Постанова 4852 № 280/4721/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 280/4721/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року (головуючий суддя Богатинський Б.В.) у справі №280/4721/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: - визнати бездіяльність Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України по невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі протиправною - зобов`язати виплатити/стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 18.04.2023 у сумі 46 362,77 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/5236/22 позивача поновлено на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02 серпня 2022 року, проте рішення суду у частині поновлення не було виконано негайно, а лише 18.04.2023. Внаслідок наведеного, позивач вважає, що період з 15.12.2022 по 18.04.2023 є періодом затримки виконання рішення про поновлення на посаді, за який останньому має бути сплачено середній заробіток у сумі 46 362,77 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Зобов`язано Державну служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 28.02.2023 у сумі 31 577,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят коп.). В задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено. Суд виходив з того, що позивач поновлений на роботі на виконання рішення суду з 01.03.2023 - дня видання наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к. Отже, у спірних відносинах має місце затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідачем з 15.12.2022 (наступний день з дня ухвалення рішення суду про поновлення на посаді, що підлягає негайному виконанню) до 28.02.2023 (день, що передує дню прийняття наказу про поновлення на посаді). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив день поновлення позивача на посаді 01.03.2023, оскільки позивача не було ознайомлено з наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к відповідно до норм діючого законодавства. Відтак, позивач вважає, що днем його поновлення на посаді є 18.04.2023, що свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 18.04.2023. Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки довідка про отримання грошових коштів від позивача за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) є належними доказами для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу й погодинний розклад адвокатських послуг не є обов`язковим, оскільки це не передбачено договором про надання правничої допомоги. В наданому акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) чітко та однозначно зазначені роботи, що були виконані адвокатом позивача. Поряд із зазначеним, позивач вважає, що він у цій справі має пільги зі сплати судового збору, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки підстави позовної заяви у цій справі виникли у зв`язку з його незаконним звільненням. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що відповідно до наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к «Про поновлення ОСОБА_1 » скасовано наказ від 29.07.2022 №362-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді з 02.08.2022 та відповідно виплачено останньому середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відтак доводи позивача, якими останній обґрунтовує позовну заяву не ґрунтуються на нормах матеріального права та не знаходять свого підтвердження, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване. У відзиві наголошено, зокрема на тому, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодних фактичних обставин відсутності його вини щодо несвоєчасного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/5236/22 з поновлення позивача на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, навпаки останнім не заперечується факт несвоєчасного поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказав, що із позовних вимог та апеляційної скарги позивача вбачається, що останній просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за період з 15.12.2022 по 18.04.2023, однак наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді було прийнято 01.03.2023, що свідчить про відсутність підстав для задоволення таких вимог позивача. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, відповідач звернув увагу на те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, сторона зобов`язана надати документальне підтвердження судових витрат, а саме детальний опис робіт (наданих послуг), однак позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу детальний опис робіт надано не було, тому суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у компенсації таких витрат. Також відповідачем подано письмові пояснення та додаткові документи на підтвердження доведення до відома ОСОБА_1 наказу від 01.03.2023 № 131-к. В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в поданих суду заявах по суті справи. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарг позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 , проходив державну службу в Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління. 29.07.2022 наказом №362-к ОСОБА_1 з 01.08.2022 звільнено зі служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби та скороченням чисельності державних службовців відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та ч. 1 ст. 83 ЗУ «Про державну службу» на підставі наказу Адміністрації судноплавства №130 від 01.06.2022 «Про введення в дію Структури апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 280/5236/22, позов задоволений. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29.07.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02.08.2022. Стягнуто з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.08.2022 по 14.12.2022 у розмірі 56 721,72 грн. На виконання рішення суду від 14.12.2022 у справі №280/5236/22, відповідно до наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к позивача поновлено на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління з 02.08.2022. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо своєчасного виконання рішення суду від 14.12.2022 у справі №280/5236/22 в частині поновлення позивача на посаді, позивач звернувся до суду із цим позовом. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Пунктом 2 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Згідно з ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці у заробітку за час затримки. Таким чином, середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. При цьому, відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. За висновками Верховного Суду, відображеними у п. 35-37 постанови від 21 жовтня 2021 року по справі №640/19103/19 та у п. 46-49 постанови від 11 листопада 2021 року у справі № 260/4470/20, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України підлягає встановленню такі обставини: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. В спірному випадку з матеріалів справи вбачається, що рішення суду від 14.12.2022 у справі №280/5236/22 фактично виконано 01.03.2023 - день видання наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к. Суд апеляційної інстанції вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам, доводи позивача, що днем поновлення позивача на посаді є 18.04.2023 і відповідачем не доведено повідомлення позивача належним чином про видання наказу від 01.03.2023 №131-к та вчинення дій, спрямованих на поновлення позивача на посаді. Відповідно до наявних у справі доказів судом встановлено, що згідно означеного вище наказу від 01.03.2023 №131-к позивача поновлено на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління з 02.08.2022. Листом від 01.03.2023 № 435/08/14-23 відповідач запропонував ОСОБА_1 прибути до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (проспект Перемоги, 14, м. Київ), надати трудову книжку для внесення до неї відповідних записів та надати на офіційну адресу електронної пошти Адміністрації судноплавства реквізити рахунку для перерахування належних йому коштів. Вказаний лист надісланий позивачу за адресою його місця проживання та на особисту електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), інформація про які міститься в матеріалах особової справи позивача. Стаття 77 КАС України, покладаючи на відповідача - суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2), разом з тим встановлює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України). Позивачем не наведено жодних обставин з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про створення відповідачем перешкод та незабезпечення позивачу доступу до роботи і допуску його до виконання обов`язків за посадою начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління. Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що позивач був повідомлений належним чином про наявність наказу від 01.03.2023 № 131-к «Про поновлення ОСОБА_1 » на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління з 02.08.2022, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірних відносинах має місце безпідставна затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідачем з 15.12.2022 (наступний день з дня ухвалення рішення суду про поновлення на посаді, що підлягає негайному виконанню) до 28.02.2023 (день, що передує дню прийняття наказу про поновлення на посаді). Отже, у спірних правовідносинах має місце протиправна бездіяльність з боку відповідача щодо своєчасного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 28.02.2023 у сумі 31577,04 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів щодо помилковості проведеного судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Стосовно доводів позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, надану останньому під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У частині 7 статті 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Представник позивача у письмовій заяві просив суд першої інстанції стягнути на користь ОСОБА_1 10000 грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, пов`язаних із супроводом справи в суді першої інстанції. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: копію посвідчення адвоката, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1129972 від 23.06.2023, копію договору про надання правової допомоги від 18.08.2022, копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.08.2023, копію довідки про отримання коштів від 25.08.2023. Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на правничу допомогу, виходив з того, що позивачем на підтвердження судових витрат не надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), надання якого є обов`язковим за положеннями частини 4 статті 134 КАС України. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що фактично детальний опис робіт, виконаних адвокатом в межах надання позивачу професійної правничої допомоги у цій справі, міститься в договорі про надання правової допомоги від 18.08.2022 та в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.08.2023. Так, відповідно до п. 3.1 Договору за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду у наступному розмірі: 1) складання позовної заяви та інших заяв по суті спору - 4000 грн; 2) складання адвокатських запитів по суті спору - 2000 грн; 3) представництво інтересів у судових засіданнях - 2000 грн/судодень. За результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується Сторонами. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги на загальну суму винагороди Адвоката. З наведеного слідує, що Договором про надання правничої допомоги встановлено фіксований розмір винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, що свідчить про безпідставність посилань відповідача на відсутність в наданих позивачем документах відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.08.2023 адвокатом були виконані наступні роботи (надано такі послуги): - 17.05.2023 складання адвокатського запиту - 2000 грн; - 23.06.2023 підготування та подання адміністративного позову до Запорізького окружного адміністративного суду - 4000 грн; - 08.10.2023 підготування та подання до Запорізького окружного адміністративного суду відповіді на відзив - 4000 грн. Враховуючи складність справи, ціну позову, обсяг і зміст наданих адвокатом послуг, а також наявні заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу і межі задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, керуючись засадами розумності у визначенні розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача судових витрат за оплату правничої допомоги, наданої під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 6000 грн. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позову. Однак суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі №280/4721/23 скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, прийняти нове рішення в цій частині. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату професійної правничої допомоги наданої під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (код ЄДРПОУ 41886120). В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко