Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 175/4262/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 175/4262/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 в адміністративній справі №175/4262/22 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною, скасування постанови та закриття справи,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною, скасування постанови та закриття справи в якому просив суд постановити рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №227-ССЗ від 23 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700 грн. та стягнути з відповідача понесені судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю належних доказів наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.210 КУпАП, що виключає підстави для застосування до нього адміністративного стягнення. ОСОБА_1 та його представник Скиба В.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною, скасування постанови та закриття справи відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 14 листопада 2022 року було отримано повістку щодо необхідності прибуття до Дніпровського РТЦК та СП о 08 годині 16 листопада 2022 року(а.с.57). 16 листопада 2022 року позивач до Дніпровського РТЦК та СП не з`явився, про причини неявки відповідачу не повідомив, у зв`язку з чим 02 грудня 2022 року головним спеціалістом командування Дніпровського РТЦК та СП Глушенко Е.А. було складено протокол №227-ССЗ про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 (а.с.7). Згідно наданих 15 грудня 2022 року ОСОБА_1 заперечень на протокол про адміністративне правопорушення, останній зазначив, що 16 листопада 2022 року знаходився на лікарняному, а тому не зміг повідомити відповідача щодо причин своєї неявки(а.с.8). На лікарняному позивач перебував з 15 листопада 2022 року по 25 листопада 2022 року (а.с.68). 23 грудня 2022 року постановою начальника Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №227-ССЗ Катриченка І.С. було притягнуто до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 210 КУпАП, оскільки 16 листопада 2022 року ОСОБА_1 не з`явився до Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки без поважних причин, причини неявки не повідомив чим порушив вимоги п. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700 грн. 00 коп.(а.с.11). Вважаючи постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 2 ч.1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 2 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період. Так, об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП є порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин в особливий період. Відповідно до ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час. Отже, 16.11.2022 року (дата вчинення правопорушення) діяв особливий період. Відповідно до ст. 39 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Крім того, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу " здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Згідно ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно із ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. У відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 4 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію " передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа. Частиною 3 статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст. 235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Судом встановлено, що ОСОБА_1 14 листопада 2022 року було отримано повістку щодо необхідності прибуття до Дніпровського РТЦК та СП о 08 годині 16 листопада 2022 року(а.с.57). Колегією суддів встановлено, що в обґрунтування наявності поважних причин, які перешкоджали прибути у визначений в повістці день та час до Дніпровського РТЦК та СП о 08 годині 16 листопада 2022 року, позивач посилається на те, що на лікарняному позивач перебував з 15 листопада 2022 року по 25 листопада 2022 року, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного ( стаціонарного) хворого № ЕА 9075 КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова «ДОР». Згідно постанови КМУ від 28.07.2010 № 673 «Про затвердження переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного до військового комісаріату для призову на збори» поважною причиною неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнається, зокрема, хвороба, підтверджена відповідними документами (довідками). На переконання суду, докази на які посилається позивач, свідчать про поважність причин його не прибуття за викликом до Дніпровського РТЦК та СП о 08 годині 16 листопада 2022 року, оскільки підтверджують факт знаходження на амбулаторному лікуванні цього дня. Отже, наведений доказ свідчить про перебування позивачем на амбулаторному лікуванні, які об`єктивно перешкоджали позивачу з`явитись за викликом до Дніпровського РТЦК та СП о 08 годині 16 листопада 2022 року. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №227-ССЗ від 23 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 210-1 КУпАП є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення стосовно позивача підлягає закриттю. Відповідно до п. 3 частини 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям постанови про задоволення позову. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи те, що судом першої інстанції не правильно встановлено фактичні обставини справи, оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що з бюджетних асигнувань Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки слід стягнути на користь позивача 496,20 гривень судового збору, сплаченого за подачу позову до суду першої інстанції та 744,30 гривень судового збору за подачу апеляційної скарги, а всього 1240,40 гривень. Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи: - копію свідоцтва ОСОБА_2 про право заняття адвокатською діяльністю № 1439; - копію договору від 24.12.2022 про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Скибою В.В.; - копію Акту виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 27.12.2022; - розрахунок до Договору про надання правової допомоги від 27.12.2022; - копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 9 на суму 3000 грн. Згідно Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги виконавцем надані наступні послуги: Ознайомлення з матеріалами та узгодження правової позиції; Підготовка письмових заперечень від 15.12.2022 на протокол про адміністративне правопорушення №227-ССЗ від 02.12.2022 ; Підготовка адміністративного позову від 27.12.2022 до Дніпропетровського районного суд Дніпропетровської області про визнання в судовому порядку протиправною та скасування; постанови Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №227-ССЗ від 23.12.2022 та закриття справи; Виготовлення та завірення додатків до позовної заяви від 27.12.2022; Подання до канцелярії Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області до позовної заяви від 27.12.2022 з додатками; Згідно із розрахунком : вартість послуг згідно п.3.1. Договору становить 700 грн/год. Всього затрачено 4,28 год. Вартість зазначених послуг становить 3000 грн. Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписами ч.ч. 5-7 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020 року у справі №640/15803/19. Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17. Дослідивши подані позивачем докази, колегія суддів вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката з професійної правничої допомоги позивачу у розмірі 3000 грн., понесених під час розгляду справи є суттєво завищеним та таким, що не є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки ознайомлення з матеріалами та узгодження правової позиції, виготовлення та завірення додатків до позовної заяви від 27.12.2022 та подання до канцелярії Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області до позовної заяви від 27.12.2022 з додатками охоплюються такими послугами як підготовка та подання позовної заяви до суду, а тому не підлягають виокремленню. Зазначення вказаних вище послуг як окремих і самостійних не є підставою для відшкодування їх вартості відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку знайшов підтвердження лише один довід позовної заяви щодо наявності підстав скасування оскаржуваної постанови. Крім того, предметом спору є постанова про застосування до позивача штрафу у розмірі 1700 грн. Тобто, розмір відшкодування судових витрат у сумі 3000 грн. є завищеним порівняно з ціною позову, яка складає 1700 грн. Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн., понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст.134, 139, 229 ч. 4, 242-244, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 в адміністративній справі №175/4262/22 скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною, скасування постанови та закриття справи задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №227-ССЗ від 23 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з бюджетних асигнувань Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 1240, 40 грн сплаченого судового збору. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 1500 грн. Постанова набирає законної сили 27 грудня 2023 року та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 27 грудня 2023 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров