.7.3. п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, та здійснити перерахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 та 2021 роки, і в подальшому врахувати на наступні роки із застосуванням ставки та пільги, які вказані у рішеннях органу місцевого самоврядування, оскільки із сумами визначених в ППР незгідний. Також, із заявою (повторно) такого ж змісту позивач звернувся до контролюючого органу 31.12.2023. Оскільки відповідачем не було надано відповідь на вказані заяви від 27.12.2022 та від 31.12.2023, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що праву позивачу звернутися із відповідною заявою 27.12.2022 та повторно 31.01.2023 кореспондує обов`язок контролюючого органу розглянути такі заяви та повідомити про це позивача, в тому числі шляхом прийняття скоригованого податкового повідомлення - рішення, або надіслання відповіді про відсутність підстав для здійснення перерахунку податку, провівши відповідну звірку. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно норми п.п. 266.7.3 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Водночас, Закон України "Про звернення громадян" регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. При цьому, статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Відтак, праву громадянина звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення кореспондує прямий та неухильний обов`язок вказаних органів об`єктивно і вчасно розглянути звернення та повідомляти громадянина про наслідки такого розгляду. При цьому, саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення). Аналогічний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 29 липня 2020 року у справі №826/5053/17. Також, статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Таким чином, системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що орган державної влади у місячний строк від дня надходження звернення зобов`язаний в межах своїх повноважень: 1) об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути заяву громадянина, який звернувся до нього з такою заявою, 2) прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення та 3) повідомити заявника про наслідки розгляду його звернення. Тобто, належним розглядом органом державної влади звернення громадянина вважатиметься безумовне виконання останнім чітко визначеної законодавцем сукупності зазначених дій (а не кожної окремо) протягом строків, встановлених ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.02.2020 року у справі №800/304/17, від 08.09.2022 року у справі №9901/276/19 вказувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Так, відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що п.п.266.7.3 ПК України не передбачає надання будь-якої письмової відповіді фізичній особі окрім скоригованого податкового повідомлення - рішення (за наявності такого) при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Апеляційний суд вважає, що праву позивачу звернутися із відповідною заявою 27.12.2022 та повторно 31.01.2023 кореспондує обов`язок контролюючого органу розглянути такі заяви та повідомити про це позивача, в тому числі шляхом прийняття скоригованого податкового повідомлення - рішення, або надіслання відповіді про відсутність підстав для здійснення перерахунку податку, провівши відповідну звірку. Колегія суддів резюмує, що у спірному випадку, контролюючим органом не розглянуто заяву позивача та не надано відповідь на заяви позивача від 27.12.2022 та від 31.01.2023, про що не подано відповідних доказів та судом таких доказів не здобуто. Отже, слід зобов`язати відповідача розглянути заяви позивача від 27.12.2022 та 31.01.2023 та надати відповідь, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року в справі №500/2341/23- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим