Постанова 4857 № 500/1832/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1832/23 пров. № А/857/17509/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м.Тернопіль 15 серпня 2023 року, повне судове рішення складено 15 серпня 2023 року, у справі №500/1832/23 за позовом ОСОБА_1 до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 05.05.2023 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), просила: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2023 по 12.04.2023; зобов`язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2023 до дня фактичного розрахунку 12.04.2023. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щод не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2023 по 12.04.2023. Стягнуто з Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати належних їй на день виключення зі списків особового складу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) коштів за період з 03.03.2023 до 12.04.2023 в сумі 5 000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Суд першої інстанції вказав, що спеціальне законодавство, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців. Суд першої інстанції зазначив, що в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) мала провести повний розрахунок по виплатах нарахованих як складові грошового забезпечення, так і компенсацій за речове майно, за піднайом житла. Суд першої інстанції, виходячи з принципу пропорційності, вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку як міру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 виплат. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виплати від 18.03.2023 та від 13.04.2023 не стосуються грошового забезпечення та не можуть бути підставою для позовних вимог щодо середнього заробітку. Скаржник зазначає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, що не враховано судом першої інстанції. Скаржник вказує, що при звільненні позивача з військової служби, відповідачем належним чином та в повному обсязі здійснено виплату грошової компенсації, а тому в позовним вимогах слід відмовити в повному обсязі. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 Наказом голови Державної прикордонної служби України від 21.02.2023 № 232-ОС звільнена з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини (а.с.9) Згідно з наказом Державної прикордонної служби України від 02.03.2023 № 284-ОС ОСОБА_1 виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного центру медіакомунікацій Державної прикордонної служби України (а.с.10). Під час проходження військової служби та звільнення ОСОБА_1 перебувала на усіх видах забезпечення в Окремій комендатурі охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). Після звільнення та виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення Окремою комендатурою охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) проведено такі нарахування та виплати у відповідні дати: 08.03.2023 виплачено компенсацію за неотримане речове майно у сумі 63 030,97 грн (нараховано 63 990,83 грн), 15.03.2023 виплачено 137 829,38 грн (нараховано 139 928,30 грн), що включає грошове забезпечення за два дні березня 2023 року 3 022,55 грн, компенсацію за невикористану відпустку 64 027,51 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення 46 849,40 грн та індексацію грошового забезпечення за період із жовтня 2015 року по лютий 2018 року 26 028,84 грн; 18.03.2023 проведено виплату у сумі 4 321,24 грн за піднайом житла за лютий 2023 року (без відрахувань ПДФО та військового збору сума становила 5 368,00 грн), 13.04.2023 проведено виплату у сумі 278,79 грн за піднайом житла за два дні березня 2023 року (без відрахувань ПДФО та військового збору сума становила 346,23 грн). Вважаючи, що оскільки виплату грошового забезпечення у день виключення з списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини не проведено, то відповідно до статті 117 КЗпП України є право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (пункт 293 Положення). Таким чином, на день виключення зі списків особового складу частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції доходить висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20). Відповідно до статті 116 КЗпП України, в редакції чинній на час виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, аргументи скаржника, що виплати від 18.03.2023 та 13.04.2023 не стосуються грошового забезпечення та не можуть бути підставою для позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень (далі - Порядок № 450), яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил та згідно з пунктом 2 якого грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який встановлений цим Порядком. Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, зокрема, виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки). Отже, в день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) мала провести повний розрахунок по виплатах нарахованих як складові грошового забезпечення, так і компенсацій за речове майно, за піднайом житла. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що розрахунок з позивачем проведено 08.03.2023, 15.03.2023, 18.03.2023, 13.04.2023, тоді як зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення позивача виключено з 02.03.2023, тобто остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, в якій сформовано такий правовий висновок: «Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.» Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Відповідно до положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги. Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100). Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд апеляційної інстанції зауважує, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 правова позиція суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу). Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції, на переконання суду апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 03.03.2023 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 12.04.2023 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та становить 40 календарних днів. Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки про доходи від 27.06.2023 №159, грошове забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням складало: січень 2023 28 883,40 грн., лютий 2023 46 849,40 грн. Кількість календарних днів у січні 2023 - 31 день, у лютому 2023 - 28 днів. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1283,61 грн.: 28 883,40 грн. + 46 849,40 грн. = 75 732,80 грн./59 днів (31+28). Суд апеляційної інстанції погоджується, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку як міру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 виплат. Вказаний розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок, на переконання суду апеляційної інстанції, є співмірним з урахуванням розміру суми по компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім грошовим забезпеченням та період за який вона підлягає сплаті. До того ж, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідні виплати здійснено відповідачем самостійно та добровільно, без рішення суду. Такий узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки виплати належних їй на день виключення зі списків особового складу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) коштів за період з 03.03.2023 до 12.04.2023 в сумі 5 000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп). Щодо аргументів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статею 122 КАС України, то суд апеляційної інстанції вважає аргументи апеляційної скарги в цій частині безпідставними, оскільки про порушення своїх прав в частині невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби позивач дізнався 13.04.2023, коли відповідач провів остаточний розрахунок, з позовом до суду позивач звернувся 29.04.2023, тобто в межах встановленого частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки розрахунку при звільненні, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року у справі №500/1832/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко