Постанова КЦС ВС № 450/446/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Київ справа № 450/446/16-ц провадження № 61-3140св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Білоконь О. В., Коломієць Г. В.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідач - ОСОБА_7 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень У лютому 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди. Позовну заяву обґрунтували тим, що 12 липня 2015 року на автодорозі Мукачево -Івано-Франківськ - Рогатин - Львів в районі 423 км + 600 м, що поблизу с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , внаслідок якої пішохід ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди. Постановою слідчого від 20 серпня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015140000000 від 13 липня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Внаслідок трагічної загибелі ОСОБА_8 , яка була дружиною та матір`ю позивачам, останнім завдана моральна шкода, яка полягає у стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку з втратою близької людини, що призвело до порушення їхніх нормальних життєвих зв`язків, постійного пригніченого стану, постійного відчуття тривоги, порушення сну, депресивного стану. Ураховуючи наведене, позивачі просили суд стягнути із ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 230 000,00 грн; ОСОБА_2 - 220 000,00 грн; ОСОБА_3 - 300 000,00 грн; ОСОБА_2 - 250 000,00 грн; ОСОБА_5 - 260 000,00 грн; ОСОБА_6 - 270 000,00 грн. Суди неодноразово розглядали цю справу. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнено із ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 40 000,00 грн; ОСОБА_9 - 40 000,00 грн; ОСОБА_3 - 30 000,00 грн; ОСОБА_2 - 50 000,00 грн; ОСОБА_5 - 50 000,00 грн; ОСОБА_6 - 50 000,00 грн. Здійснено розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ДТП, у якому загинула ОСОБА_8 , сталася не з вини відповідача, а частково відбулася внаслідок необережних дій самої загиблої, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння. Внаслідок ДТП позивачам завдано сильних моральних страждань, спричинених смертю дружини та матері, вони змушені докладати додаткових зусиль для організації свого життя після її смерті. Постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2019 року - без змін. Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд погодився з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки такий визначений з урахуванням принципу розумності та справедливості, з урахуванням характеру й обсягу моральних страждань позивачів, та зважаючи на обставини цієї справи, зокрема, відсутності вини відповідача у заподіянні такої шкоди. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-17203св19). Приймаючи вказану постанову, суд касаційної інстанції виходив із того, що на час ДТП відповідальність відповідача - водія автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27 листопада 2014 року № АІ/7086615. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які мали б брати участь у вирішенні справи, та не встановив відповідальність страхової компанії відповідача, факту виплати або причин не виплати страхового відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не виправив. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини та причинного зв`язку між діями відповідача та заподіянням позивачам шкоди. Суд першої інстанцій вважав, що позивачі заявили свої вимоги до завдавача шкоди (відповідача), а не до страховика, який є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілими. Останньою постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 січня 2023 року про виправлення описки, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 50 000,00 грн; на користь ОСОБА_2 - 50 000,00 грн; на користь ОСОБА_2 - 50 000,00 грн; на користь ОСОБА_5 - 50 000,00 грн; на користь ОСОБА_6 - 50 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що ДТП, в якому загинула ОСОБА_8 , сталася не з вини відповідача. ДТП частково відбулася внаслідок необережних дій ОСОБА_8 , яка перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння. Позивачі зазнали моральної шкоди внаслідок смерті ОСОБА_8 , грошовий еквівалент якої підлягає визначенню з врахуванням душевних страждань позивачів, порушення їхнього звичайного життєвого ритму, що вплинули на їх (позивачів) психо-емоційний стан, та вимагають додаткових зусиль для організації свого життя і побуту. Страховик відповідача провів виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за полісом страхування. Зокрема позивачам відшкодовано моральну шкоду в розмірі 14 616,00 грн. Враховуючи положення статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також моральні страждання і втрати дітей загиблої ОСОБА_8 , з дотриманням засад виваженості, розумності та доцільності, суми сплаченого страхового відшкодування як моральної шкоди, поведінку потерпілої, апеляційний суд дійшов висновку про те, що втрати немайнового характеру повністю не покриті страховим відшкодуванням, а тому з відповідача належить стягнути по 50 000,00 грн моральної шкоди на користь кожного із цих відповідачів (дітей загиблої). Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 безвідповідально залишив свою дружину у вечірній час у стані сильного алкогольного сп`яніння в полі, де за її участі сталась ДТП, тому сплачене страховиком відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 є достатнім і його вимога до відповідача є безпідставною. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 27 лютого 2023 року ОСОБА_7 , від імені якого діє адвокат Пащук А. І., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року залишити в силі. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц; у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 205/5260/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 199/6524/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20, від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), та на неналежне дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд: - не звернув увагу на те, що заявник не є винуватцем ДТП, тому не має сплачувати різницю між розміром страхової виплати позивачам та реальним розміром шкоди; - не врахував, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виплати чи не виплати позивачам страхового відшкодування моральної шкоди страховою компанією; - не звернув увагу на те, що позивачі не подали до суду заяви про залучення до участі у справі належного відповідача, а саме страховика заявника - Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (далі - АТ «СК «АРКС»); - не надав належної оцінки тому, що з боку потерпілої відбулись афектовані умисні дії, а саме коли вона в стані тяжкого алкогольного сп`яніння вийшла на частину автодороги в непередбаченому місці та кинулась під автомобіль відповідача, тому таке поняття як груба необережність потерпілої ОСОБА_8 не може бути застосовано до спірних правовідносин, бо наявні два фактори: обставини непереборної сили, тобто та обставина яку відповідач не міг побороти і друга обставина - це фактичні евентуальні активні дії померлої ОСОБА_8 , які полягали в порушенні Правил дорожнього руху (далі - ПДР); - не врахував, що позивачі належним чином не мотивували заявлений розмір відшкодування моральної шкоди. У грудні 2023 року від позивачів, в інтересах яких діє адвокат Макух А. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявники просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Яремку В. В. Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме запропоновано заявнику надати докази сплати судового збору та докази порушення судом апеляційної інстанції вимог щодо видачі (надсилання) заявнику копії постанови. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі № 450/446/16-ц з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 та пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 450/446/16-ц з Пустомитівського районного суду Львівської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У травні 2023 року матеріали справи № 450/446/16-ц надійшли до Верховного Суду. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_10 у справі № 450/446/16-ц призначено повторний автоматизований розподіл. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та матеріали справи № 450/446/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу № 450/446/16-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення. Фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 липня 2015 року о 22 год 20 хв на автодорозі Мукачево - Івано-Франківськ - Рогатин - Львів в районі 423 км + 600 м, що поблизу с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, відбулася ДТП за участю автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , внаслідок якої пішохід ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди. Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 05 серпня 2015 року № 539/2015 причиною смерті ОСОБА_8 є відкрита тупа черепно-мозкова травма у вигляді перелому кісток основи черепа, з крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку, що призвело до порушення мозкового кровообігу, з гострою емфіземою та вогнищевим набряком легень. Відповідно до висновку судово-токсикологічної експертизи від 20 липня 2015 року № 2199/2015-т у ОСОБА_8 виявлено етиловий спирт в кількості 2,51 проміле в крові, 3,67 проміле в сечі. Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 28 липня 2015 року № 1/659 на момент огляду та дослідження автомобіля робоча гальмова система та система рульового керування автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходяться в працездатному стані та можуть виконувати функції передбачені конструкцією. Система освітлення вказаного автомобіля знаходиться в частково несправному стані, з причин пошкодження (руйнування) лівої блок-фари, які утворились внаслідок ДТП. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 17 серпня 2015 року № 3043 у дорожній ситуації яка склалася, водій автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_7 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами пункту 2.3 (підпункт «б»); пункту 12.3 ПДР, відповідно до яких водій повинен був своєчасно застосувати екстрене гальмування (як спосіб зупинки у межах найкоротшої, з можливих, віддалі) із моменту виникнення небезпеки для руху. Водій ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування (як способу зупинки у межах найкоротшої, з можливих, віддалі), а тому немає підстав вважати, що дії водія ОСОБА_7 не відповідали вимогам пунктів 2.3 (підпункт «б») та 12.3 ПДР. Причиною настання цієї ДТП, з технічної точки зору, є факт виходу пішохода ОСОБА_8 на смугу руху автомобіля, під керуванням водія ОСОБА_7 , на такій віддалі до нього, яка була недостатньою для уникнення наїзду. Постановою слідчого від 20 серпня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140000000 від 13 липня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Постановою заступника прокурора Львівської області Поліщука В. від 15 січня 2016 року постанову слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області Вольського О. М. від 20 серпня 2015 року про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) скасовано у зв`язку з тим, що досудове розслідування на порушення вимог статті 9 КПК України проведено без всіх необхідних слідчих дій. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 26 травня 2016 року № 389, швидкість автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_7 , у місці наїзду могла становити не менше як 44 км/год. Постановою слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівської області від 30 травня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140000000 від 13 липня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 12015140000000, в діях ОСОБА_7 не вбачається порушень вимог ПДР, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП, що мала місце 12 липня 2015 року, та її наслідками у вигляді загибелі потерпілої ОСОБА_8 . Відповідно до висновку експерта за результатами проведення комісійної інженерно-транспортної експертизи за матеріалами цивільної справи № 450/446/16-ц, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України від 19 січня 2022 року № 1837, у заданій дорожній ситуації пішохід ОСОБА_8 повинна була, з технічної точки зору, керуватися вимогами пунктів 4.4, 4.8 та 4.14 (підпункт «г») ПДР, відповідно до яких вказаний пішохід, рухаючись в темну пору доби, повинна була виділити себе та переходити проїзну частину в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, впевнившись у відсутності небезпеки та не зупиняючись на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху. При заданих вихідних даних: пішохід ОСОБА_8 намагалась перейти проїзну частину дороги зліва на право та зупинилась на проїзній частині, а в момент наближення транспортного засобу до неї відновила рух на смугу руху автомобіля «Subaru Legacy», то в діях ОСОБА_8 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 4.8 та 4.14 (підпункт «г») ПДР; водій ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, тому немає підстав стверджувати, що дії водія ОСОБА_7 не відповідали вимогам пункту 1.10 (в частині «небезпека для руху») та пункту 12.3 ПДР. При заданих вихідних даних причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій пішохода ОСОБА_8 ПДР, які перебувають у причинному зв`язку із настанням цієї ДТП, оскільки пішохід вийшла на смугу руху автомобіля «Subaru Legacy», на такій віддалі до останнього, яка була недостатньою для уникнення наїзду. Також судами встановлено, позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є чоловіком ОСОБА_8 (свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 , видане 24 листопада 1990 року Звенигородською сільською радою народних депутатів Пустомитівського району Львівської області, актовий запис № 15). Позивачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неповнолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дітьми загиблої ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвами про народження. На час ДТП відповідальність водія автомобіля «Subaru Legacy», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (яка у 2019 році змінила назву на АТ «СК «АРКС») на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27 листопада 2014 року № АІ/7086615. Страхова компанія сплатила позивачам 100 000,00 грн страхового відшкодування, з яких 14 616,00 грн - на відшкодування моральної шкоди. Правове обґрунтування Щодо підстав відшкодування моральної шкоди, завданої наслідками ДТП Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно зі статтею 1193 ЦК України зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. Щодо відповідальності страховика та компенсації за рахунок відповідача недостатньої страхової виплати Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Згідно із статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого. Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.3 статті 27 Закону визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення у справі про часткове задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ДТП, у якому загинула ОСОБА_8 , сталася не з вини відповідача. ДТП частково відбулася внаслідок необережних дій ОСОБА_8 , яка перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння. Внаслідок смерті ОСОБА_8 позивачі зазнали моральної шкоди, грошовий еквівалент якої підлягає визначенню з врахуванням душевних страждань позивачів, порушення їхнього звичайного життєвого ритму, що вплинули на їх (позивачів) психо-емоційний стан та вимагають додаткових зусиль для організації свого життя і побуту. Страховик відповідача провів виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за полісом страхування. Зокрема, позивачам відшкодовано моральну шкоду в розмірі 14 616,00 грн. Враховуючи положення статті 1194 ЦК України, недоведеність відповідачем умислу загиблої ОСОБА_8 або наявності непереборної сили, а також моральні страждання і втрати дітей загиблої, з дотриманням засад виваженості, розумності та доцільності, суми сплаченого страхового відшкодування як моральної шкоди, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що втрати немайнового характеру повністю не покриті страховим відшкодуванням, а тому з відповідача належить стягнути по 50 000,00 грн моральної шкоди на користь кожному із цих відповідачів (дітей загиблої). Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 205/5260/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 199/6524/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20, від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21, є безпідставними з огляду на таке. На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). У постанові від 03 травня 2018 року у справі № 205/5260/16 у справі за позовом про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, Верховний Суд, скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд, не погодився з висновками апеляційного суду про безпідставність позовних вимог дружини постраждалої в результаті ДТП особи про стягнення з відповідача витрат на придбання ритуальних товарів для поховання чоловіка позивача, косметичних послуг та підготовки тіла до поховання, які були понесені позивачем для поховання свого чоловіка, з огляду на те, що апеляційний суд не дослідив надані позивачкою докази понесення таких витрат. Також Верховний Суд зазначив, що оскільки шкода була завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, тому вона відшкодовується особою, що завдала таку шкоду, незалежно від наявності вини. У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц за позовом про відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що суди попередніх інстанцій у результаті розгляду справи не встановили протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між пораненням, контузією і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні. У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц за позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанції про часткове задоволення позову, погодився з висновками цих судів про те, що оскільки вартість майнового збитку, завданого особі пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то наявні підстави для стягнення з відповідача, як з винної особи, на користь позивача різниці між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням. У постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанції про часткове задоволення позову, погодився з висновками цих судів про те, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника є законним та обґрунтованими. У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц за позовом про відшкодування шкоди Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування страховою компанією позивачу витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника. У постанові від 10 грудня 2019 року у кримінальній справі № 199/6524/18 за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, Верховний Суд, залишаючи без змін вирок судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні цивільного позову потерпілого, дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги пред`явлено не до всіх належних відповідачів (не пред`явлено до страховика АСК «Омега»), то суди були позбавлені можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог, визначати розмір сум, які підлягають відшкодуванню внаслідок ДТП, та здійснювати їх розподіл між страховиком (у межах страхових сум) і винуватцем ДТП. У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15 за позовом про відшкодування шкоди та з зустрічним позовом про визнання договору недійсним, Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, погодився з висновками цих судів про те, що необережність потерпілого (пішохода) не є підставою для покладення на нього відповідальності за шкоду, завдану джерелу підвищеної небезпеки. У постанові від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинула дружина позивача, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілої, а її розмір було визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням уточнених заявлених позовних вимог та поданих до страховика заяв про відшкодування моральної шкоди. У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17 за позовом про відшкодування шкоди, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову, погодився з висновками апеляційного суду про те, що гужовий віз, яким керував ОСОБА_12 , не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому на спірні правовідносини поширюються положення статті 1187 ЦК України, відповідно до частини п`ятої якої особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, водій ОСОБА_13 , який керував джерелом підвищеної небезпеки - автопоїздом «DAF», повинен відповідати за заподіяну шкоду, незалежно від того, що його вина не встановлена у ДТП, яка мала місце 26 березня 2015 року, оскільки не доведено, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 за позовом про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою, Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, не погодився з висновком апеляційного суду про те, що відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, та зазначив, що оскільки ДТП відбулося за обставин, коли автомобіль наїхав на пішохода, який