Постанова Київський апеляційний суд № 359/9380/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2022 року м. Київ Справа № 359/9380/18 Провадження: № 22-ц/824/8546/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А., секретар Івасенко І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Гурез Іванни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Лупейка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Чирки С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Золочівська сільська рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, Золочівська сільська рада, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_6 а, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: Золочівська сільська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання недійсними договору іпотеки, договору про внесення змін та доповнень та визнання права на постійне проживання, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: Золочівська сільська рада, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання недійсним договору іпотеки, договору про внесення змін та доповнень та визнання права на постійне проживання, у с т а н о в и в: У листопаді 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.07.2016 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики на суму 1 104 000 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становило еквівалент 40 000 Євро. 20.09.2016 року між ними було укладено договір про внесення змін до договору позики від 01.07.2016 та збільшено розмір позики до 1 726 000 грн. У пунктах 1.1.2. та 1 цього договору сторони погодили строк повернення позики до 12 години ранку01 лютого 2017 та сплату відсотків за користування грошима в розмірі 36 % річних, щомісячно, до 01 числа.В забезпечення виконання зобов`язання за договором позики 01.07.2016 року між ним, ОСОБА_1 , та ОСОБА_8 , ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: земельна ділянка, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Гнідин, кадастровий номер 3220882601:01:015:0013 площею 0,1366 га та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 в порушення умов договору позики з 01.10.2016 року перестала сплачувати відсотки за користування коштами, внаслідок чого станом на 12.11.2018 року в неї виникла заборгованість у розмірі 4 564 793,33 грн.За наведених обставин, ОСОБА_1 просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернути стягнення на вищезазначені об`єкти нерухомого майна шляхом продажу на користь третьої особи та виселити відповідачів з будинку. У серпні 2019 року третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про визнання недійсними договору іпотеки, договору про внесення змін та доповнень та визнання права на постійне проживання. Свої вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 є її батьками. Окрім неї, дітьми подружжя ОСОБА_10 також є її брат ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Іпотечні правочини, укладені подружжям ОСОБА_10 , вчинялись без регламентованої згоди органу опіки та піклування, незважаючи на те, що у неї, позивачки, та інших неповнолітніх дітей було право на постійне користування родинною садибою. За вказаних обставин, просила суд визнати за нею право постійного проживання у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір іпотеки від 01.07.2016 року, договір від 20.09.2016 року про внесення змін до договору іпотеки від 01.07.2016 року. З аналогічними позовними вимогами до суду також звернулась третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 . У липні 2020 року ОСОБА_9 також звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень. Позовні вимоги мотивував тим, що при посвідченні спірного договору були порушені вимоги чинного законодавства України, зокрема,щодо перекладу тексту договору на мову,якою він володіє. Вказував, що він є громадянином Литви і не володіє українською мовою. При укладенні договорів йому не було роз`яснено зміст правочинів, а тому просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 01.07.2016 року, договір від 20.09.2016 року про внесення змін до договору іпотеки від 01.07.2016 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_9 про визнання недійсним договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень задоволено. Позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, договору про внесення змін та доповнень та визнання права на постійне проживання задоволено частково. Позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, договору про внесення змін та доповнень та визнання права на постійне проживання задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 01.07.2016 року, що укладений між громадянином Республіки Литва ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. № в реєстрі 4266. Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень від 20.09.2016 року до договору іпотеки від 01.07.2016 року за реєстровим № 4266, укладений між громадянином Республіки Литва ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. В задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в частині визнання права на постійне проживання відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь громадянина Республіки Литва ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 454 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь громадянина Республіки Литва ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 454 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гурез І.О. в інтересах ОСОБА_1 та адвокат Лупейко О.В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. Адвокат ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що доньки ОСОБА_7 - ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного правочину не були власниками чи співвласниками предмету іпотеки, не були в ньому зареєстровані, тому попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не вимагалось. Ппроживаючи без відповідної реєстрації на момент вчинення опспорюваного правочину в будинку з батьками, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_2 набули права користування цим будинком як члени сім`ї власника, разом з тим, останні ніколи не мали права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, а тому відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на посвідчення договору іпотеки не призвело до звуження, зменшення чи обмеження існуючого права у третіх осіб на користування будинком. Подальша реєстрація третіх осіб у вказаному будинку є незаконною, оскільки була здійснена без згоди іпотеко держателя. Також зазначила, що судом першої інстанції невірно розтлумачено положення ст.. 18 ЗУ «Про іпотеку», оскільки положення даної статті не містять вказівку про те, що іпотечний договір має містити інформацію про місцезнаходження нерезидента за межами України. 18 вересня 2014 року ОСОБА_9 отримав посвідку на постійне проживання на території України, а тому нотаріусом у відповідності до положень ст. 18 ЗУ «Про іпотеку» в договорі було зазначено саме місцезнаходження нерезидента згідно даних посвідки, а не інформацію про його реєстрацію в Республіці Литва. Необгрунтованими вважала і висновки суду першої інстанції щодо не обізнаності ОСОБА_14 з українською мовою, оскільки відповідач тривалий час проживає на території України, одружений на громадянці України. Окрім того, відповідачем на українській мові укладались не лише оспорювані правочини, а й договори дарування, про надання правової допомоги. Також, ОСОБА_4 є засновником та керівником низки юридичних осіб на території України, який особисто подає податкову та іншу звітність виключно українською мовою. Відмітила і те, що у заяві представника відповідачів, в тому числі ОСОБА_15 , від 19.08.2019 року, значиться, що відповідачі заперечують проти позовних вимог, хоча, при цьому підтверджують існування боргових зобов`язань, але не в заявлених розмірах. Також у скарзі зазначено, що ОСОБА_9 та треті особи пропустили строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору іпотеки, а суд першої інстанції допустився описки, зазначивши дату направлення вимоги про усунення порушень12.10.2007 року, оскільки усі вимоги ОСОБА_1 датовані 12.10.2017 року. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та третіх осіб із самостійними вимогами про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права на постійне проживання просила залишити в силі. Адвокат Лупейко О. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, посилався на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , не зважаючи на реєстрацію місця проживання за адресою місця проживання бабусі, фактично проживали разом із батьками. Зважаючи на положення ч.ч. 1, 2 ст. 160 СК України, вважав, що у ОСОБА_2 , ОСОБА_2 виникло і є наявним право користування родинною садибою. Просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відомовлених позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове судовіе рішення про задоволення позову. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04, 19 липня та 07 вересня 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Лупейко О.В. в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги ОСОБА_1 та зазначив, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на реально встановлених судом фактах та обставинах. Відмітив і про те, що позивачем ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту, оскільки передбачений іпотечним застереженням позасудовий спосіб звернення на предмет іпотеки, не може бути застосовано у якості судового способу захисту. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Гурез І. О. підтримали подану ними апеляційну скаргу та просили її задовольнити, проти апеляційної скарги адвоката Лупейка О. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 заперчували. Адвокат Лупейко О. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , адвокат Кузьменко В.О. в інтересах ОСОБА_7 заперечували проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , підтримали апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , та просили її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. З огляду на викладене, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга адвоката Лупейка О. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 залишенню без задоволення. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01.07.2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір позики. Згідно п.1 договору ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_5 1 104 000 грн. та ОСОБА_5 зобов`язана сплачувати ОСОБА_1 відсотки за користування позикою в розмірі 36% річних, відсотки виплачуються щомісяця 01 числа до дня повернення позики. За п.3 цього ж договору ОСОБА_5 зобов`язується повернути ОСОБА_1 зазначений у п.1 цього договору борг до 12.00 години ранку 01.01.2017 року (т.1 а.с.9) 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір про внесення змін до договору позики від 01.07.2016 та збільшено розмір позики до 1 726 000 грн. Відповідно до п.1.1.2 цього договору сторони погодили строк повернення позики до 12 год.00 хв. 01.02.2017 року (т.1 а.с.10). 01.07.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_5 був укладено іпотечний договір відповідно до якого на забезпечення виконання зобов`язань по договору позики від 01.07.2016 в іпотеку було передано нерухоме майно: земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Гнідин,кадастровий номер 3220882601:01:015:0013 площею 0,1366 га. та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за №4266 (т.1 а.с.11-16). 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 01.07.2016 за реєстровим № 4266, за яким сторони оцінили предмет іпотеки в розмірі 1 726 000 грн. (т.1 а.с.17). 12.10.2007 року ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. написав вимогу ОСОБА_5 щодо оплати боргу за договором позики від 01.07.2016 року та договорами про внесення змін та доповнень до нього на суму 1 726 200 грн. протягом 31 календарного дня з моменту отримання даного листа-вимоги (т.1 а.с.18,19). 12.10.2007 року ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. написав вимогу ОСОБА_16 щодо оплати боргу за договором позики від 01.07.2016 року та договорами про внесення змін та доповнень до нього на суму 1 726 200 грн. протягом 31 календарного дня з моменту отримання даного листа-вимоги (т.1 а.с.21). Згідно договору дарування земельної ділянки від 26.07.2010 року ОСОБА_17 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку,що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Гнідин,кадастровий номер 3220882601:01:015:0013 площею 0,1366 га. (т.1 а.с.94,95). Відповідно до свідоцтв про право власності № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 21.01.2011 року ОСОБА_18 та ОСОБА_5 належить право власності по частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.97,98). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 16.08.2001 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі батько зазначений ОСОБА_4 , в графі мати- ОСОБА_5 . (т.1 а.с.102). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 13.08.2004 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , в графі батько зазначений ОСОБА_4 , в графі мати- ОСОБА_5 (т.1 а.с.106). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 14.08.2004 ОСОБА_12 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , в графі батько зазначений ОСОБА_4 , в графі мати- ОСОБА_5 (т.1 а.с.107). З довідки №02-31/692 від 05.06.2019 року виданої виконавчим комітетом Гнідинської сільської ради Бориспільського району вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 склад її сім`ї становить: ОСОБА_4 -чоловік ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 -син, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 -дочка, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 дочка, ОСОБА_12 -син ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с110). Задовольняючи позовні вимоги за зустрічними позовними позовами, суд першої інстанції виходив із того, що зміст оспорюваних правочинів суперечить вимогам нормативно-правових актів України, а саме Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ЗУ «Про іпотеку», ч.2 ст.177 СК України, ч.4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та ч.3 ст.17 ЗУ «Про охорону дитинства», п.1 ч.1 ст.18 ЗУ «Про іпотеку», а саме нотаріусом не зазначено адресу постійного місця проживання за межами України ОСОБА_14 , не отримано згоду органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки, а також, в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 розуміє українську мову та те, що переклад оскаржуваного правочину був здійснений на литовську чи російську мову. Окрім того, в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того факту, що право проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 кимось порушується, невизнається або оспорюється. Ураховуючи те, що іпотечний договір від 01.07.2016 та зміни до нього від 20.09.2016 року визнано недійсним, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки (статті 12 і 33 Закону України «Про іпотеку»). Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що у пункті 6.1.2 договору іпотеки від 01 липня 2016року сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: передачі предметі іпотеки у власність іпотеко держателя в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому цим договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або продажу предмета іпотеки будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц. Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , однак неправильно застосував норми матеріального права та не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 обрано неефективний спосіб захисту. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищенаведене, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки слід змінити, виклавши його мотивувальну в редакції цієї постанови, а відтак апеляційну скаргу ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 . Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.Виходячи зі змісту статті 203 ЦК України, статті 18 Закону України «Про іпотеку» договір іпотеки вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови, нотаріально його посвідчивши. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах. Звертаючись із зустрічнимпозовом до судуОСОБА_4 вказував, що не володіє українською мовою, а нотаріусом не було здійснено перекладу договору ні на литовську, ні на російську, якими він володіє. Вважав, що надає згоду на вчинення дружиною юридичних дій, пов`язаних з її підприємницькою діяльністю. Також ОСОБА_9 посилався на те, що при посвідченні договору іпотеки не було дотримано вимог, передбачених ст. 18 ЗУ «Про іпотеку», а саме не зазначено адресу постійного місця проживання за межами України його ОСОБА_7 , як громадянина Республіки Литви. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 15 Закону України «Про нотаріат» ( у редакції, яка діяла на час посвідчення договору іпотеки) мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики», згідно з якою нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Пунктом 10 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, визначено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє. Зміст договору іпотеки свідчить про те, що сторони правочину мали повну уяву про предмет договору, досягли згоди про всі істотні умови, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. При цьому, нотаріус встановив дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчував, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Кожна сторона засвідчила це особистими підписами на правочині. Також колегія суддів ураховує, що ОСОБА_19 з 2010 року постійно проживає в Україні, з 16 червня 2000 року перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 , шлюб зареєстрований в м. Києві. 01.07.2009 року ОСОБА_4 зареєструвався як ФОП (діяльність 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами). В Україні у подружжя ОСОБА_10 народились діти ОСОБА_20 , 1996 року народження, ОСОБА_3 , 2001 року народження, ОСОБА_2 , 2004 року народження, ОСОБА_21 , 2008 року народження. 26.07.2010 року подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_17 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Голяченко М.В., на підставі якого подружжя отримало у дар земельну ділянку, що розташована у Київській області, Бориспільському районі, с. Гнідин. З копії вказаного договору убачається, що вказаний договір виготовлений українською мовою. Сторони договору дарування мали повну уяву про предмет договору, досягли згоди про всі істотні умови, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що вони засвідчили власними підписами. Вказаний договір є чинний, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, в тому числі, з підстав, викладених у даній справі. У вересні 2014 року ОСОБА_9 отримав посвідку на постійне місце проживання в Україні, згідно якої зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_14 з 12.10.2010 року є АДРЕСА_3 . Окрім того, ОСОБА_9 є засновником ТОВ "ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ" з 17.04.2000 року, ТОВ «ЕТАЛОН ПАРК» з 09.08.2012 року, ТОВ«ЛИТОВСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» з 04.09.2015 року, ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ЕВІЯ» з 15.02.2016 року, Київської міської організації професійної спілки таксистів України з 21.04.2016 року. Фактичне проживання на території України з 2010 року, ведення підприємницької діяльності, укладення правочинів українською мовою, набуття та реєстрація права власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку свідчить про те, що ОСОБА_9 розумів українську мову при посвідченні оспорюваних договір та був обізнаний з їх змістом. Належних доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять. Окрім того, недотримання і порушення нотаріусом правових норм, на які посилається позивач, само по собі не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). При цьому, слід ураховувати, що правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності або нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для цього матеріальне право не містить. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17. Отже, суд першої інстанції виходив із того, що зміст оспорюваних правочинів суперечить вимогам нормативно-правових актів України, а саме Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також суд першої інстанції помилково вважав, що зміст оспорюваних договір суперечить вимогам п.1 ч.1 ст.18 ЗУ «Про іпотеку». Стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», встановлюючи у частині першій обов`язок щодо реєстрації місця проживання громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, містить в абзаці третьому частини другої спеціальну норму, відповідно до якої іноземець чи особа без громадянства для здійснення такої реєстрації до паспортного документа додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають зазначених посвідок, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Документом, який засвідчує місце проживання або тимчасового перебування нерезидента в Україні, для його ідентифікації відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» може бути: посвідка на постійне або тимчасове проживання, імміграційна картка, або паспорт. Відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України (пп. «в» 14.1.122 Податкового кодексу України). Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України,фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ст. 29 ЦКУ). Окрім того, ст. 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає. Фізична особа - іноземець може вважатися резидентом України, якщо вона має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. Як зазначено вище, ОСОБА_9 18 вересня 2014 року отримав посвідку на постійне місце проживання на території України, отже, з цього часу вважається резидентом. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про необхідність зазначення в оспорюваному договорі іпотеки адреси постійного місця проживання за межами України його ОСОБА_7 , як громадянина Республіки Литви, є помилковими. Суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_6 та визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в цих позовних вимогах. Також помилковими є й висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини четвертої 177 СК України (в редакції на час укладення оспорюваного договору іпотеки) дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. За таких обставин, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16 та Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц, від 27 лютого 2020 року усправі № 716/901/17, від 17 червня 2020 року усправі № 308/5835/17, від 16 березня 2020 року усправі № 509/910/15. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. При цьому, згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Матеріали справи свідчать, що треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_2 як на час укладення їх батьками договору іпотеки, так і до цього часу не були і не є співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , а проживали у ньому як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки є помилковими, оскільки їх укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на користування житлом. Згідно п.п. 3.1.1 - 3.1.3 іпотечного договору від 01 липня 2016 року іпотекодавці, як власники майна, засвідчили, що до предмету іпотеки відсутні вимоги інших осіб. При посвідченні нотаріусом оспорюваного іпотечного договоруОСОБА_2 та ОСОБА_2 не були зареєстровані у спірному житловому будинку. Вказана обставина ними не заперечуються. Належних та допустимих доказів того, що оспорювані правочини суперечать інтересам дітей, звужує обсяг існуючих майнових прав дітей та/або порушує охоронювані законом інтереси, зменшує або обмежує права та інтереси дітей щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права на житло, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не надано. Набуття права користування цим житлом як члена сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», зберігається протягом часу перебування квартири в іпотеці, а тому вимоги ОСОБА_22 та ОСОБА_5 про визнання за ними законного права користування родинною садибою (права постійного проживання) є такими, що задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги адвоката Лупейка О. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали (справи), спростовуються зазначеним вище, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін, а в частині визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в цих позовних вимогах. Щодо посилань адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 про пропуск ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 строку позовної давності на звернення до суду із вимогами про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, колегія суддів відмічає наступне. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16, від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-цвід 13.02.2019 року у справі № 826/13768/16. Зважаючи на те, що колегія суддів при апеляційному перегляді справи дійшлв висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу адвоката Лупейка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині позовних вимог в редакції цієї постанови. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в цих позовних вимогах. В решті рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 30 січня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді І. М. Вербова В. А. Нежура