Постанова Полтавський апеляційний суд № 553/2166/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/2166/23 Номер провадження 22-ц/814/4648/23Головуючий у 1-й інстанції Грошова Н.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження в м. Полтава апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Панченко Олени Олександрівни на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2023 року, по справі за заявою ОСОБА_1 про забезпеччення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В: 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 1 236 478, 57 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належать відповідачу ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що до подання позову за його заявою ухвалою Ленінського районного суду міста Полтави від 08.08.2023 у справі № 553/2071/23 вжито захід забезпечення позову та заборонено ОСОБА_2 та за її дорученням третім особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження, розпорядження чи обтяження транспортним засобом марки «Nissan Juke», 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , належним на праві власності останній згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів. Водночас, відповідно до оголошень розміщених в мережі Інтернет вартість такого автомобіля після ДТП складає орієнтовно 10000 доларів США (370 000 грн.), що є значно меншою за суму завданої шкоди. У зв`язку з чим, є необхідність у додатковому забезпеченні позову. Згідно постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 05.07.2023 у справі № 553/1645/23, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Вказаним рішенням суду встановлено вину відповідача у вчиненні ДТП, яка відбулася 20.06.2023 о 11:30 год. Відповідно до звіту № 120623 від 16.07.2023 по оцінку вартості (розміру) збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Jeep Wrangler», д.н.з. НОМЕР_2 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 вартість збитків внаслідок ДТП становить 1 396 478, 57 грн. Після 20.06.2023 ОСОБА_2 уникає спілкування із заявником, на запрошення експерта для участі в огляді ТЗ не прибула. За її повідомленням адвокату позивача (заявника) цивільна відповідальність за шкоду завдану майну була нею застрахована на найменшу суму - 160 000 грн. Відповідно до витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серії та номеру 639, виданого 24.03.2021, на праві власності належить нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в реєстрі 2274123463101. Враховуючи викладене просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно відповідача та вказує, що вказаний захід забезпечення є співмірним із заявленими вимогами. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику. Ухвала суду мотивована тим, що дана заява не відповідає вимогам ст. 151 ч. 1 ЦПК України, зокрема: не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, не зазначено інші відомості, які мають значення та потрібні для забезпечення позову, необґрунтована співмірність заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами, не зазначено чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Не погодившись із ухвалою місцевого суду, її в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Панченко Олена Олександрівна, просила дану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та відповідає вимогам процесуального законодавства. Вказує, що заявлений вид забезпечення позову узгоджується з предметом і підставами позову, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вона не відповідає вимогам ст. 151 ч. 1 ЦПК України, а саме: не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, не зазначено інші відомості, які мають значення та потрібні для забезпечення позову, необґрунтована співмірність заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами, не зазначено чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з їх невідповідністю обставинам справи та порушенням норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, який передбачає право на справедливий суд та пропорційність. Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Статтею 151 ЦПК Українивстановлено зміст та форму заяви про забезпечення позову. Так, ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмові формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. За змістом норм ч.ч. 3, 4 ст. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Згідно із ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що в ній міститься достатньо інформації щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України. Колегія суддів зауважує, що учасники судового процесу на власний розсуд обирають як саме їм обґрунтовувати свою правову позицію при подачі до суду тої чи іншої заяви, але знову ж таки це має вирішуватися під час розгляду заяви по суті, а не на стадії вирішення питання про прийняття чи не прийняття такої. Заявником обґрунтовано необхідність заходу забезпечення позову, а саме ним наведені мотиви та підстави забезпечення позову у такий спосіб, який він вважав необхідним. Більш того, відсутність пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, якщо воно не є обов`язковим, згідно ч. 3 ст. 154 ЦПК України, не є підставою для повернення заяви про забезпечення позову, оскільки ці питання суд першої інстанції з`ясовує у передбаченому ст. 153 ЦПК України порядку. Висновки суду про те, що викладені заявником обставини, суд не вважає достатніми для обгрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, а також, що вид забезпечення позову є співмірним з предметом позову стосуються розгляду заяви про забезпечення позову по суті, а не при вирішенні питання щодо повернення заяви про забезпечення позову заявнику з підстав невідповідності змісту і форми заяви про забезпечення позову вимогам ст. 151 ЦПК України. Тобто оцінку обставинам щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, наявності доказів можливого відчуження нерухомості, співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд надає безпосередньо під час розгляду заяви про забезпечення позову. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, апеляційний суд приймає до уваги, що за висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле протии Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до перевірки відповідності зазначеної заяви вимогам ч. 1 ст. 151 ЦПК України, що не відповідає визначеній у ст. 2 ЦПК України меті цивільного судочинства та принципам верховенства права та пропорційності, ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу. За таких обставин вказана заява про забезпечення позову підлягала вирішенню по суті без застосування наслідків, передбачених ч. 10 ст. 153 ЦПК України, оскільки заява не містить недоліків, при яких суд повинен її повернути заявнику. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими. Разом з тим, вимога апеляційної скарги, щодо розгляду заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 по суті задоволенню не підлягає, оскільки дана заява підлягає вирішенню в суді першої інстанції. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. п. 3. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2023 року не відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Панченко Олени Олександрівни задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: С. А. Гальонкін Г. Л. Карпушин