Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1262/23

Справа № 130/1262/23 Провадження № 22-ц/801/2514/2023 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Сопруна В. В., з участю секретаря судового засідання: Собцевої А. Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Верніка В. М. в залі суду в м. Жмеринка Вінницької області, в цивільній справі № 130/1262/23 за позовом адвоката Федоренко Поліни Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , із участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Жмеринської міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, встановив: У травні 2023 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Федоренко П. П., звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , із участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей Жмеринської міської ради, в якому просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із їхнім батьком позивачем ОСОБА_2 . Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 09.06.2023 відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 09.11.2023 залишено без розгляду позов в частині визначення місця проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком ОСОБА_2 . В підготовчому засіданні позивач ОСОБА_2 просив закрити провадження у цій цивільній справі у зв`язку із проживанням на даний час неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі, з підстав чого вважає відсутнім предмет спору, так як цивільний спір був ініційований з потреб вирішення припинення стягнення раніше присуджених до стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина, який певний час почав постійно проживати з позивачем. Уточнив, що не потребує повернення судового збору, сплаченого ним при подачі зазначеної позовної заяви до суду, й таке клопотання ним не заявляється. Щодо вирішення питання про стягнення з нього на користь відповідача понесених нею судових витрат просив вирішити дане клопотання на розсуд суду, посилаючись на те, що ним до подачі зазначеної позовної заяви в суд відповідачу був вручений лист про врегулювання даного питання мирним шляхом, але остання ніяк на це не відреагувала. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 09.11.2023 закрито провадження у цій справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні клопотання сторони відповідача ОСОБА_1 щодо компенсації здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 гривень відмовлено. Ухвала мотивована тим, що оскільки позивачем ОСОБА_2 у заявленому клопотанні повідомлено про відсутність предмету спору між позивачем та відповідачем щодо оспорюваних вимог у зв`язку з фактичним проживанням на даний час сина ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 , й залишення неврегульованих між сторонами питань саме в межах заявлених позовних вимог не є очевидним, тому з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства провадження у справі з наведених підстав підлягає закриттю судом. Вирішуючи клопотання сторони відповідача про розподіл судових витрат, судом взято до уваги, що позивачем ОСОБА_2 добровільно повідомлено про відсутність предмету спору, а не про відмову від позову, обставини чого відповідно до положень пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є самостійними підставами закриття судом провадження у справі. Посилаючись на положення ст. 142, 133 ЦПК України, місцевий суд виходив з того, що оскільки будь-яких необґрунтованих дій сторони позивача ОСОБА_2 ані щодо звернення до суду з даним позовом, ані щодо участі у триваючому підготовчому провадженні не встановлено, тому залишив без задоволення клопотання сторони відповідача ОСОБА_1 щодо компенсації здійснених нею витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 500 гривень. Не погоджуючись із вказаною ухвалою відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що таке судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи; порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. За наслідками розгляду апеляційної скарги просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі ст. 206, п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, внаслідок відмови позивача від позову. Також просить стягнути з позивача ОСОБА_2 на її користь витрати в розмірі 9 500 грн., понесені на правничу допомогу під час провадження у суді першої інстанції, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610,40 грн. і витрати на правничу допомогу за підготовку апеляційної скарги в розмірі 2 500 грн. Апеляційний розгляд справи провести за її відсутності. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час постановлення ухвали місцевий суд неправильно визначив підстави закриття провадження у справі, що потягло за собою також безпідставну відмову у відшкодуванні понесених відповідачем судових витрат. З висновками суду скаржник категорично не погоджується, оскільки як слідує з постанови Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, на яку також посилається суд першої інстанції, закриття провадження у справі через відсутність предмету спору можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, і між сторонами у зв`язку з цим не залишилось неврегульованих питань. Зауважує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, то очевидно, що предмет спору існував. Вже тільки сама ця обставина не давала суду підстав для закриття справи згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Крім цього, на час ухвалення судового рішення предмет спору нікуди не зник, а те, що дитина Службою у справах дітей 06.11.2023 була передана відповідачу і залишилась у неї на кілька ночей, не свідчить про відсутність предмету спору. Також звертає увагу, що з матеріалів справи слідує, що свою заяву 09.11.2023 позивач подав до суду по тій причині, що поліція відкрила кримінальне провадження за заявою відповідача від 07.11.2023 про вчинення ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 04.11.2023 насильницького злочину, відповідні докази приєднані до даної цивільної справи. Вважає, що в іншому випадку позивач продовжував би підтримувати свій позов. При цьому помилковість визначення судом підстави для закриття провадження у справі підтверджується ще й тим, що між нею та позивачем залишилось юридично не вирішеним питання про місце проживання дитини, вказане судове рішення не перешкоджає будь-кому з них в подальшому звертатись до суду з аналогічним позовом. На переконання скаржника, суд неправильно визначив підставу для закриття провадження у справі, що потягло за собою неправильне тлумачення ст. 142 ЦПК України щодо розподілу судових витрат. Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися. У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства"). Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Крім того, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини. Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з кимось з батьків не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності. У справі, що переглядається, установлено, що після відкриття провадження у справі (09.06.2023) в підготовчому засіданні 09.11.2023 позивач ОСОБА_2 заявив клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, мотивоване відсутністю між сторонами спору у зв`язку із проживанням на даний час неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 . Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Звертаючись до суду із цим позовом у травні 2023 року, позивач ОСОБА_2 вважав, що слід визначити проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ним їх батьком ОСОБА_2 , оскільки саме він з березня 2023 року піклується над дітьми, він забезпечений власним житлом та стабільною заробітною платою, а також у нього з дітьми чудові відносини. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 09.11.2023 залишено без розгляду позов в частині визначення місця проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 . Закриваючи провадження у справі з підстав відсутності предмету спору суд виходив з того, що у заявленому клопотанні позивачем повідомлено про фактичне проживання на даний час сина ОСОБА_4 разом із матір`ю. При цьому із заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 07.11.2023 апеляційним судом встановлено, що рішення про проживання сина із матір`ю прийнято одноособово відповідачем ОСОБА_1 , оскільки остання вважає про заподіяння позивачем тілесних ушкоджень неповнолітньому сину ОСОБА_6 . Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України) дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 (провадження № 61-12919св23). Таким чином, сам по собі факт проживання дитини з матір`ю до ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті спору не може свідчити про те, що між сторонами був відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини на час звернення позивача до суду із цим позовом, а також на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а тому міськрайонний суд не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Згідно з статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що питання вирішено з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, відтак вона підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 374, 379, 382, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 листопада 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 грудня 2023 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин В. В. Сопрун