Постанова 4856 № 806/240/17

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 806/240/17 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 08 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення, вимоги про сплату боргу та рішення, В С Т А Н О В И В : Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення від 10 січня 2017 року №0000011302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 січня 2017 року № Ф-0000031302 та рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2017 року № 0000041302. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року позов задоволено в повному обсязі. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржником відзначено про відсутність факту повного з`ясування судом першої інстанції дійсних обставин справи та надання оцінки всім доказам податкового органу, що в сукупності, на переконання апелянта, призвело до порушення принципів, закріплених у ст. 2 КАС України. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року. За результатами перевірки 21 грудня 2016 року складено акт № 7193/13-05/2746700274 (далі Акт перевірки), у якому встановлено ряд порушення: - підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (далі ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: неналежне ведення обліку доходів і витрат за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, книга обліку доходів і витрат на перевірку не надана; - підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 ПК України, а саме: завищено валові витрати на суму 382610,22 грн, що призвело до заниження суми чистого оподаткованого доходу на 382610,22 грн, у результаті чого занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 69214,04 грн; - пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме позивачем занижено суму доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року на суму 382610,22 грн, що призвело до заниження суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 34,7% на 7561,16 грн. На підставі висновків Акта перевірки контролюючим органом 10 січня 2017 року прийняті: - податкове повідомлення рішення № 0000011302, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 103821,06 грн, у тому числі, за податковим зобов`язанням у сумі 69214,04 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 34607,02 грн; - вимога №0000031302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 7561,16 грн; - рішення №0000041302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 756,12 грн. Позивач, не погодившись із зазначеними податковим повідомленням рішенням, вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій, звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків податкового органу щодо завищення позивачем витрат і відповідно наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 10 січня 2017 року №0000011302, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 січня 2017 року № Ф-0000031302 та рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2017 року № 0000041302. Колегія суддів, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 308 КАС України, відзначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України. Так, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПК України При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Положеннями підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках Відповідно до ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. В свою чергу, базою оподаткування с загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом (п. 164.1 ст. 164 ПК України). Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. У відповідності до пункту 177.2 цієї правової норми об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця. Положеннями пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон України №2464-VI) платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 1 частини 1 статті 7 цього Закону визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону України №2464-VI) Як достеменно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи з фізичних осіб, дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій за період та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік та додатку Ф4 до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік, позивач самостійно визначив суму одержаного доходу у розмірі 13256303,08 грн та вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, в тому числі: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції 11838816,61 грн; витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 307272,54 грн; інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг 749955,12 грн. Сума чистого оподатковуваного доходу 360259,61 грн. Зі змісту Акта перевірки, встановлено, що інкриміновані відповідачем позивачу порушення вимог пункту 177.2 статті 177 та пункту 177.4 статті 174 ПК України виникли у зв`язку з тим, що останній завищив суму витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, а саме витрати, означені у графі 7 «Інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у 2015 році на 382610,22 грн, в результаті віднесення до складу інших витрат суму по послугах з передпродажної підготовки товару, які фактично позивачем не понесені та не підтверджені будь-якими первинними документами. Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, в ході проведення перевірки контролюючому органу надавались акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), в яких зазначено, що позивач надав маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки продукції замовникам: ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат», ТОВ «Сандора», ТОВ «Клуб сиру», ТОВ «Імперія жирів» та іншим контрагентам, які є постачальниками товарно-матеріальних цінностей для позивача. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №996-XIV). Зокрема, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що документи, складені за результатами проведених операцій між позивачем та контрагентом, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг. Зокрема, судом встановлено, що позивач, купуючи продукцію у ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат», ТОВ «Сандора», ТОВ «Клуб сиру», ТОВ «Імперія жирів» та інших постачальників, реалізовував її кінцевому споживачу та іншим покупцям та отримував за це від вищезазначених постачальників винагороду за маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки продукції, яка враховувалась кожного місяця у вигляді відсотку від суми придбаного та проданого позивачем товару. Вказані маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки продукції оформлювались актами приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), де позивач виступав у ролі виконавця, а ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат», ТОВ «Сандора», ТОВ «Клуб сиру», ТОВ «Імперія жирів» та інші постачальники - у ролі замовника. В даному випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що названі акти свідчать про те, що позивач як виконавець, надав маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки продукції змовнику та отримав за це певну винагороду у вигляді грошових коштів. При цьому, суми отриманого доходу за надані маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки продукції на розрахунковий рахунок позивача не надходили, а відповідно до договорів взаємозаліку та договорів про поставку товару, відбувався взаємозалік розрахунків між контрагентами та зарахування зустрічних однорідних вимог між позивачем та замовниками: ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат», ТОВ «Сандора», ТОВ «Клуб сиру», ТОВ «Імперія жирів» та іншими постачальниками товарно-матеріальних цінностей для позивача. Відтак, матеріалами справи підтверджуєтся, що в межах даних правовідносин, позивач купував у вищезазначених контрагентів продукцію і здійснював оплату за таку з вирахуванням суми винагороди за маркетингові послуги та послуги з перепродажної підготовки продукції. Дана обставина не спростована апелянтом ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду. При цьому, судова колегія зауважує, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, надані позивачем докази є достатніми та такими, що підтверджують факт виконання такої господарської операції. Наявність чи відсутність окремих документів, чи відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій (постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 809/2161/14 від 28.11.2018, постанова Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 826/7423/16 від 24.05.2019). Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Як було відзначено вище, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України). Таким чином, законодавцем визначено можливість віднесення до загального оподатковуваного доходу виручки у грошовій та негрошовій формі, зокрема, до виручки у негрошовій формі, дохід від здійснення бартерних операцій або заліку взаємних зустрічних вимог (взаємозаліку). До того ж, матеріалами справи підтверджується, що позивач під час перевірки надавав первинні документи щодо реалізації продукції та отриманих послуг, а саме: договори про надання послуг, акти наданих послуг, податкові та видаткові накладні, угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що виключення відповідачем з витрат позивача сум, оплачених постачальникам за отриманий товар шляхом зарахування однорідних вимог по наданим маркетинговим послугам та послугам з перепродажної підготовки продукції, проведені не обґрунтовано та всупереч чинному законодавству. Стосовно доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи додаткових угод, які б передбачали можливість зарахування (взаємозаліку) зустрічних однорідних вимог по договорам поставки та надання послуг, то судова колегія останні відхиляє, оскільки сторони вправі самостійно визначати та регулювати договірні відносини між собою. Податковий орган мав можливість провести зустрічні перевірки контрагентів відповідача та з`ясувати достовірність відображеної у наданих позивачем документах інформації, але таким правом не скористався. В розрізі викладеного, судом першої інстанції доцільно відзначено, що порушення сторонами договірних відносин, цивільного або господарського законодавства в частині, яка регулює взаємовідносини між ними, не обумовлює виникнення податкових зобов`язань для сторін. Щодо безпідставного включення позивачем до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік до складу інших витрат суму витрат по послугах з передпродажної підготовки товару, які фактично позивачем не понесені та не підтверджені жодними первинними документами, чим завищено суму інших витрат на 382610,22 грн, судова колегія відзначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, вказане порушення мало місце в зв`язку з завищенням позивачем суми витрат безпосередньо пов`язаних з отриманим доходом, а саме : витрати, зазначені у графі 7 «Інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» на 382610,22 грн, в результаті віднесення до складу інших витрат суму по послугах з передпродажної підготовки товару, які фактично останнім не понесені та не підтверджені будь-якими первинними документами. Натомість, в матеріалах справи (а.с.59, т. І) міститься пояснювальна записка позивача від 29 грудня 2016 року вих. №1080, про те, що в структурі валових витрат «Послуги по перепродажній підготовці» - це взаємозалік за надані послуги контрагентам, а це в свою чергу оплата за отриманий товар: ТОВ «Клуб Сиру», ТОВ «Еко», ТОВ «Імперія жирів» ТОВ «МК «Галичина». В податковій декларації про майновий стан і доходи частково на суму цих послуг оплата за отриманий товар помилково включена в статтю витрат «Інші витрати». Але загалом валові витрати не завищені та не задвоєні на цю суму. Тобто, суд першої інстанції вірно наголосив, що фактично до складу витрат включена вартість придбаного позивачем товару, оплачена шляхом зарахування зустрічних вимог між постачальниками і покупцем. При цьому, ні в Акті перевірки, ні під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем, апелянтом у справі, не доведено, що товар, який придбавався позивачем у постачальників, не був отриманий, або що такий товар, отриманий безоплатно. Відтак, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що твердження відповідача, що маркетингові послуги та послуги з передпродажної підготовки позивачем не надавалися, спростовується наявними у матеріалах справи доказами. У випадку ж встановлення безоплатного отримання позивачем товарів, за які, згідно позиції відповідача, він не міг провести розрахунок шляхом зарахування зустрічних вимог за надані послуги, податковий орган зобов`язаний був визначити грошове зобов`язання з податку на доходи з вартості таких товарів, тобто встановити заниження грошових зобов`язань з такого податку. Однак, таких висновків під час перевірки зроблено не було. Таким чином, сукупність встановлених у справі обставин та наявних доказів дає підстави судовій колегії погодитись з висновком суду першої інстанції, що висновки податкового органу про завищення позивачем витрат є помилковими, а тому податкове повідомлення - рішення від 10 січня 2017 року №0000011302, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 січня 2017 року № Ф-0000031302 та рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2017 року № 0000041302 правомірно визнані судом першої інстанції протиправними та скасовані. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти встановлені судом першої інстанції, які засвідчені вищевказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Окрім того, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.