LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4873910/14485/22

від 12.12.2023 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. у справі № 910/14485/22 залишити без змін.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" грудня 2023 р. Справа№ 910/14485/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Андрієнка В.В. Шапрана В.В. секретар судового засідання Рибчич А.В. за участю представників: від позивача - Бернацька О.В. від відповідача - Бонка Р.М. від третьої особи-1 - не з`явились від третьої особи-2 - Зінник К.Г. від третьої особи-3 - Свідунович Р.Р. розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. (повний текст складено 29.06.2023 р.) у справі № 910/14485/22 (суддя - Удалова О.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Державної податкової служби України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг"

2. Головне управління ДПС у Черкаській області

3. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області про стягнення 1028406,62 грн ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Державної податкової служби України про стягнення 1028406,62 грн, з яких: 729888,04 грн основного боргу, 96281,02 грн пені, 19280,03 грн 3% річних, 182957,53 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем, в порушення умов типового договору, яким позивача визначено як постачальника природного газу «останньої надії», а відповідача як споживача, не було сплачено вартість отриманого природного газу. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.03.2023 р. було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг". Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.04.2023 р. було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Черкаській області та Головне управлінням ДПС в Івано-Франківській області. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. у справі № 910/14485/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що він не є належним відповідачем у даній справі, а належними відповідачами повинні бути Головне управління ДПС у Черкаській області та Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, оскільки саме ними здійснювалось споживання природного газу та були укладені відповідні договори з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг". Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14485/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Михальська Ю.Б., Яковлєв М.Л. На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/480/23 від 14.07.2023 р. у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14485/22. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.07.20223 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14485/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В. 14.07.2023 р. через систему "Електронний суд" від Державної податкової служби України надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, до якого додано платіжну інструкцію № 1765 від 10.07.2023 р. про сплату судового збору у розмірі 23139,15 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/14485/22. До суду 16.08.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/14485/22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14485/22 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14485/22 та призначено до розгляду на 21.11.2023 р. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 р. задоволено заяву Державної податкової служби України та заяву Головного управління ДПС у Черкаській області про участь у судових засіданнях у справі № 910/14485/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.12.2023 р. після надання представниками учасників справи усних пояснень по суті апеляційної скарги. У судовому засіданні 12.12.2023 р. представники сторін, третьої особи-2 та третьої особи-3 надали додаткові усні пояснення по суті апеляційної скарги, представник третьої особи-1 у судове засідання вдруге не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду скарги в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України. За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Копію ухвали від 23.10.2023 р. третій особі-1 доставлено до електронного кабінету, доказом чого є довідка про доставку електронного документа, що міститься в матеріалах справи, та є належним повідомленням учасників справи. Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 23.10.2023 р. у справі № 910/14485/22 оприлюднена у реєстрі 25.10.2023 р. Доказів поважності відсутності вказаного представника суду не надано. Також у матеріалах справи відсутні докази про те, що представник третьої особи-1 був позбавлений можливості через будь-які перешкоди бути присутнім у судовому засіданні. При цьому третя особа-1 не наполягала на обов`язковій участі її представника у судовому засіданні, відповідного клопотання від неї не було подано апеляційному суду. Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника третьої особи-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-2 та третьої особи-3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 917-р від 20.07.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу. Як передбачено п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. У відповідності до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 р. № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 809 і від 9 грудня 2020 року № 1236» з метою забезпечення безперервності постачання природного газу постачальником "останньої надії" зобов`язано Акціонерне товариство "Магістральні газопроводи України", Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником; За п. 2 вказаної постанови зобов`язано Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" разом з Міністерством розвитку громад та територій, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичним особам теплоенергетики державної та комунальної форм власності забезпечити укладення до 1 грудня 2021 року договорів постачання газу між бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) та постачальником "останньої надії". Відповідно до п. 47 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету. Згідно з вказаною нормою Бюджетного кодексу України Державна податкова служба України є бюджетною установою. Пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 р. № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), та за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника «останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем. Відповідно до п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу оператори газорозподільних систем оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити, зокрема: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфелю постачальника «останньої надії» підтверджується: листом оператора ГТС (ТОВ «Оператора Газорозподільної Сиситеми України») № ТОВВИХ-22-7030 від 05.07.2022 р. та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача за ЕІС-кодом 56XS0001705AX00M; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10); відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживачів з особистого кабінету позивача у даній справі. При цьому споживачем за ЕІС-кодом 56XS0001705AX00M в інформаційній платформі зареєстровано саме Державну податкову служби України. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2501 від 30.09.2015 р., затверджено умови типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі типовий договір), згідно з якими типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» (далі - постачальник). Відповідно до умов п. п. 1.2, 1.3 типового договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 р. № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем враховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 1.3 типового договору). За п. 1.4 типового договору ЕІС-код - персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу, присвоєний йому в установленому порядку оператором ГРМ/Оператором ГТС (для прямих споживачів), до газових мереж якого підключений об`єкт споживача; споживач - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа - підприємець, щодо якої виконані передбачені законодавством умови для постачання природного газу. За цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (п. 2.1 типового договору). Згідно з п. 3.1 типового договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Пунктом 4.1 типового договору передбачено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті. Відповідно д п. 4.2 типового договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Пунктами 4.3 - 4.5 типового договору визначено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Як передбачено п. 5.1 типового договору, споживач має право: вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звірки розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та законодавством порядку; оскаржувати будь-які несанкціоновані, неправомірні чи інші дії постачальника, що порушують права споживача, та брати участь у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинними нормативно-правовими актами та цим договором. За п. 5.2 типового договору споживач зобов`язується: забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору; протягом 5 робочих днів повідомляти постачальника про всі зміни персоніфікованих даних. Відповідно до п. 6.1 типового договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлений природний газ. Як передбачено п. 8.2 типового договору, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі, зокрема, порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі. Договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником (п. 11.1 типового договору). У відповідності до п. 11.3 типового договору протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи оператора ГТС). За період з 29.10.2021 р. по 05.12.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснило поставку споживачу за ЕІС-кодом 56XS0001705AX00M природний газ загальним обсягом 46656,85 куб м. на суму 968979,76 грн, що підтверджується актами приймання-передачі за період з листопада по грудень 2021 року, а також листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор Газотранспортної Системи України» від 05.07.2022 р. № ТОВВИХ-22-7030. Однак, за спожитий природний газ відокремленим підрозділом Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області здійснено часткову оплату в розмірі 239091,72 грн. 09.08.2022 р. позивач направив на адресу відповідача листи № 119/.3-11211-2022 та № 119/.3-11225-2022 з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 729888,04 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень від 09.08.2022 р. Вказані листи були отримані відповідачем 12.08.2022 р., що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0505091141161, отримані відповідачем 12.08.2022 р. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідачем, на думку позивача, у період з жовтня по грудень 2021 року спожито природний газ на загальну суму 968979,76 грн, однак здійснено лише часткову оплату в розмірі 239091,72 грн, у зв`язку з чим заборгованість останнього складає 729888,04 грн (968979,76 - 239091,72). За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України). Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як передбачено ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як було встановлено вище, за період з 29.10.2021 р. по 05.12.2021 р. позивач здійснив поставку природний газу відповідачу загальним обсягом 46656,85 куб м. на суму 968979,76 грн, що підтверджується актами приймання-передачі за період з листопада по грудень 2021 року, а також листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор Газотранспортної Системи України» від 05.07.2022 р. № ТОВВИХ-22-7030. Однак, за спожитий природний газ споживачем здійснено часткову оплату в розмірі 239091,72 грн. Враховуючи те, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження поставки позивачем природного газу споживачу, а відповідачем не надано доказів оплати за поставлений природний газ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 729888,04 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 96281,02 грн пені за період з 01.01.2022 р. по 30.06.2022 р. Пунктом 4.5 типового договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Отже, враховуючи те, що встановлений в договорі розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання відповідає розміру таких санкцій, визначених у законі, а матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 96281,02 грн пені за період з 01.01.2022 р. по 30.06.2022 р. підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою, її розмір є арифметично правильним. Також за неналежне виконання умов типового договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 19280,03 грн 3% річних та 182957,53 грн інфляційних втрат за період з 01.01.2022 р. по 30.11.2022 р. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18. Враховуючи викладене, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19280,03 грн 3% річних та 182957,53 грн інфляційних втрат за період з 01.01.2022 р. по 30.11.2022 р. є обґрунтованими, розрахунок здійснений арифметично правильно, відтак підлягають задоволенню. Стосовно доводів скаржника про те, що він не є належним відповідачем у даній справі, а належними відповідачами повинні бути Головне управління ДПС у Черкаській області та Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, оскільки саме ними здійснювалось споживання природного газу та були укладені відповідні договори з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг", колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Газотранспортна компанія «Нафтогаз Трейдинг» були укладені договори саме з Державною податковою службою України в особі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 08-1398/21-БО-Т та з Державною податковою службою України в особі Головного управління ДПС в Черкаській області № 22-1016/21-БО-Т. Разом з цим, Державну податкову службу України в особі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, як споживача, було зареєстровано в реєстрі споживачів постачальника. При цьому, постачальника Товариство з обмеженою відповідальністю «Газотранспортна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з датою початку постачання з 05.12.2021 р., а споживача Державну податкову службу України в особі ГУ ДПС в Черкаській області зареєстровано в реєстрі споживачів постачальника з датою початку постачання з 06.12.2021 р. (Чекасигаз ЕІС-код 56XS0001705AX00M). Однак, позивачем у даній справі заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.11.2021 р. по 05.12.2021 р., тобто до того періоду, коли треті особи були зареєстровані в реєстрі постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газотранспортна компанія «Нафтогаз Трейдинг». Відповідно до п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини. Згідно з п. 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. Кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. З матеріалів справи вбачається, що споживання природного газу здійснено за ЕІС-кодом споживача 56XS0001705AX00M, яким відповідно до інформаційної платформи є Державна податкова служба України, а не відокремлені підрозділи в Івано-Франківській та Черкаській областях. Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази того, що споживання природного газу здійснювалось за точками комерційного обліку відокремлених підрозділів відповідача. Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. у справі № 910/14485/22 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державної податкової служби України не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2023 р. у справі № 910/14485/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державну податкову службу України.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 10.01.2024 р. Головуючий суддя С.І. Буравльов Судді В.В. Андрієнко В.В. Шапран

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»