у стані алкогольного сп`яніння лежав на проїжджій частині дороги, то це свідчить про те, що останній допустив необережність через нехтування правилами дорожнього руху. І відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України суд міг зменшити розмір відшкодування шкоди позивачу, а не відмовити в її відшкодуванні взагалі. У постанові від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21 за позовом про стягнення страхового відшкодування, у зв`язку з понесеними витратами на поховання, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, не погодився з висновком судів про те, що відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, та зазначив, що ДТП відбулася за обставин, коли автомобіль наїхав на пішохода, який перебував у горизонтальному положенні в непередбачуваному для цього місці в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про те, що останній допустив необережність через нехтування Правилами дорожнього руху. Груба необережність потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини), відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України може бути підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди. Однак згідно з частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання, тому Верховний Суд вважав наявними підстави для задоволення позову. Натомість у справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що ДТП, в якому загинула ОСОБА_8 , сталося не з вини відповідача. Однак ДТП частково відбулася внаслідок необережних дій ОСОБА_8 , яка перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння. Позивачі зазнали моральної шкоди внаслідок смерті ОСОБА_8 . Відповідач не довів обставин непереборної сили та умислу потерпілої. Страховик відповідача провів виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за полісом страхування. Зокрема позивачам відшкодовано моральну шкоду в розмірі 14 616,00 грн. З огляду на те, що втрати немайнового характеру повністю не покриті страховим відшкодуванням, тому апеляційний суд вважав, що з відповідача на користь позивачів (дітей загиблої) належить стягнути по 50 000,00 грн моральної шкоди кожному із них. Отже, у наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними. Посилання у касаційній скарзі на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виплати чи невиплати позивачам страхового відшкодування моральної шкоди страховою компанією, не відповідають дійсності, оскільки такі докази виплати страхового відшкодування наявні у томі № 2 на аркушах № 216-222 матеріалів справи, а саме, подані представником позивачів: копія заяви від 05 жовтня 2015 року представника позивачів до страховика про виплату страхового відшкодування, лист-відповідь страховика на адвокатський запит від 24 червня 2020 року № 4856/12цв щодо виплати позивачам страхового відшкодування, копія страхового акта, копія платіжного доручення № 218836 про виплату позивачам страхового відшкодування на суму 100 000,0 грн. Доводи касаційної скарги про те, що заявник не є винуватцем ДТП, тому не має сплачувати різницю між розміром страхової виплати позивачам та реальним розміром шкоди, є безпідставними, оскільки особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець джерела підвищеної небезпеки зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечить висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції. Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивачі не подали до суду заяви про залучення до участі у справі належного відповідача, а саме страхової компанії АТ «СК «АРКС», Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України). Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Згідно з частинами першою, другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час ДТП відповідальність водія автомобіля «Subaru Legacy» була застрахована у була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (яка у 2019 році змінила назву на АТ «СК «АРКС») на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27 листопада 2014 року № АІ/7086615. Також матеріали справи свідчать про те, що позивачі дійсно не заявляли суду клопотання про залучення до участі у цій справі як співвідповідача страховика ОСОБА_7 - АТ «СК «АРКС». Однак, враховуючи, що страховик фактично провів виплату страхового відшкодування позивачам у межах ліміту відповідальності за полісом страхування, яка включає відшкодування моральної шкоди в розмірі 14 616, 00 грн, і відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи без залучення до участі у справі страховка та стягнув із відповідача на користь позивачів (дітей постраждалої особи) різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у зменшеному розмірі. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суду не надав належної оцінки тому, що з боку потерпілої відбулись афектовані умисні дії, а саме коли вона в стані тяжкого алкогольного сп`яніння вийшла на частину автодороги в непередбаченому місці та кинулась під автомобіль відповідача, тому таке поняття як груба необережність потерпілої ОСОБА_8 не може бути застосована до спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду, що в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04). Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають. Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць А. С. Олійник