Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5549/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2023 р. Справа № 440/5549/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/5549/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , апелянт), в якому просив: - визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати йому за період з 01.01.2016 по 01.03.2019 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі Закон № 1282-XII), Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 (надалі Порядок №1078), з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року; - зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2019, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону № 1282-XII, Порядку №1078. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 01 березня 2019 року. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та за період з 01 грудня 2018 року по 01 березня 2019 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції того, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, а також того, що відповідно до статті 5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Зазначає, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 слід вважати грудень 2015 року, оскільки зміни до Постанови № 1078, якою визначається порядок нарахування індексації, внесено 09.12.2015. Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач правом подання відзиву на позов не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у період з 01.01.2016 по 24.04.2020 у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2020 №89 майора ОСОБА_1 - начальника розвідки штабу ВЧ НОМЕР_1 , згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2020 № 239 звільнено у запас, відповідно до п.п. «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". З 24.04.2020 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Представник позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_1 зі зверненням стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. На вказане звернення стосовно індексації грошового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 листом від 23.05.2022 №326 проінформувала про відсутність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі Закон № 2011-XII), Порядку №1078. Зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у Міністерства оборони України не було. Вважаючи протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 з урахуванням базового місяця - березень 2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2019, відповідно до вимог законодавства є протиправною. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Закон 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до ст. 1-2 Закону 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно із ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Відповідно до ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Законом № 1282-XII визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Згідно зі ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Частинами 1 та 5 статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України № 76-VIII від 28.12.2014 статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII, у редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017, чинній з 11.10.2017, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Статтею 6 Закону № 1282-XII встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Статтею 6 Закону № 1282-XII, у редакції Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28.12.2007 встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Текст статті 6 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 зміну, визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008. Згідно зі ст. 4 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 911-VIII від 24.12.2015, який набув чинності 01.01.2016, внесено зміни у частині 1 статті 4 Закону № 1282-XII цифри "101" замінити цифрами "103". Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-XII, у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок № 1078. Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, у тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Згідно із п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту. Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці 2 пункту 1-1 Порядку № 1078, та цифри "101" замінено цифрами "103. Абзац 2 пункту 1-1 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016. Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення. Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 1013 від 09.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Тобто, відповідно до п. 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 1013 від 09.12.2015) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 за № 1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова № 1013) були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок, у зв`язку з чим з 01.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 за № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Тобто, з прийняттям Постанови від 09.12.2015 за № 1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці. Матеріали справи не мають доказів нарахування та сплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2019 індексація грошового забезпечення позивачу. Обґрунтовуючи правомірність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, відповідач зазначав, зокрема, про відсутність можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у 2016 - 2018 роках у межах наявного фінансового ресурсу. Проте, колегія суддів зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно). Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007). У рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Вказана правова позиція зазначена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17. Таким чином, відсутність бюджетних коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17 та зазначені у рішенні суду першої інстанції. Колегія суддів відхиляє також доводи відповідача про те, що у січні 2016 року військовослужбовцям Збройних Сил України, здійснено нарахування та виплату додаткових видів грошового забезпечення, внаслідок чого виконано умови, визначені абзацом першим пункту 3 постанови № 1013. Так, відповідно до абзацу першого пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" визначено, що міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Водночас за змістом пункту 5 Порядку № 1078 лише у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абз. 1). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абз. 2). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абз. 5). Таким чином спеціальним законодавчим актом, який регулює порядок індексації грошових доходів, прийняття значення індексу споживчих цін за 1 або 100 %, зміну базового місяця для подальшої індексації, зменшення (обнулення) суми індексації обумовлено саме підвищенням тарифних ставок (окладів). Збільшення інших складових заробітної плати (грошового забезпечення) без зміни тарифної ставки (окладу) не тягне зміни розрахунку суми індексації. Кабінетом Міністрів України в абзаці першому пункту 3 Постанови від 09.12.2015 за № 1013 акцентовано в першу чергу на необхідність вжиття заходів щодо підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), а також перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, адже відповідно до вимог абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 за умов підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Беручи до уваги те, що відповідачем не надано доказів про те, що у грудні 2015 року оклад позивача змінився, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не має підстав для прийняття значення індексу споживчих цін за 1 або 100 % та зміну базового місяця для подальшої індексації, натомість мав обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача із січня 2016 року у загальному порядку, виходячи із попереднього базового періоду. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Пунктом четвертим цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Таким чином, Постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців. Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року. Отже, у березні 2018 року відповідач, виходячи із положень пункту 5 Порядку № 1078, у зв`язку з підвищенням посадового окладу позивача відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", мав застосувати індекс споживчих цін, рівний 1 (100 %), та не здійснювати індексацію грошового забезпечення у місяці підвищення, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищив суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Водночас, враховуючи те, що відповідачем до моменту підвищення окладу позивача не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача, докази на підтвердження того, що розмір підвищення грошового доходу позивача перевищив суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, у зв`язку з чим індексація не проводиться, відсутні. Судовим розглядом установлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 за № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу збільшено грошове забезпечення військовослужбовців. Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року. Указ Президента України Про внесення зміни до Указу Президента України від 14.04.1999 за № 379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України набрав чинності з 01.01.2008. Таким чином, у зв`язку із прийняттям вказаної постанови базовим місцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача є січень 2008 року. Відповідно до положень Порядку № 1078, розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця, наступного за базовим. В контексті даного періоду (період з 01.01.2016 по 28.02.2018) ключовим є те, що із прийняттям Постанови від 09.12.2015 за № 1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв`язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець. Тобто, із прийняттям Постанови від 09.12.2015 за № 1013 місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України. При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийняти на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії. Суд апеляційної інстанції зазначає, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260). Відповідно до п. 2 Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. Тобто, навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру його грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач. Підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців. При цьому, доказів того, що з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2007 за № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008, та з дати підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018, прийнято інші рішення, на підставі яких відбувались підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач - до матеріалів справи не надано. Оскільки доказів підвищення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, до суду не надано та судом відповідні обставини не встановлено, суд апеляційної інстанції вважає, що при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Надалі розмір посадового окладу було змінено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018. Отже, базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 є місяць підвищення грошового забезпечення позивача - березень 2018 року. Відповідач не надав доказів нараховування та виплати позивачеві індексація його грошових доходів за період з 01.03.2018 по 01.03.2019. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Так, за даними Державної служби статистики України", розміщеними на сайті http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2018/ct/is_c/isc_u/isc2018m_u.html, індекс споживчих цін за 2018 рік складав: у січні - 101,5 %; лютому - 100,9 %; березні - 101,1; квітні - 100,8 %; травні - 100,0 %; червні - 100,0 %; липні - 99,3 %; серпні - 100,0 %; вересні - 101,9 %; жовтні - 101,7 %; листопаді - 101,4 %; грудні - 100,8%. Отже, за період з березня 2018 року по вересень 2018 року величина індексу споживчих цін не перевищувала порогу індексації. У жовтні 2018 величина індексу інфляції розрахована судом таким чином: 1.008 (Квітень 2018) *1 (Травень 2018) * 1 (Червень 2018) * 0.993 (Липень 2018) * 1 (Серпень 2018) * 1.019 (Вересень 2018) * 1.017 (Жовтень 2018) = 1.037301 = 1.037. Отже, у жовтні 2018 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації. Індекс інфляції опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» № 213 від 13.11.2018, що підтверджується за посиланням: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/indeks-spozhivchih-cin-u-zhovtni-2018-roku/. З огляду на приписи абз.1 п. 1-1 Порядку № 1078, враховуючи, що індекс інфляції опубліковано у листопаді 2018 року, індексація здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, тобто, з 01 грудня 2018 року. Враховуючи, що апелянт не надав доказів виплати позивачеві індексації його грошового забезпечення починаючи з грудня 2018 року, до дня його звільнення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нене рахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 01 березня 2019 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 3 Постанови № 1013, установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року лише за умов виконання абзацу 1 пункту 3 Постанови № 1013, тобто за умов вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати). Хоча абзацом 1 пункту 3 Постанови № 1013 і встановлено необхідність вжиття заходів для підвищення з 01.12.2015, зокрема, розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), проте, відповідного збільшення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) з 01.12.2015 не відбулось. Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що положення Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 (в редакції Постанови № 1013), якими визначено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є місяць, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці є спеціальними по відношенню до положень Постанови № 1013. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки спеціальним законом, який визначає базовий місяць для нарахування індексу споживчих цін є Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, то саме вказана постанова і підлягає застосуванню. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 01 березня 2019 року. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 10.09.2020 у справі № 200/9297/19-а. Посилання відповідача на пропуск позивачем строку для звернення до суду є безпідставним з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з цим позовом 29.06.2022. Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).). Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).). Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Відповідно до абз. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на момент звільнення позивача з військової служби (початок перебігу строку) не застосовувалися. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини 1 і 2ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2). Згідно з чинною редакцією ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Згідно з п. п. 5.4 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закон України № 2352-IX від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно з Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 до приписів ст. 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022, колегія суддів не вбачає, оскільки позов було подано до набрання чинності такими змінами. Окрім цього, відповідно до п. 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно п. 1 постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029). Оскільки станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, встановлений КМ України, тому застосування строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, не можна вважати правильним враховуючи положення п. 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21. Отже, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року по справі №440/5549/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін