Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/44809/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/44809/23 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу адвоката Єфремова Євгена Олександровича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ), в якому просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни від 20.02.2023 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 203 555,44 грн з ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання постанови від 20.02.2023 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 203 555,44 грн. з ОСОБА_1 . Разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яке здійснюється Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі постанови від 20.02.2023 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 203 555,44 грн. з ОСОБА_1 до набрання рішенням законної сили. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 відмовлено представнику заявника в задоволенні заяви про забезпечення позову. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. Представник позивача вказує, що 16.06.2015 Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області видано виконавчий лист № 149/1152/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 22.05.2007 № 884-Ф в сумі 28 851,25 долар США, що еквівалентно 230 608,04 грн, з яких: 21 649 доларів США, що еквівалентно 173 040,46 грн, - заборгованість по кредиту, 7 202,25 долари США, що еквівалентно 57 567,58 грн, - заборгованість по відсотках; заборгованість за кредитним договором від 22.05.2007 № 885-Ф в розмірі 11 884 856,75 грн, з яких: 4 417 948,04 грн - заборгованість по кредиту, 4 353 564,92 грн - заборгованість по відсотках, 3 113 343,79 грн - пеня. 26.12.2017 УДВС ГТУЮ у Вінницькій області Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Вінницькій області відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 на примусове виконання вказаного вище виконавчого документу. 03.09.2018 виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 було передане до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області, який в подальшому отримав назву Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ). Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 09.01.2023 у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_3 було замінено стягувана з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ ФК «Інвест-Кредо». У зв`язку із надходженням від стягувана (ТОВ ФК «Інвест-Кредо») заяви про повернення виконавчого документу у ВП № НОМЕР_3, Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) 20.02.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. Представник позивача зазначає, що у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_3 державним виконавцем не було вжито дій для реального виконання судового рішення, закінчивши провадження судове рішення залишилось невиконаним. Незважаючи на це, того ж 20.02.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М. у зв`язку з винесенням 20.02.2023 постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 винесено нову постанову в цьому ж провадженні про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчого збору. У постанові зазначено, що станом на 20.02.2023 виконавчий збір не стягнуто, а відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами та підлягають примусовому виконанню відповідно до даного Закону. Виконання постанови від 20.02.2023 про стягнення виконавчого збору у ВП № НОМЕР_3 виділено у виконавче провадження ВП № НОМЕР_2. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М. від 22.02.2023 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання постанови № НОМЕР_3, виданої 20.02.2023 тим же старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М., про стягнення виконавчого збору. В рамках цього виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 було ухвалено постанову від 04.10.2023 про арешт коштів боржника, постанову від 04.10.2023 про арешт майна боржника, 2 постанови від 31.07.2023 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Таким чином по даному виконавчому провадженню роботодавепь позивача - АТ «Укрсиббанк» здійснює відрахування з заробітної плати позивача, а ТОВ «ХМІЛЬНИЦЬКЕ» здійснює відрахування з його доходів у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого документа в виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, усі банківські рахунки позивача заблоковані, а усе його майно арештоване. Разом з тим, наразі стягувачем (ТОВ ФК «Інвест-Кредо») пред`явлено приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Літвиненку О.В. той же самий Виконавчий лист від 16.06.2015 № 149/1152/13-ц. Приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненком О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа від 16.06.2015 № 149/1152/13-ц. Зазначеною постановою було постановлено стягнути з боржника ( ОСОБА_1 ) основну винагороду приватного виконавця у розмірі 1 294 052,69 грн. Крім того, Приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненком О.В. винесено постанову від 04.10.2023 ВП № НОМЕР_4 про стягнення з боржника основної винагороди, якою постановлено стягнути з боржника ( ОСОБА_1 ) основну винагороду приватного виконавця у розмірі 1 294 052,69 грн. В рамках цього виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 було ухвалено постанову від 04.10.2023 про арешт коштів боржника та постанову від 04.10.2023 про арешт майна боржника. Представник позивача вказує, що здійснення виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_4 призвело до ситуації, в якій з ОСОБА_1 за одним і тим же виконавчим документом - Виконавчий лист від 16.06.2015 № 149/1152/13-ц стягується: на підставі постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 20.02.2023 № НОМЕР_3 виконавчий збір в розмірі 1 203 555,44 грн; на підставі постанови Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвиненка О.В. від 04.10.2023 № НОМЕР_4 основна винагорода приватного виконавця у розмірі 1 294 052,69 грн. ОСОБА_1 вважає, що питання подвійного стягнення плати державному та приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору державним виконавцем та основної винагороди приватним виконавцем одночасно як таких, є неприпустимим. Крім того ОСОБА_1 вважає, що неможливе подальше стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ виконує не державний, а приватний виконавець. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягає за собою додаткові витрати. Ця обставина, на його думку, може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження. Так, указана проблема за колом осіб, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа. Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам. Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права). У цьому контексті позивач зауважує, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плата державному та приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Позивач вважає, що справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум. Так, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Частиною 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає». Представник позивача вказує, що 20.10.2023 ним було подано заяву від 20.10.2023 з проханням закрити виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з підстав зазначених у ній. З урахуванням строку розгляду вказаної заяви (30 днів) та строку доставки поштовим оператором відповіді відповідача на таку заяву (з м. Києва до села у Вінницькій області), оскільки від відповідача не надійшло відповіді, то позивачем 27.11.2023 зроблено висновок про протиправну бездіяльність відповідача у вигляді не закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 на вимогу позивача. Представник позивача наголошує, що реалізація державним виконавцем виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 впливає на права та законні інтереси позивача виключно у формі обмеження та блокування до повного розміру його заробленого доходу. В той час, коли, позивачу вкрай необхідно отримувати заробітну плату в повному обсязі для хоча б мінімального забезпечення життєдіяльності його сім`ї з малолітніми дітьми, фінансової допомоги його хворим батькам-пенсіонерам. Якщо забезпечення позову не відбудеться, стягнення з доходу позивача продовжаться, а пізніше позовні вимоги позивача будуть задоволені, то позивачу доведеться вживати додаткових заходів щодо відновлення його прав у вигляді подання позову про стягнення з Державного бюджету України коштів, які незаконно були стягнуті з нього. Такі дії позивача вимагатимуть істотних затрат ресурсів, часу, коштів матеріальних цінностей, вартість яких також має бути компенсована з Державного бюджету України. Натомість, невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у випадку ухвалення рішення на користь позивача. Позивач вважає, що вжиття заходів забезпечення позову жодним чином не нашкодить відповідачу, оскільки зупинення стягнень з доходів позивача має лише тимчасовий характер і у разі відмови у задоволенні судом позовних вимог позивача у даній справі відновиться стягнення коштів з доходів останнього в порядку, встановленому відповідачем. Також, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19. 22.12.2023 ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 26.12.2023. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. В судове засідання, призначене на 26.12.2023 сторони або їх представники не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. За приписами частин 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені ч. 2 ст. 150 КАС України. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Як встановлено вище, на даний час на позивача, як боржника постановами державного (від 26.12.2017 та 20.02.2023) та приватного виконавця (від 04.10.2023) покладено обов`язок сплати воконавчого збору за наслідком примусового виконання виконавчого листа № 149/1152/13-ц, виданого 16.06.2015. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовано існуванням очевидних ознак протиправності такого подвійного стягнення сум виконавчого збору за виконання одного і того ж самого виконавчого документу та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, зокрема ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. Також, позивач звертає увагу на прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржнитків виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин 1, 2, 5, 6, 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції на час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 постановою від 26.12.2017) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. В подальшому (зокрема під час прийнняття постанови про державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 від 20.02.2023 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII були викладені в наступній редакції: Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами. Як встановлено колегією суддів, 22.02.2023 державний виконавець виділив в окреме виконавче провадження виконання постанови про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3 від 20.02.2023 в окреме виконавче провадження № НОМЕР_2 та почав примусове виконання такої, шляхом звернення стягнення на заробітну плату позивача. Аналогічних дій вдався і приватний виконавець під час відкриття провадження з підстав повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа № 149/1152/13-ц від 16.06.2015 у виконавчому провадженні № НОМЕР_4. Як вірно вказує представник позивача, питання стягнення виконавчого збору у разі подальшого повторного пред`явлення до виконання виконавчого документу Законом № 1404-VIII прямо не врегульовано. Так, лише ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлює, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Втім, беззаперечним є те, що стягнута частина виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 не підлягатиме поверненню, оскільки є стягнута до відкриття провадження № НОМЕР_4 приватним виконавцем 04.10.2023. Крім того, таке стягнення із заробітної плати позивача за виконання одного виконавчого документа здійснюється і на час розгляду у суді справи № 320/44809/23 з оскарження постанови про стягнення виконавчого збору державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та закінчення такого виконавчого провадження. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19: «…Стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд звертає увагу на таке.

60. Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у справі ОСОБА_2 .

61. Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

62. Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

63. Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

64. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

65. Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

66. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

67. Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

68. Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.

69. Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

70. Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

71. Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

72. У цьому контексті насамперед Суд зауважує, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум… …79. Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

80. Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа… …82. На основі цього, Верховний Суд вважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»…». Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки факт судового оскарження постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни від 20.02.2023 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 203 555,44 грн з ОСОБА_1 не зупиняє її дію, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову у порядку, визначеному КАС України. У той же час, при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, колегія суддів в контексті приписів п. 1 ч. 2 ст. 151 КАС України, оцінила співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Так, колегія суддів вважає, що вжиті заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах, за вказаних вище обставин та доводів заявника, є співмірними із можливими негативними наслідками інтересам та правам позивача та інших осіб, що можуть бути завдані у випадку їх незастосування. Поряд з цим, суд звертає увагу, що у рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, вказані вище обставини та доводи, наведені заявником в заяві про забезпечення позову, свідчать про наявність підстав для забезпечення даного позову, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Таким чином, суд приходить до переконання, що заявник довів наявність підстав, що визначені у п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України та необхідності задоволення його заяви, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, до набрання рішенням законної сили. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу передчасно, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи та неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для її скасування та задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст. 150 КАС України. Керуючись ст.ст. 150, 242-245, 308, 311, 315, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Єфремова Євгена Олександровича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову вх.№84048 від 05.12.2023. Зупинити стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яке здійснюється Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі постанови від 20.02.2023 № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 203 555,44 грн з ОСОБА_1 до набрання рішенням у справі № 320/44809/23 законної сили. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ); Боржник: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 43315602, адреса місцезнаходження: вулиця Євгена Сверстюка, 15, місто Київ, 02022). Постанова набирає чинності з 26.12.2023 і підлягає негайному виконанню на підставі ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова може бути пред`явлена до виконання до 26.12.2025. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан