Постанова Львівський апеляційний суд № 462/2058/23

Справа № 462/2058/23 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/2351/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю., з участю: представника позивача адвоката Дяківа В.Б., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Штинди О.В., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Лозинського Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Штинди Олега Васильовича та представника ОСОБА_2 адвоката Лозинського Д.С. на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганна Ярославівна про стягнення боргу та визнання договору недійсним, - ВСТАНОВИВ: В березні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 20000 доларів США 00 центів, визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Г.Я. та зареєстрований в реєстрі №

738. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 01.12.2021 між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошей, на підтвердження укладення якого відповідачем була написана розписка. Відповідно до умов розписки на відповідача покладався обов`язок повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 20000 доларів США до 01 червня 2022 року. Однак після передачі позики та спливу вказаного терміну відповідач ОСОБА_4 взятого на себе обов`язку з повернення отриманих коштів не виконав. На неодноразові вимоги позивача щодо повернення позики останній не реагує. Також позивачем було встановлено, що ОСОБА_4 , достеменно знаючи, що він зобов`язаний повернути борг у термін до 01.06.2022р., відчужив єдине належне йому майно, а саме 1/5 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом ЛМНО Баб`як Г.Я. та зареєстрований в реєстрі за №738, на користь своєї матері ОСОБА_5 . Таким чином ОСОБА_4 укладаючи зазначений договір в період часу, коли у нього виник обов`язок зі сплати боргу, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правом стосовно ОСОБА_3 , як кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Зазначений договір є фраудаторним та має бути визнаний судом недійсним. За наведених обставин, просив позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 20 000 (двадцять тисяч ) доларів США. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 6433 (шість тисяч чотириста тридцять три) грн 43 коп. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Штинда Олег Васильович, подавши апеляційну скаргу. Не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договіру купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738. Вказує, що укладаючи договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири, розумів значення та умови договору та його правові наслідки. Чітко мав намір створити відповідні правові наслідки договору передання своєї частки (1/5) на квартиру колишній дружині, а отже договір не може бути фіктивним. Не погоджується з висновком суду, що відповідачі залишились проживати в квартирі та користуватись нею, відчужили належні їм чатки на користь члена сім`ї, а тому їх дії вчинені з метою приховання майна від можливого звернення стягнення, оскільки з 2016 року в квартирі не проживає та не зареєстрований в ній. Зазначає, що суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, проте, вказана справа, в силу об`єднання в ній вимог різного характеру не може бути малозначною. Просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738 і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Лозинський Д.С., подавши апеляційну скаргу. Вказує, що рішення суду в частині визнання недійсним договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р, порушує його права як іпотеко держателя. Зазначає, що ОСОБА_5 вже будучи одноосібним власником квартири передала її в іпотеку. Судом першої інстанції не надавалась жодна правова оцінка наведеним обставинам, хоча в матеріалах справи наявна копія договору іпотеки. Просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738 і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги. 14 грудня 2023 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_6 подав відзив на апеляційні скарги. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача адвоката Дяківа В.Б., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Штинди О.В., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Лозинського Д.С, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, судом апеляційної інстанції переглядається оскаржуване судове рішення лише в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Г.Я. та зареєстрований в реєстрі №

738. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачі, укладаючи договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири на користь члена сім`ї діяли очевидно недобросовісно, а тому вбачає достатньо підстав для визнання такого договору недійсним як фраудаторного. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Встановлено, що 01.12.2021 року ОСОБА_4 отримав грошові кошти в сумі 20000 доларів США від ОСОБА_3 , які зобов`язався повернути до 01.06.2022 року, що підтверджується розпискою (а.с. 9). 26 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 2/5 частин квартири. Згідно договору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 передали, а ОСОБА_5 прийняла у власність 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10-13). Згідно договору продаж майна вчинено за 437536 грн, які покупець сплатив продавцям до підписання цього договору. Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц. Загальними вимогами чинності правочину є такі вимоги: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами. При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц. Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Аналогічні висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19. З огляду на вищенаведене, враховуючи, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу 1/5 частки квартири ОСОБА_4 мав невиконані зобов`язання перед ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що він діяв не добросовісно, та міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики. Проте, колегія суддів вважає хибним висновок суду першої інстанції, щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/5 частки квартири ОСОБА_1 . Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , відчужуючи належну йому частку у квартирі на користь відповідача ОСОБА_5 , був обізнаний про зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 щодо настання строку повернення боргу, а тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позикине заслуговують на увагу, оскільки жодного судового рішення чи іншого зобов`язального документа про стягнення саме з ОСОБА_1 боргу на момент укладення договору не існувало. Дії відповідача ОСОБА_1 були спрямовані на реалізацію свого майнового права, він не має жодних зобов`язань перед позивачем. Таким чином, визнання недійсним договору купівлі-продажу належної на праві власності ОСОБА_1 1/5 частин квартири, АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., порушує його право як власника на розпорядження своїм майном. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738 та судових витрат слід скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково. Визнати недійсним договір купівлі-продажу належної на праві власності ОСОБА_4 1/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішенняє:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції апеляційні скарги задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738 та судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, таким чином, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 слід стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 6433 (шість тисяч чотириста тридцять три) грн 43 коп., окрім цього слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та на користь ОСОБА_2 по 805 грн. 20 коп. судового збору за подання апеляційних скарг. Окрім того, представник ОСОБА_3 адвокат Дяків В.Б. просив стягнути 15000 грн. витрат на правову допомогу. Згідно з ч.1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою . Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Враховую чи, що судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано та частково задоволено позовні вимоги, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 50% витрат на правову допомогу в сумі 7500грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Штинди Олега Васильовича та представника ОСОБА_2 адвоката Лозинського Д.С. задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738 та судових витрат - скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково. Визнати недійсним договір купівлі-продажу належної на праві власності ОСОБА_4 1/5 частин квартири АДРЕСА_1 від 26.10.2022р., який посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Ганною Ярославівною за №738. Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 6433 (шість тисяч чотириста тридцять три) грн 43 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 805 грн. 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 805 грн. 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7500 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 28 грудня 2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.