Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 158/3675/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Поліщук С.В. 27 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 158/3675/23 пров. № А/857/23322/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Гранат В.В. представника апелянта: Рудницького Р.М. представника відповідача: Самолюка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року у справі № 158/3675/23 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до AWAIS MUSHTAQ AHMAD про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, - ВСТАНОВИВ: 20.11.2023 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до громадянина Ісламської Республіки Пакистан MUHAMMAD AWAIS MUSHTAQ AHMAD, у якому просив суд: - продовжити строк затримання на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 . Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.11.2023р. скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю. Представник апелянта, Рудницький Р.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених. Представник відповідач, ОСОБА_2 в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2022р. в 16 год. 15 хв. на напрямку Вичівка на відстані 500 метрів від державного кордону затримано групу осіб, одним з яких був громадянин, що назвався громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 , який незаконно перетнув держаний кордон України. 28.11.2022р. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомир, яке Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023р. залишене без змін, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. 16.05.2023р. начальник 9-го прикордонного загону ім. Січових Стрільців (військова частина НОМЕР_1 ) Рудницький Р.М. прийняв рішення про примусове видворення з території України громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 . Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2023р. відмовлено в позові Військової частини НОМЕР_1 до AWAIS MUSHTAQ AHMAD про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, (справа №158/1648/23). 05.07.2023р. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2023р. у справі №158/1648/23 скасовано та продовжено строк затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 на 6 (шість) місяців. ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. п.7-п.10 ч.1 ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку. Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше ні встановлено законом. В п.7 ч.1 ст.1 Закону, ст.15 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства видно, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. В п.16 ч.1 ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства видно, що паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною. Згідно п.1 розділу VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена наказом МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Служби безпеки України 23.04.2012р. №353/271/150, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21.05.2012р. № 806/21119, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Отже, ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців чи осіб без громадянства здійснюється з обов`язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них. п.14 ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. ч.1 ст.9 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому прядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами. Згідно ч.1 ст.15 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, в`їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. В абз.1 ст.26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства видно, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до ч.4 ст.30 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення ( реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців. ч.1,ч.2 ст.289 КАС України визначає що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилитиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви. Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України визначено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. п.1, п.7 Положення про Державну міграційну службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 встановлено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні. Із змісту ст.ст.13,14 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні видно, що свобода пересування та вільний вибір місця проживання обмежується щодо іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України. Вирішуючи питання про те, чи є обставини, пов`язані з обмеження/зупинення авіасполучення з певною державою, такими, що унеможливлюють примусове видворення іноземця, який незаконно перебуває в Україні, та є підставою для продовження строку його затримання, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20 дійшов висновків, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у ч.13 ст.289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що неможливість забезпечити примусове видворення громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 у шестимісячний строк з дня його затримання і розміщення в ПТПІ, 9 пов`язано з відсутністю будь-якого авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та зумовленими цією обставиною труднощами в забезпеченні транзитного проїзду іноземця до Ісламської Республіки Пакистан через треті країни (Республіку Польщу, Угорщину, Румунію, Словацьку Республіку або Республіку Молдова) не є підставою для продовження строку затримання іноземця в порядку ч.13.ст.289 КАС України. Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про вжиття заходів для забезпечення виконання рішення про примусове видворення іноземця є безпідставними, оскільки це не є підставою для продовження строку затримання іноземця, особу якого ідентифіковано. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 26 вересня 2023р. (справа № 158/1645/23, провадження №К/990/25792/23). З моменту постановлення Рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023р. (судова справа №158/1648/23, провадження №А/857/9387/23), яким продовжено строк затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення, жодної дії із сторони НОМЕР_2 прикордонного загону імені Січових Стрільців ( військова частина НОМЕР_1 ) вчинено не було та відповідних доказів матеріали справи не містять. Одночасно, варто звернути увагу і на те, що відсутність можливості виконати судове рішення про примусове видворення іноземця за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача. Крім того, продовження строку затримання іноземця без належних та вичерпних на те підстав не відповідає ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки покладає додаткові обов`язки, що мають наслідком обмеження свободи пересування, які мають забезпечуватись саме з боку держави - відповідним міграційним органом. п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25.06.1996р.) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06.03.2001р.) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля. Тобто, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. За таких обставин, враховуючи, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, можливе лише за їх наявності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року у справі № 158/3675/23 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 29.12.2023р.