Постанова 4856 № 560/11185/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/11185/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 09 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги. - зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 календарних років. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу №591-ос від 27.12.2022 припинено (розірвано) контракт та капітана ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме як військовослужбовицю-жінку, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років відповідно до відомостей, викладених у вказаному витязі з наказу, станом на 27.12.2022 складає: - календарна - 18 років 04 місяці 29 днів, - пільгова - 07 років 02 місяці 18 днів, - всього: 25 років 07 місяців 17 днів. Оскільки позивачка при звільненні не отримала одноразової грошової допомоги, пона звернулася із цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII). Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічна правова норма міститься в абзаці 4 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок №393). Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги. Суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби. Законом України №2169-IX від 01.04.2022 "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу» доповнено підпунктом "г". Згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): - у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; - у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; - військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; - військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звільнена з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а вислуга років станом на день звільнення (27.12.2022) становила 25 років 07 місяців 17 днів, з яких: календарна - 18 років 04 місяці 29 днів, пільгова - 07 років 02 місяці 18 днів. Отже враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через сімейні обставини або інші поважні причини (військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) за наявності вислуги років - 25 років 07 місяців 17 днів, з яких: календарна - 18 років 04 місяці 29 днів, пільгова - 07 років 02 місяці 18 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 26.08.2022 та при проведенні з нею повного розрахунку грошового забезпечення, останній не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 25% в місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Підставою для невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідач зазначає ту обставину, що у переліку сімейних обставин, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" немає такої фактичної підстави, яка передбачена у наказі про звільнення ОСОБА_1 (військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку). Разом з тим, таке твердження відповідача суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" доповнено підпунктом "г" згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" №2169-IX від 01.04.2022, яким таку сімейну обставину передбачено (абзац 8 підпункту "г" частини 5 статті 26 вказаного Закону). При цьому Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України. При цьому, суд вважає необґрунтованим та помилковим твердження позивача, що вона набула право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з наступних підстав. Як зазначалось вище, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше виплачується, серед іншого у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. Тобто ключовою умовою у даному випадку є саме настання особливого періоду, що передбачає звільнення за пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу» - під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): Натомість, позивач звільнена з військової служби не під час особливого періоду (пункт 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу") а саме за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації. Тобто ключовою умовою є введення воєнного стану. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на території України введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та діяв станом на день звільнення позивача з військової служби. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 при звільненні з військової служби не набула право на отримання передбаченої абзацом 1 частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Натомість, позивач має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.