Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4243/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4243/23 пров. № А/857/15426/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (суддя Кравців О.Р., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіпро зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті донарахованої пенсії померлого батька ОСОБА_2 у розмірі 291273,80 грн., оформлені листом від 30.09.2022 №1300-5505-8/89339;зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 донарахованої пенсії померлого батька ОСОБА_2 у розмірі 291073,80 грн.В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вважає бездіяльність відповідача щодо безпідставної відмови у виплаті донарахованої пенсії померлого батька ОСОБА_2 протиправною. Вказує, що відповідач повідомив про те, що доплата, обчислена ОСОБА_2 на виконання рішення суду не включається до складу спадщини та може бути виплачена особі за умови покладення судом зобов`язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року позов задоволено частково.Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 донараховану пенсію померлого батька ОСОБА_2 у розмірі 291073грн. 80 коп.У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, щосуми пенсії які підлягали виплаті ОСОБА_2 як особі, що мав право на пенсію за Законом-2262, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і підлягають виплаті його дружині або сину, якщо б вони звернулися із відповідною заявою до пенсійного органу, де перебував на обліку пенсіонер у строк не пізніше 6 місяців після його смерті. Окрім того спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини, не передбачено здійснення недоодержаної суми пенсії в порядку спадкування. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, щорішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.002079 від 25.11.2019 задоволено позов батька позивача ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області; суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_2 з 90 % на 70 % сум грошового забезпечення; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. ГУПФ України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2016. При цьому, сума заборгованості, яка розрахована згідно з судовим рішенням складає 69058,94 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/11524/21 від 02.11.2021 задоволено позов батька позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_2 з 01 грудня 2019 року пенсії на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 17 травня 2021 року 281 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за стаж служби в поліції та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і премії, виходячи з розміру 90% грошового забезпечення; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01 грудня 2019 року на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 17 травня 2021 року №281 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за стаж служби в поліції та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і премії, виходячи з розміру 90% грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. ГУПФ України у Львівській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2016, Сума заборгованості, яка розрахована згідно з судовим рішенням складає 222014,86 грн. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом від 30.03.2022. На запит державного нотаріуса П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Каменцевої М.О., щодо недоотриманої пенсії, що належала померлому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач листом від 30.09.2022 №1300-5505-8/89339 повідомив нотаріуса про те, що невиплачена пенсія за червень 2022 року перерахована на його рахунок, відкритий у філії АТ «Ощадбанк»; доплата до пенсії, яка обчислена на виконання судового рішення, не включається до складу спадщини та може бути виплачена особі за умови покладення судом зобов`язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому. Вважаючи бездіяльність відповідача, щодо безпідставної відмови у виплаті донарахованої пенсії померлого батька ОСОБА_2 протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду набрали законної сили за життя померлого ОСОБА_2 , нарахування було проведене, однак не виплачено 291273,80 грн., що відповідачем не заперечується, позивач має право на отримання згідно з ст. 1227 ЦК України суми пенсії, які були нараховані, однак не виплачені. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі Міллер проти Австрії, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні Гайгузус проти Австрії від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. У рішенні від 10 березня 2011 року у справі Сук проти України, заява №10972/05, Європейський суд з прав людини зазначив таке: «

22. Суд повторює, що поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).

24. Суд зауважує, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час (див. пункт 13 вище). Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об`єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається.». У справі Суханов та Ільченко проти України (заяви №68385/10 та 71378/10, рішення від 26.09.2014) зазначено: «

31. Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі Стек та інші проти Сполученого Королівства (StecandOthers v. theUnitedKingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).

32. Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у заявників права на отримання надбавки до пенсії не оспорювався сторонами провадження, і Суд вважає, що суть права заявників є достатньо чіткою для застосування статті 1 Першого протоколу та що дійсно право заявників на отримання надбавки до пенсії, передбачене національним законодавством, становило майно у значенні цього положення. Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим необхідно зазначити, що, згадуючи закон стаття 1 Протоколу №1 посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (Spacek,.r.o., CzechRepublic, §54; VistinsandPerepjolkins v. [ВП], §96). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (EastWestAllianceLimited v. Ukraine, §67; UnspedPaketServisiSaN.VeTiC., §37).». У справі Серявін та інші проти України(заява № 4909/04, пункти 39, 40 рішення від 10.02.2010) Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler.) [GC], 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). У справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", (заява №48553/99, рішення від 25.07.2002), Європейський суд з прав людини зазначив: «

96. Суд нагадує, що відповідно до статті 1 Конвенції (995_004) кожна Держава-учасниця "визнає для всіх в межах (своєї) юрисдикції права та обов`язки, визначені (...) Конвенцією". Це зобов`язання гарантувати ефективне використання прав, визначених цим договором, може створювати для держави позитивні зобов`язання (див., наприклад, рішення у справі "X та У проти Нідерландів" від 26.03.1985, серія А №91, зз 22-23). У подібному випадку держава не може обмежуватися пасивною роллю та "не можна проводити розмежування між діями та бездіяльністю" (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979, серія А №32, параграф 25).

97. Що стосується права, гарантованого статтею 1 Протоколу №1 (995_004), то такі позитивні зобов`язання можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Лопес Остра проти Іспанії" від 09.12.1994, серія А №303-С, параграф 55).». Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції чинній на час відкриття спадщини, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення вказаних статей не зазнали змін і в редакції ЦК України, чинній на час звернення позивача із позовом до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час відкриття спадщини, (далі Закон №2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонеру з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Згідно з ч.1 ст. 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Відповідно до ст.52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV, як в редакції чинній на час відкриття спадщини, так і в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Отже, право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана. Апеляційний суд вважає, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду набрали законної сили за життя померлого ОСОБА_2 , нарахування було проведене, однак не виплачено 291273,80 грн., що відповідачем не заперечується, позивач має право на отримання згідно з ст. 1227 ЦК України суми пенсії, які були нараховані, однак не виплачені. Згідно з ч.1 ст. 61 Закону №2262-ХІІ, позивач, як син та спадкоємець померлого, має право на виплату йому неодержаних його батьком у зв`язку з його смертю нарахованої суми пенсії 291273,80 грн. Відтак, право позивача на отримання вказаних сум пенсії, невиплачених його батькові у зв`язку зі смертю, є законними сподіваннями, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття майно у значенні ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року в справі №380/4243/23- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим