Постанова 4817 № 607/1467/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1467/23Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В. Провадження № 22-ц/817/71/24 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 січня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., за участі секретаря Сович Н.А. та сторін представника Тернопільського відділу ДВС у Тернопільському району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойка Д.О., відповідачки ОСОБА_1 та її представників адвокатів Богачука Я.О., Веремчука В.В.; представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Кноль П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/1467/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року, ухваленого суддею Марциновською І.В., у справі за позовом головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, В С Т А Н О В И В: у січні 2023 року Головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Польська Т.М. в інтересах ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просила визначити, що частка майна боржника ОСОБА_3 у домоволодінні загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_1 , становить 1/2 частка. В обґрунтування позову посилається на те, що на примусовому виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 59406637 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18, виданого 07.05.2019 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, на підставі якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягуються кошти у розмірі 96000,20 долара США та судовий збір у сумі 8810 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем 25.06.2019. Станом на 12.01.2023 заборгованість ОСОБА_3 у межах виконавчого провадження становить 47764,82 долара США та 8810 грн, що відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним Банком України, станом на 12.01.2023 становить 1755502,60 грн. Державний виконавець зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. 30.09.1989 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.06.2010 у справі № 4193/10. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 320036818 від 12.01.2023 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації вказане вище домоволодіння було збудоване у 2001 році, а технічний паспорт на даний об`єкт був виданий 09.04.2004. Державний виконавець вважає, що оскільки зазначене домоволодіння, яке зареєстроване за ОСОБА_1 , створене у період з 2001 року до 2004 року, тобто під час її перебування в зареєстрованому шлюбі з боржником ОСОБА_3 , останній набув право власності на 1/2 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому факт реєстрації цього майна за ОСОБА_1 у 2012 році, тобто після розірвання шлюбу, не позбавляє ОСОБА_3 відповідної частки у праві спільної власності. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року позов головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, задоволено повністю. Визначено, що частка майна боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домоволодінні загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_1 , становить 1/2 частка. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.01.2023, у виді заборони ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме 1/2 частки домоволодіння загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що посилаючись на декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, місцевий суд не мав правових і законних підстав вважати будинок введеним в експлуатацію за час шлюбу із ОСОБА_3 , оскільки з посиланням на цю декларацію датою введення будинку в експлуатацію є 03.09.2012, що явно і очевидно виходить за період перебування ОСОБА_3 в юридичному шлюбі (30.09.1989 28.12.2010). Тому, визнаючи будинок введеним в експлуатацію за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд передусім допустився неправильного застосування норм матеріального права. Окрім того, суд допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи. Право власності на нерухоме майно виникає не з моменту його побудови, і навіть не з дня введення його в експлуатацію, а з моменту державної реєстрації права власності. Це передбачено абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, яка прямо називається Набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва. Місцевий суд зіслався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17. Однак обставини цієї згаданої справи відмінні від обставин даної справи. Також не може буди доказом у справі довідка видана Великоберезовицької селищної ради, оскільки вона не містить інформації що житловий будинок належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в ній не зазначено ні площі будинку, ні рівня його готовності. Сам факт того, що будинок числиться не означає повну готовність будинку, здачу його в експлуатацію. Зрештою, навіть у довідці будинок числиться лише за нею, а не за нею і ОСОБА_3 . Тож довідка не дає можливість встановити дійсні обставини справи. Тому місцевий суд, вказавши цю довідку, як одну з підстав визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 Будинку, допустився порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Звернення державного виконавця з позовом у даній справі було передчасним, оскільки виконавець не довів, що у ОСОБА_3 , як у боржника, відсутні кошти. Водночас із відкритих джерел видно, що ОСОБА_4 являється директором, власником і бенефіціаром ряду діючих юридичних осіб. Факт того, що ОСОБА_3 перебуває в трудових відносинах із суб`єктами господарювання, означає, що у боржника має бути дохід (як мінімум, у формі заробітної плати). Крім того, оскільки ОСОБА_3 є власником ряду ТОВ, він може отримувати дохід від їх діяльності. Окрім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_3 є зареєстрованим співвласником іншого житлового будинку, на який виконавцем навіть не накладався арешт. За таких обставин, знаючи, що в боржника є інше нерухоме майно, за рахунок якого можна здійснити стягнення, звернення державного виконавця до суду із позовом про поділ будинку є явно передчасним. Більше того, такий поділ її будинку є непропорційним втручанням в мирне володіння майном в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Місцевим судом не враховано, що у завершення будівництва будинку вона вклала особисті кошти, і завершила будівництво без участі ОСОБА_3 . З огляду на це частки в будинку ніяк не могли бути рівними. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що суд першої інстанції об`єктивно відхилив доводи представника відповідача щодо неналежності первинних технічних документів на спірне нерухоме майно у зв`язку з відсутністю оригіналів, зокрема декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП 8212155018. У разі сумніву в автентичності декларації про готовність об`єкта до експлуатації, відповідач повинен був надати суду її оригінал. Проте ним таких дій не вчинено, а відтак ставити під сумнів її автентичність, не спростовуючи таких доводів, є некоректним. Згідно відомостей, наданих Тернопільським районним госпрозрахунковим БТІ, які знаходяться у виконавчому провадженні (копія технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ), декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначено, що будівництво спірного будинку було розпочато і завершено в 2001 році. Технічний паспорт на будинок був виданий 09 квітня 2004 року. За таких обставин, створення об`єкта нерухомого майна (його фактичне набуття подружжя) відбулося за час зареєстрованого шлюбу і є спільною сумісною власністю, та підлягає поділу між ними у рівних частках. Тернопільський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначили, що згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Як випливає із наданих державним виконавцем документів спірне майно побудоване в 2001 році. Тобто набуте подружжям під час шлюбу. До державної реєстрації даного майна в 2012 році в спільній сумісній власності подружжя у відповідності до вимог ст. 331 ЦК України перебувало таке саме майно (домоволодіння) із правовим статусом будівельних матеріалів. Після державної реєстрації дане майно набуло правового статусу нерухомого майна і відповідно в праві спільної сумісної власності подружжя продовжило знаходитися те саме майно тільки з іншим правовим статусом. Тому сам факт державної реєстрації спірного майна за апелянтом, уже після розлучення у відповідності до чинного законодавства ніяк не впливає на право власності іншого співвласника-боржника ОСОБА_3 . Інших належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції апелянт не надає, лише посилається на усні домовленості із боржником (позивачем) ОСОБА_5 . Щодо можливої зареєстрованої за боржником частки у праві власності на інший житловий будинок. Апелянт у скарзі зазначає, що у боржника за його інформацією є частка в іншому майні, а саме: 1/2 у житловому будинку. Дані аргументи спростовуються наступним. Із наданого разом з апеляційною скаргою витягу про право власності на житловий будинок не можливо однозначно встановити чи співпадають дані другого співвласника із даними боржника, оскільки відсутній індивідуальний податковий номер особи співвласника ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, укладений в 2007 році. Тобто під час зареєстрованого із апелянтом шлюбу (1989-2010 pp.) Таким чином при зверненні стягнення на дане майно (якщо воно дійсно належить боржнику) державний виконавець має право звернутися до суду для виділення частки боржника у майні подружжя. І ця частка виходячи із презумпцій, встановлених Сімейних кодексом України буде становити половину від можливо зареєстрованого за боржником майна, або 1/4 від всього майна. Така дрібна частка в майні як 1/4 житлового будинку не має відповідної привабливості, для потенційних покупців арештованого майна, крім того виходячи із суми залишку боргу (47764,82 дол. США та 8810 грн) за рахунок такої частки неможливо покрити увесь залишок боргу. Щодо передчасності звернення державного виконавця із позовом на яке посилається апелянт у скарзі. В чинному законодавстві відсутнє поняття передчасності вчинення державним виконавцем будь яких процесуальних дій, в тому числі і звернення до суду для виділення частки в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами. Крім того зазначаємо, що у разі порушення державним виконавцем порядку черговості звернення стягнення на майно, такі дії державного виконавця мають окремий порядок оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень і на думку Відділу не можуть впливати на результати розгляду звернень виконавця до суду для вирішення питання про виділення частки боржника у майні. ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що виносячи рішення про визнання за ним частки у майні, суд не врахував тієї обставини, що на даний час відсутня необхідність визначення такої частки, оскільки державним виконавцем в рахунок погашення заборгованості передано стягувачу 1/2 частки житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , вартість якого значно перевищує суму боргу. Таким чином, оскільки у державного виконавця відсутня оцінка його майна, переданого стягувачу, то відповідно і відсутня сума боргу, для погашення якого необхідно звернення стягнення на інше майно, зокрема на 1/2 частку домоволодіння у смт. Велика Березовиця. Крім того, заперечуючи щодо позову, він фактично визнав пояснення ОСОБА_1 про те, що будинок будувався за її кошти. Після розірвання шлюбу знаючи, що будинок зареєстрований на її ім`я, він не звертався до суду з позовом про визнання за ним права власності на частину цього будинку, що свідчить про його згоду щодо власника будинку. Виносячи рішення про визнання за ним частки у будинковолодінні, суд здійснив втручання у його майновий стан без належної для цього підстави, оскільки борг ним погашений повністю і встановлення іншого мого майна для подальшого стягнення - являється безпідставним. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники адвокати Богачук Я.О. та Веремчук В.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній. Представник Тернопільського відділу ДВС у Тернопільському району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойко Д.О. та представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Кноль П.М. у судовому засіданні апеляційної скарги ОСОБА_1 не визнали, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився і не повідомив причин неявки, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600063002736. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 07.05.2019 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 96000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8810 грн (т. 1 а.с. 16). 25.06.2019 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Лірук І.П. відкрито виконавче провадження № 59406637 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 96000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8810 грн (т. 1 а.с. 17). 25.06.2019 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Лірук І.П. винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 59406637, якою накладений арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 18). Згідно з відомостями про рух виконавчого провадження № 59406637 (т. 1 а.с. 8-14) станом на даний час вказане виконавче провадження перебуває на примусовому виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Станом на даний час, у боржника ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження № 59406637 наявна заборгованість, що свідчить про те, що судове рішення боржником не виконане. В обґрунтування даного позову державний виконавець зазначив, що домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстроване за ОСОБА_1 , створене у період перебування боржника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі. Відтак боржник набув право власності на 1/2 частку вказаного домоволодіння як на спільне майно подружжя, а тому відповідно до положень ч. 6 ст. 48 Закону наявні підстави для визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами. 30.09.1989 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, про що відділом ЗАГСу міськвиконкому м. Тернополя складений актовий запис 1458. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 21). Аналогічні відомості вбачаються з актового запису про шлюб № 1485 від 30.09.1989 (т. 1а.с. 19). 28.12.2010 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського районного управління юстиції складений актовий запис

132. Указане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 21 зв.бік) та актовим записом про розірвання шлюбу № 132 від 28.12.2010 (т. 1а.с. 20). Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599 від 26.01.2004 (т. 1 а.с. 23 зв.бік) за ОСОБА_1 рахується житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП18212155018, будівництво індивідуального (садибного) будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було розпочато та закінчено у 2001 році. Датою видачі технічного паспорта є 09.04.2004 (а.с. 24-25). Відповідно до копії виписки з рішення виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 78 від 02.10.2012 вирішено оформити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .. Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 27.11.2012 Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області (т. 1 а.с. 26), та копією витягу про державну реєстрацію прав № 36428512, який виданий 27.11.2012 Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації (т. 1 а.с. 26 зв.бік), за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що домоволодіння загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , побудоване та введене в експлуатацію під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, а відтак належить останнім на праві спільної сумісної власності як подружжю у рівних частках. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень СК України, з урахуванням відповідних положень ЦК України, цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України. Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла до 01.01.2004, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Аналогічна норма закріплена у статті 60 СК України. Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 63 СК України). Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р., спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закону) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.09.1989 по 28.12.2010. Домоволодіння загальною площею 330,8 кв.м, яке розташоване в АДРЕСА_1 побудоване під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, а відтак належить останнім на праві спільної сумісної власності як подружжю у рівних частках. Факт того, що спірний будинок був збудований під час шлюбу підтверджується копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якої видно, що будівництво вказаного будинку з господарським будівлями та спорудами розпочато та закінчено у 2001 році, датою видачі технічного паспорта є 09.04.2004 (т. 1 а.с. 24-25), а також копією довідки, виданої виконавчим комітетом Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599 від 26.01.2004, з якої вбачається, що за ОСОБА_1 рахується житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.23 зв.бік). Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, про те, що після розірвання шлюбу, вони з ОСОБА_3 усно визначили, що вказаний будинок залишиться за нею, та їхнім сином, а решту майна набутого під час шлюбу залишиться за позивачем (боржником), оскільки не підтверджено жодним доказом. Навпаки як видно з позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, яка згідно ухвали Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.03.2023 перебуває на розгляді в суді, що позивач ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя і виділити їй будинок за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 5200000 грн. Вказаним фактом також спростовуються доводи відповідача ОСОБА_1 , що спірний будинок вона самостійно добудовувала та набула права особистої приватної власності на нього у 2012 році, тобто після розірвання шлюбу. Також не доведено заявницею належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами те, що спірний будинок вона самостійно добудувала у 2012 році, коли здійснювала його державну реєстрацію. Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушень норм процесуального права, а саме те, що місцевий суд покликається на копію, а не оригінал декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 - замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації. Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру. Після проведення реєстрації один примірник декларації повертається замовнику (його уповноваженій особі) особисто або рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення, другий - залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який її зареєстрував. Копія декларації, яка подана в паперовій формі, зберігається в органі державного архітектурно-будівельного контролю. За таких обставин, у разі сумніву в автентичності декларації про готовність об`єкта до експлуатації, відповідач повинен був надати суду її оригінал. Проте як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції ні в апеляційний суд не подала оригіналу декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП 8212155018. Судом першої інстанції було вжито заходи з метою витребування від Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації для огляду у судовому засіданні оригіналу декларації про готовність об`єкта експлуатації, яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, з відповіді Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації № 259 від 03.06.2023 вбачається, що останнє позбавлене можливості надати оригінал витребуваного доказу, оскільки в матеріалах інвентарної справи міститься тільки його копія (т. 1 а.с. 198). Також колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника, що місцевий суд необґрунтовано визнав спірний будинок майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки право власності на нерухоме майно виникає не з моменту його побудови, і навіть не з дня введення його в експлуатацію, а з моменту державної реєстрації з огляду на те, що в оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в даному випадку - зведення будинку під час шлюбу. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.08.2021 у справі № 355/1060/16. Крім цього, потрібно зазначити, що відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, зокрема твердження ОСОБА_1 про те, що вона була змушена добудувати спільно із сином будинок, а також те що коштів для завершення будівництва не вистачало, тому у 2007 році вона продала належну їй квартиру і будинок було фактично збудовано у 2012 році, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи. Не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_1 про те, що при поділі будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 частки в майні не можуть бути рівними. Так, при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України). Однак про наявність будь-яких підстав для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суду не було доведено. Щодо посилання заявника на те, що звернення державного виконавця з позовом у даній справі було передчасним, оскільки виконавець не довів, що у ОСОБА_3 , як у боржника, відсутні кошти, не заслуговують на увагу з огляду на таке. В чинному законодавстві відсутнє поняття передчасності вчинення державним виконавцем будь-яких процесуальних дій, в тому числі і звернення до суду для виділення частки в майні, яким боржник володіє спільно з іншими особами. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень та порушує права стягувача, який за наявності відповідного судового рішення позбавлений можливості відновити свої порушені права впродовж тривалого часу. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 08 січня 2024 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів