Постанова 4856 № 240/43880/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/43880/21 Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач: Граб Л.С. 11 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-4059-25 на суму 37895,69 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року позов задоволено: -визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 24.02.2021 №Ф-4059-25 про сплату боргу (недоїмки) на суму 37895,69 грн. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем, ОСОБА_1 11.04.2011 здійснено державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця (загальна система оподаткування). За період з 01.01.2012 по 30.09.2019 позивачем обрано спрощену систему оподаткування (2-га група єдиного податку). З 01.10.2019 ОСОБА_1 перейшов на загальну систему оподаткування. Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість на загальну суму 31879,26 грн, яка виникла за рахунок нарахувань: -за липень-вересень 2017 року на суму 2112,00 грн. по терміну сплати 19.10.2017, які було частково самостійно сплачено відповідно до платіжних доручень №2801753SB від 22.09.2017 на суму 277,49 грн, і №2990693SB від 20.11.2017 на суму 1408,00 грн. та зараховано у порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464, отже недоїмка склала 426,51 грн; -за жовтень-грудень 2017 року на суму 2112,00 грн, по терміну сплати 19.01.2018; -за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.04.2018; -за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.07.2018; -за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.10.2018; - за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 21.01.2019; -за січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.04.2019; -за квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.07.2019; -за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 21.10.2019; -за жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 20.01.2020. Враховуючи зміни до Закону №2464, внесені Законами України від 17.03.2020 №533- IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та від 13.05.2020 №591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року ФОП ОСОБА_1 було централізовано нараховано єдиного внеску: -за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн по терміну сплати 21.04.2020; -за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020; -за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020; -за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00грн по терміну сплати 19.01.2021. Крім того, по інтегрованій картці платника за кодом бюджетної класифікації 71010000 «Єдиний внесок, нарахований роботодавцями на суми: заробітної плати, винагород за договорами ЦПХ, допомог по тимчасовій непрацездатності» обліковується заборгованість на загальну суму 6016,44 грн, яка виникла за рахунок самостійно нарахованого єдиного внеску відповідно до Додатку 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015 №435 із змінами та доповненнями за період з липня 2017 року по березень 2018 року. У зв`язку з наявною заборгованістю, податковим органом 24.02.2021 винесено податкову вимогу №Ф-4059-25 на суму 37895,69 грн. Вважаючи таку вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI). Згідно зі статтею 2 вказаного Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. За визначеннями, наведеними у пунктах 2,6 частини першої статті Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок)- консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом П.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). У п. 1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI закріплено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування,-на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ст.7 Закону № 2464-VI). В свою чергу, у абзаці другому пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI зазначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. За змістом абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 06.05.2020 у справі №400/1622/19, від 10.06.2020 у справі №120/1918/19 та від 19.06.2020 у справі №824/876/19. З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець і є платником ЄСВ. Як стверджує позивач, останній звітності з єдиного внеску відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період до ГУ ДПС не подавав. В той же час, у справі відсутні відомості про те, що позивач подавав до контролюючого органу форму 8-ОПП або письмове повідомлення про відсутність підприємницької діяльності у спірний період. Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість на загальну суму 31879,26грн, яка виникла за рахунок нарахувань: - за липень вересень 2017 року на суму 2112,00грн по терміну сплати 19.10.2017, які було частково самостійно сплачено відповідно до платіжних доручень №2801753SB вiд 22.09.2017 на суму 277,49 грн, і №2990693SB вiд 20.11.2017 на суму 1408,00грн та зараховано у порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464, отже недоїмка склала 426,51грн; - за жовтень-грудень 2017 року на суму 2112,00грн, по терміну сплати 19.01.2018; - за січень березень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.04.2018; - за квітень червень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.07.2018; -за липень вересень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.10.2018; -за жовтень грудень 2018 року на суму 2457,18грн, по терміну сплати 21.01.2019; - за січень - березень 2019 року на суму 2754,18грн, по терміну сплати 19.04.2019; - за квітень червень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.07.2019; -за липень вересень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 21.10.2019; -за жовтень грудень 2019 року на суму 2754,18грн, по терміну сплати 20.01.2020. Відповідно до п. 11 ст.9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. За приписами частин1,3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цимЗаконом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Згідно ч.4 ст.25 Закону № 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі. Податковий орган також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються. Згідно п. 1 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. За змістом абз. 2 - 4 п. 2 розд. VI Інструкції у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. У п. 3 розд. VІ Інструкції закріплено, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третімта/абочетвертимцього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 - 7пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривен. Абз. 1 п. 4 розд. VІ Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). В силу п. 6 розд. VІ Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбаченихстаттею 25або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно дочастини сьомоїстатті 25 або іншого положення Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства. Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі акту перевірки, даних інформаційно-телекомунікаційних систем податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, борги зі сплати фінансових санкцій. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16. За правилами абз. 6 п. 3 розд. VI Інструкції податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Згідно абз. 9 п. 4 розд. VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові. Абз. 14 та 15 п. 4 розд. VI Інструкції передбачено, що у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника. Колегія суддів зазначає, що надсилаючи на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) рекомендованим листом з повідомленням про вручення суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством і не порушив права позивача. Оскільки позивач як платник єдиного внеску у встановлений строк не сплатив зазначені у вимозі суми, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку, то така вимога отримала статус узгодженої, а тому відповідачем правомірно направлено оскаржувану вимогу як виконавчий документ до підрозділу державної виконавчої служби для її подальшого примусового виконання, що відповідало вимогам законодавства. При цьому, прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з порушенням строків не звільняє платника податку від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску та штрафних санкцій, застосованих за його несплату. Колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 року у справі № 817/1061/17. Крім того, недоліки оформлення, порядку прийняття вимоги, в тому числі порушення строків її прийняття або строків направлення не можуть бути підставою для її скасування за умови, якщо платником вчинено порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. На підставі викладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.