Постанова 4855 № 320/3694/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3694/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Коротких А.Ю., Сорочка Є.О. за участю секретаря Дудин А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просять суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що вбачається у ненаданні ОСОБА_3 другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 у відповідності до графіку відпусток на 2021 рік, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 ; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 50000,00 грн. моральної шкоди та 5599,56 грн. матеріальної шкоди; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , 50000,00 грн. моральної шкоди та 6852,00 грн. матеріальної шкоди. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов залишено без розгляду. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. В обгрунтування скарги апелянт зазначив, що суд неправильно визначив строк звернення позивачів до суду. На переконання апелянта суд повинен був застосувати положення ч.2 ст.122 КАС України, якою передбачено шестимісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто строк звернення до суду розпочався 02.08.2021 і закінчився 01.02.2022.Також апелянт зазначив, що судом помилково враховано висновки щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у справі №362/643/21, оскільки наведені у постанові висновки стосуються не встановлення статусу/різновиду військової служби як загального правила, яке має використовуватися при здійсненні судочинства в Україні, а стосується виключно визначення юрисдикції адміністративних судів. На думку апелянта при проголошенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції повинен був серед іншого застосовувати положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини та застосовувати щодо звернення до суду другого позивача шестимісячний строк звернення до суду. Апелянт вважає, що першочергово суд повинен був приділити увагу забезпеченню інтересів чотирирічної хронічно хворої дитини, якій відповідачем нанесено моральну та матеріальну шкоду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов`язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Справу розглянуто без фіксації судового процесу у порядку ст.229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що ОСОБА_3 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 29.08.2016 по 27.06.2022. 27.07.2021 ОСОБА_3 подала на ім`я командира кінологічного відділення 126 роти охорони рапорт, в якому просила надати їй другу частину щорічної основної відпустки за 2021 рік з 02.08.2021 строком на 15 діб. Оскільки відповідачем не було підписано рапорт позивачки та не надано останній другу частину щорічної основної відпустки з 02.08.2021, що за твердженням позивачки спричинило завдання їй та її синові моральної та матеріальної шкоди, ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції переглянувши матеріали справи дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачами передбаченого законодавством місячного строку звернення до суду з даним позовом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №362/643/21 визначила, що військова служба є різновидом публічної служби. Колегія суддів зазначає, що фактично з 08.06.2022 Великою Палатою Верховного Суду запроваджено новий підхід до обчислення строку звернення до суду особами, що проходять військову службу і зроблено висновок, що військова служба є різновидом публічної служби. Предметом спору у цій справі є, зокрема визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що вбачається у ненаданні ОСОБА_3 , яка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 у відповідності до графіку відпусток на 2021 рік, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 та стягнення моральної шкоди. Колегія суддів зазначає, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, пов`язаною з професійним здійсненням за дорученням держави особливої суспільно-корисної діяльності, що полягає в захисті і обороні Вітчизни її громадян у складі Збройних Сил України та інших військах, утворених відповідно до чинного законодавства. Враховуючи предмет спору та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана справа є справою щодо проходження позивачкою публічної служби, а тому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду слід керуватися частиною п`ятою статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду та обчислювати такий строк з моменту, коли позивачка дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 560/6732/22. Вказані вище висновки суду спростовують доводи апелянта щодо неправильного визначення судом першої інстанції строку звернення позивачів до суду та наявності підстав для застосування положення ч.2 ст.122 КАС України, якою передбачено шестимісячний строк звернення до суду, а також про помилковість врахуванння судом висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у справі №362/643/21. У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що ні він, як законний представник, ні його син не мають жодного відношення до публічної служби, а тому в частині позовних вимог щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди підлягає застосуванню шестимісячний строк. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, в адміністративному судочинстві вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору. Суд першої інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди є похідними від позовної вимоги про оскарження бездіяльності, що полягає у ненаданні позивачці другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року, а отже до таких вимог підлягає застосуванню також місячний строк звернення до суду. В даній справі днем коли позивачі дізналися про порушення своїх прав є 02.08.2021 ( про що вони неодноразово зазначали у процесуальних документах), а тому останній день подання позову є 01.09.2021. Яке свідчать матеріали справи з даним позовом позивачі звернулися до суду лише 29.01.2022, тобто з пропуском встановленого законодавством місячного строку. У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що оскаржувана бездіяльність має триваючий характер та закінчилась31 грудня 2022 року. Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки згідно чинного законодавства рапорт військовослужбовцем має бути подано за 15 днів до початку відпустки, а наказ про надання відпустки має бути видано не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки. З матеріалів справи вбачається, що рапорт позивачкою подано 27.07.2021, тобто за 5 днів до дати початку щорічної основної відпустки (02.08.2021), проте наказу щодо розгляду рапорту позивача не видано. При цьому судом встановлено, що згідно наказу командира від 05.08.2021 №162 позивачка вже з 05.08.2021 вважалась такою, що вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку. На переконання колегії суддів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача завершилася 02.08.2021 та не має триваючого характеру в силу визначеної дати відпустки ОСОБА_3 . Слід зазначити, що наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України, згідно з якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. В даному випадку у клопотанні про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та їх поновлення, позивачі послались на довготривале офіційне листування з відповідачем з приводу спірного питання та інших питань, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, здобуття доказів для підтвердження підстав позову, очікування результатів службових розслідувань тощо. Суд першої інстанції, перевіривши наведені позивачами доводи, дійшов вірного висновку про неповажність підстав пропуску строку останніми. Колегія суддів зазначає, що фактично позивачі не надали до суду доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивачів та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, починаючи з моменту порушення їх прав, а саме з 02 серпня 2022 року. Так в обґрунтування поважності причин пропуску строку позивачі посилались на лист від 06.09.2021 року №350/13347/629пс, у якому, на переконання позивачів, відповідачем визнано вину у ненаданні ОСОБА_3 щорічної основної відпустки, які позивачі очікували для долучення до позовних матеріалів. Проте дослідивши зміст вказаного листа колегія суддів встановила, що у ньому відсутні жодні посилання на обставини ненадання позивачці другої частини щорічної відпустки з 02.08.2021 року строком на 15 діб. Також, як свідчать наявні у матеріалах справи докази із заявою про проведення службового розслідування за фактом ненадання ОСОБА_3 другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021, позивачка звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 лише 19.11.2021, тобто після спливу більш ніж трьох місяців з моменту порушення прав (02.08.2021). До листопада 2021 року позивачка зверталась до відповідача з приводу вирішення інших питань, зокрема щодо встановлення факту підроблення документів посадовими особами військової частини, щодо примушення її до вакцинації від COVID-19. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачами не доведено, яким чином обставини встановлення факту підроблення документів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 (за поясненнями позивачів 06.08.2021 року) впливають на дотримання позивачами строку звернення до суду з позовом, предметом оскарження в якому є бездіяльність відповідача щодо не надання щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року позивачці. З цих же підстав суд визнає необґрунтованими доводи позивачів щодо наявності наміру дочекатися виплати суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, яку мало б бути виплачено у термін до 31.12.2021 року з метою уникнення включення до позовної вимоги щодо суми стягнення матеріальної шкоди суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік. На переконання колегії суддів навіть за наявності підстав для заявлення такої позовної вимоги (щодо стягнення матеріальної шкоди суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення), строк звернення до суду обраховувався б для кожної позовної вимоги окремо. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані у клопотанні позивачами про поновлення строку звернення до суду підстави його пропуску не можуть бути визнані поважними, оскільки вказані обставини не були об`єктивно непереборними, залежали від волевиявлення осіб, що звернулись з адміністративним позовом, та не пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Також в даному випадку, як слушно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави для врахування поданих позивачкою заяв (звернень) до відповідача у якості досудового порядку вирішення спору, оскільки правовідносини щодо права на звернення і встановлений законом порядок досудового врегулювання спору мають різні мету і характер, а тому їх не можна ототожнювати (Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.05.2021 року у справі №580/3244/19). Підсумовуючи все вище викладене колегія суддів вважає, що у позивачів була реальна можливість звернутися до суду з цим позовом у встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк, тоді як будь-які перешкоди об`єктивного характеру, незалежні від позивачів, були відсутні. Указане свідчить про пропущення позивачами строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами та про наявність підстав для залишення позову без розгляду. Мотиви і доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми процесуального права. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 316, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 -залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: А.Ю. Коротких Є.О. Сорочко