Постанова 4803 № 204/3383/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/800/24 Справа № 204/3383/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Урсаленко Олександр Миколайович, до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, -за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ 07 березня 2023 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Урсаленко Олександр Миколайович, до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Позов мотивовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 19.02.1993 по 08.04.2021. Весь період трудової діяльності він піддавався впливу несприятливих умов праці, що призвело до погіршення його стану здоров`я. Наказом від 08.04.2021 №281ок позивача було звільнено з ПрАТ «Шахтоуправління Покровське» згідно ст.38 КЗпП України. У зв`язку із професійним захворюваннями позивачу було встановлено третю групу інвалідності та втрату працездатності в розмірі 65%. Внаслідок виявлених професійних захворювань позивач відчуває суттєві незручності, свою неповноцінність, постійне хвилювання та емоційну напругу, що призводить до погіршення стосунків в родині та з оточуючими. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ 09 жовтня 2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Урсаленко Олександр Миколайович, до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. з утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У жовтні 2023 року, не погодившись із вказаним рішенням, відповідачем ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 65 000 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що не погоджується з рішенням в частині суми стягнення відшкодування моральної шкоди. Вважає, що присуджена судом позивачу компенсація моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. є занадто великою, порівняно із його моральними стражданнями. Поза увагою суду залишився той факт, що позивач протягом всього періоду роботи на підприємстві ніяких скарг щодо стану свого здоров`я не заявляв, обов`язкові медичні огляди проходив регулярно та за їх результатами його було визнано здоровим та придатним для роботи. І тільки після звільнення позивач «раптово» виявив у себе цілу низку професійних захворювань. Відповідач вказує, що ним застосовуються засоби індивідуального захисту, впроваджуються прогресивні технології з метою мінімізації впливу шкідливих факторів, з якими неминуче має справу кожен працівник гірничо-видобувної галузі. Але жоден засіб індивідуального захисту не може абсолютно убезпечити працівника від впливу шкідливого фактору, якщо сам працівник не докладає зусиль для збереження свого здоров`я. Позивач протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров`ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для розвитку в нього цих професійних захворювань. Навіть суттєве погіршення стану здоров`я не змусило позивача змінити професію, пройти навчання новій професії. Зазначене свідчить про недбале ставлення позивача до свого здоров`я та суто матеріальний інтерес до вирішення цієї справи. Позивач при працевлаштуванні до відповідача знав про наявність в нього хронічних захворювань, усвідомлював, що під час роботи в шкідливих та небезпечних умовах дані хвороби будуть розвиватися, проте під час проходження обов`язкового вступного медичного огляду приховав від адміністрації відповідача даний факт. За результатами проходження обов`язкових щорічних медичних оглядів був визнаний придатним до роботи. Тому відповідач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст.1193 Цивільного кодексу України. Просить взяти до уваги, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності, яка є робочою. Тобто він у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями та травмою не позбавлений права на працю. Крім того звертає увагу, що позивачу органом Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, що компенсували йому втрачений заробіток. Позивач не позбавлений засобів до існування та задоволення власних потреб, оскільки також отримує пенсію. Моральні страждання позивача повинен полегшувати вже той факт, що йому не потрібно знову заради соціальних виплат займатися важкою та небезпечною працею. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від адвоката Урсаленко О.М. в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції на є законним. А апеляційна скарга на думку адвоката не підлягає задоволенню. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 200 000 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем в період з 19.02.1993 року по 31.03.2021 року, наказом від 08.04.2021 року № 281кз, звільнений за власним бажанням та у зв`язку з виходом на пенсію. 14.06.2022 за результатами проведеного розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було складено Акт за формою П-4, ОСОБА_1 було встановлено діагнози: пневмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом II ст. в фазі затихаючого загострення ЛН І-ІІ ст. Хронічна радикулопатія L5SI праворуч в ст. затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, гіпертонічна хвороба І ст. СН 0, Ризик

2. Хронічне професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - пил, фізичне навантаження, робоча поза. Згідно довідок МСЕК від 01.09.2022, позивачу первинно безстроково встановлено 65% втрати працездатності за сукупністю професійних захворювань, він визнаний інвалідом третьої групи, інвалідність встановлена безстроково. В зв`язку з цим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про відшкодування моральної шкоди. Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов`язку Фонду відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами статті 237-1 КЗпП України Судом встановлено, що тяжкі та шкідливі умови праці призвели до професійного захворювання позивача, у зв`язку з чим йому заподіяно моральну шкоду. Позивач зазнав і продовжує зазнавати дуже сильного фізичного болю і страждань, після одержання інвалідності і втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму. Внаслідок професійного захворювання він втратив нормальні життєві зв`язки і йому доводиться приймати додаткові зусилля для організації свого життя, він не може реалізовувати в повній мірі свої повсякденні заняття, звички та бажання. Вищевикладені обставини негативно відбиваються на його душевному стані. Він відчуває душевні страждання та переживання, у нього з`явилося почуття тривоги перед майбутнім, особливо з урахуванням наслідків захворювань та тяжкого стану його здоров`я. Виходячи із наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і позивач має право на її відшкодування. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховував ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров`я позивача, те, що професійна працездатність в зв`язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 65%, позивач визнаний інвалідом третьої групи безстроково. Виходячи з вищевикладеного, суд вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв`язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Прийнявши до уваги розмір втрати професійної працездатності ОСОБА_1 та встановлення йому третьої групи інвалідності безстроково, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, характер та обсяг фізичних і моральних страждань, а також конкретні обставини по справі, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 100 000 грн. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Згідно з усталеною практикоюЄвропейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: