Постанова 4813 № 523/17914/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/66/23 Справа № 523/17914/15-ц Головуючий у першій інстанції Малиновський О.М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Гуденка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м Одесі від 19 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О. про визнання заповіту недійсним, встановлення факту, встановив: У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О. у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 29 травня 2015 року, укладений на користь ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_3 , а він набув право на спадкування, як спадкоємець першої черги в порядку представлення, після смерті його дідуся ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та батька, сина ОСОБА_4 ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач зазначив, що з наявних у нього документах про народження його батька значиться прізвище його мати « ОСОБА_6 », яка згодом змінила своє прізвище на « ОСОБА_3 » позивач просить встановити факт родинних відносин, а саме той факт, що він є рідним онуком ОСОБА_3 . Звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 дізнався, що 29 травня 2015р. ОСОБА_3 заповідала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . На думку позивача, згаданий заповіт є недійсним, так як був складений ОСОБА_3 не з її власної волі, а під психологічним тиском ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_7 , які погрожували бабусі залишити її без догляду, предметів першого вжитку, їжі, ліків тощо, оскільки вона останні місяці перед смертю не могла самостійно пересуватися. Рішенням Суворовського районного суду м Одесі від 19 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив з встановленого у висновку судової експертизи судово-психіатричних експертів №311 від 01 серпня 2018 року факту того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на період складання заповіту від 29 травня 2015 року не виявляла якихось індивідуально- психологічних особливостей (інтелектуальних, емоційно-волевих, характерологічних), які б могли суттєво вплинути на її поведінку та діяльність. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись не правильне з`ясування судом обставин справи, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та задовольнити позовні вимоги. За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок судової психологічної експертизи № 2901 від 10 березня 2017 року та прийняв висновок судової експертизи судово-психіатричних експертів №311 від 01 серпня 2018 року. Також скаржник звернув увагу на те, що покази нотаріуса ОСОБА_8 суперечать показам інших свідків у справі. Окрім того, скаржник заявив клопотання про призначення у справі повторної комплексної судової психолого-медичної експертизи. Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не зверталась. У відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасника справа, який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника скаржника адвоката Балтян А.В., відповідача та його представника адвоката Бузову Т.Г. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним нормам, виходячи з такого. Відповідно до статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Стаття 1235 Цивільного кодексу України визначає, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Згідно статті 1254 Цивільного кодексу України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Частина перша статті 231 ЦК України визначає, що правочин вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Відповідно до статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до Роз`яснень зазначених в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином і підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються такі обставини справи. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Під час свого життя ОСОБА_3 26 січня 2010 року уклала заповіт за умовами якого на випадок своєї смерті заповідала все належне їй майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках. Заповіт був посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л.М., реєстровий номер 6-87. Факт того, що позивач ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3 , не заперечується сторонами у справі. Згодом, ОСОБА_3 уклала новий заповіт від 29 травня 2015р. за яким на випадок своєї смерті заповідала все належне їй майно ОСОБА_2 . Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. та зареєстрований в реєстрі під номером 1000. Зазначений заповіт був складений та посвідчений у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , в зв`язку з хворобою ОСОБА_3 . Спадковим майном, є належна ОСОБА_3 на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку виникло на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16 травня 1997р. УЖКГ виконкому Одеської міської ради в розмірі частки та на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстровий номер 6-742 від 13 травня 2010р., виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою на частку. У висновку судової експертизи №311 від 01 серпня 2018 року комісія експертів виснувала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на період складання заповіту від 29 травня 2015р. не виявляла якихось індивідуально-психологічних особливостей (інтелектуальних, емоційно-волевих, характерологічних), які б могли суттєво вплинути на її поведінку та діяльність. Особистість підекспертної ОСОБА_3 була інтелектуально та емоційно зрілою, здатною до цілеспрямованої поведінки, планування та прогнозу вчинків, що вона здійснювала, їх корекції. Схильності до підвищуваної навіюваності вона не виявляла, напроти, мала достатню резистентність у відстоюванні власної позиції, намірів, установок, що проявлялось у гідній та стриманій поведінці і здатності контролювати свої кордони. У досліджуваній ситуації підекспертна не знаходилась в якомусь хворобливому або особливому стані, який би міг суттєво вплинути на її свідомість та діяльність, виявляла достатню цілеспрямованість поведінки, задовільну інтелектуальну