Постанова 4856 № 240/22935/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/22935/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 09 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської обласної ради Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Житомирської обласної ради Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" до Житомирської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року закрито провадження у справі. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та прийняти постанову, якою справу направити для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 грудня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що предметом адміністративного позову є визнання протиправними дії Житомирської обласної ради щодо відмови у передачі на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" вбудованого прибудованого приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вул. Київській,74 у м. Житомирі та скасувати відмову Житомирської обласної ради від 07.03.2023 №Р-5-21/214 у відмові передачі на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" приміщення за адресою вул. Київська,74 м. Житомир та зобов`язання Житомирську обласну раду передати на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" вбудоване прибудоване приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вул. Київській,74 у м. Житомир. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку враховуючи суть спірних правовідносин даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту права позивача як користувача майна комунальної власності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір, згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України - це спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Тобто, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звертається особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень. Суд зазначає, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2019 року у справі № 826/9341/17, від 18.09.2019 року у справі №810/3711/18, від 18.12.2019 року у справі № 826/13961/1. Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до пункту шостого частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Частина друга статті 20 Господарського кодексу України передбачає, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (частина третя статті 20 Господарського кодексу України). Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, восьмої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України або за статтею 20 Господарського кодексу та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в порядку цивільного або господарського судочинства може бути оскаржене таке рішення органів державної влади та/або органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне. Конституційний Суд України в Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути як суб`єктами приватних правовідносин, так і суб`єктами публічних правовідносин. Правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати. Колегія суддів зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. На переконання суду помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.03.2018 у справі № 184/2470/13, в постанові від 06.06.2018 у справі № 826/631/15. При визначенні підсудності справи суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Позивач подав позов з метою захистити своє право користування майном, яке, на його думку, порушено відповідачем. Як було зазначено вище, предметом даного адміністративного позову є визнання протиправними дії Житомирської обласної ради щодо відмови у передачі на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" вбудованого прибудованого приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вул. Київській,74 у м. Житомирі та скасувати відмову Житомирської обласної ради від 07.03.2023 №Р-5-21/214 у відмові передачі на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" приміщення за адресою вул. Київська,74 м. Житомир та зобов`язання Житомирську обласну раду передати на баланс Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" вбудоване прибудоване приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вул. Київській,74 у м. Житомир. Водночас, як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами Житомирська обласна рада Українського фонду "Реабілітація інвалідів" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної радої, в якому просила зобов`язати Житомирську обласну раду передати зі свого балансу на баланс Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" вбудовано прибудоване приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вулиці Київській, будинок 74, місто Житомир. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у такій справі №910/12443/23. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, враховуючи те, що правовідносини, які виникли між сторонами є не публічно-правовими, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо закриття провадження у справі за позовом Житомирської обласної ради Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" до Житомирської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Житомирської обласної ради Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.