спроможність у реалізації досягнення прийнятого рішення. Її емоційний стан під час укладання заповіту 29 травня 2015 року може бути призначено як пригнічений, що було обумовлено фізіологічно та ситуаційно та пов`язано з погіршенням стану здоров`я, почуванням себе неспроможною, слабкою та залежною від обставин. Ступінь глибини та виразності цього стану такий, що він не міг суттєво вплинути на її свідомість та діяльність. Мотивація її дій відзначалась логічністю, прогнозтичною передбачуваністю, відчуттям суб`єктивної справедливості, дії були ситуаційно обумовленими та адекватними, витікали із об`єктивних життєвих обставин, супроводжувались певною розсудливістю, спланованістю та визнанням почуття справедливості. Таким чином, ОСОБА_3 була здатна, як суб`єкт цивільно-правових відносин в період вчинення досліджуваного заповіту вільно та усвідомлено визначати мету та приймати рішення по її досягненню, що передбачали зміну її прав (в тому числі їх виникнення та припинення), а також могла керувати діями для виконання цього рішення. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України убачається, що суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦПК України, слід зробити висновок, що ОСОБА_1 , посилаючись на складання ОСОБА_3 оспорюваного заповіту не з власної волі, а під психологічним тиском відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_7 повинен був довести вчинення на ОСОБА_3 психологічного та/або фізичного тиску з боку ОСОБА_2 та/або ОСОБА_7 . Щодо посилань скаржника на висновки судової психологічної експертизи № 2901 від 10 березня 2017 року, які на думку ОСОБА_1 суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги, апеляційний суд зауважує про таке. Апеляційний суд погоджуючись із висновком суду першої інстанції про те, що вказаний висновок ґрунтується на вірогідних припущеннях експерта, без надання однозначного висновку з приводу волевиявлення ОСОБА_3 та наявності тиску не неї з боку сторонніх осіб на час укладання заповіту 29 травня 2015 року. Так, у часті ІІІ Висновки експерт виснує про відсутність у підекспертної психологічних особливостей, які б обумовлювали її схильність до навіювання (п.1); про те, що на рішення про зміну заповіту ОСОБА_3 вплинули погане фізичне та психологічне становище підекспертної, те, що остання біла лежачою хворою, залежною від оточення (п.2); перебувала у пригніченому емоційному стані, відчувала емоційну визначеність, невпевненість у майбутньому, втому, безсилля, страх за своє життя, почуття непотрібності, самотності, знаходилась у важкому фізичному стані(п3,4); про те що ОСОБА_3 вірогідно, була здатна повною мірою усвідомлено приймати рішення щодо складання заповіту, розуміти фактичний зміст власних дій та їх наслідків, але підписання вказаного заповіту не було її вільним волевиявленням (п.4,5). Апеляційний суд також звертає увагу на значну ступінь невизначеності у сформульованих експертом відповідях на поставлення для вирішення запитання, а також на вихід експерта за межі таких запитань. Так, у відповідях на 4 та 5 запитання експерт додатково зазначає про те, що підписання вказано заповіту не було вільним волевиявленням підекспертної. Апеляційний суд вважає суперечливим те, що, констатуючи перебування ОСОБА_3 під впливом або оманою та наявності на неї тиску неї з боку сторонніх осіб, експерт, разом з тим, перелічуючи фактори, що впливали на психологічний стан ОСОБА_3 , зазначає лише: важку хворобу, похилий вік, самотність, відсутність занять, фізичну залежність від оточення. Викладені експертом ж у дослідній частині висновку гіпотетичні ситуації щодо факторів, які могли вплинути на складання ОСОБА_3 заповіту, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, оскільки, на підтвердження існування таких обставин надані експерту для вивчення матеріали не мітять жодних доказів, зі змісту дослідницької частини висновку убачається, що експертом було встановлено лише добре відношення підекспертної, як до ОСОБА_1 так і до ОСОБА_9 та її перебування у важкому фізичному стані, що робив її залежною від осіб, яки нею опікувались. Дійсно, у досліджуваних експертом матеріалах були і покази свідка ОСОБА_10 , яка повідомляла про погане відношення до ОСОБА_3 дружини ОСОБА_9 , проте, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, такі покази свідка об`єктивно суперечать іншим показам свідків, які для ОСОБА_3 були сторонніми особами, зокрема лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , соціального працівника ОСОБА_13 , сусіда ОСОБА_14 , які особисто спілкувались з ОСОБА_3 і підтверджували належний догляд з боку ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Щодо заперечень скаржника проти висновків судової експертизи судово-психіатричних експертів №311 від 01 серпня 2018 року, апеляційний суд зауважує, що такі висловлювались стороною позивача і у суді першої інстанції, проте, попри роз`яснення судом першої інстанції стороні позивача права на звернення до суду із клопотанням про призначення додаткової або повторної експертиз, позивач таким правом не скористався. Заявляючи ж таке клопотання у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 не навів жодних підстав, що завадили звернутись із таким у суді першої інстанції. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відхилення показів свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_10 з підстав, наведених у оскаржуваному рішенні, зокрема, як таких, що суперечать показам ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які зазначали на відсутність у ОСОБА_3 будь-якого залежного стану від сторонніх осіб. Посилання скаржника на зв`язок відповідачів із свідком ОСОБА_13 , чиї покази суд першої інстанції прийняв до уваги, у порушення вимог ст.12, 76-79 ЦПК України, зводяться до недоведених жодними доказами припущень. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374,375,381-384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м Одесі від 19 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 06 листопада 2023 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарової